Спалені стадіони й відбиті нирки – Наш вибір — інформаційний портал для українців у Польщі

Спалені стадіони й відбиті нирки

7 Лютого 2016
Спалені стадіони й відбиті нирки

21 червня цього року на газон стадіону «Велодром» у Марселі вийдуть футбольні збірні України та Польщі. Це буде матч останнього туру групового турніру чемпіонату Європи. На такому рівні команди не зустрічалися ще ніколи. Втім, запекле футбольне протистояння сусідів має величезну, понад столітню історію.

Розпочалося воно у Львові. Тут у 1903 році були засновані перші польські клуби – «Slavia» та «Sokół». Через кілька років виникли й українські команди – УСК (1906) та «Україна» (1911). До І світової польсько-українські матчі не викликали ажіотажу, однак далі на стадіонах ставало все гарячіше. Тепер не тільки команди, але й ліги формувалися за національним принципом. Так польські команди Львова були серед найсильніших у країні, а «Pogoń» узагалі раз за разом вигравала чемпіонат Польщі.

Натомість українці влаштовували свої, окремі турніри. Тут повністю домінувала львівська «Україна», яка громила співвітчизників, забиваючи по 5, а то й по 8 голів. Такі матчі без інтриги не подобалися ні самим спортсменам, ні вболівальникам. Тому невдовзі постало питання про вступ «України» до Польського футбольного союзу.

"Україна" (Львів), 1923 рік. (з української вікіпедії)
“Україна” (Львів), 1923 рік. (з української вікіпедії)

Противників такого кроку не бракувало. «Якщо ми не йдемо з поляками на компроміс в інших галузях, то чому потрібно робити це в спорті?» – обурювався голова спортивного товариства «Скала» зі Стрия Ізидор Мазяк. «Однак зі спортивної точки зору рішення було правильним, – стверджує футбольний історик Іван Яремко. – Український лідер перетворився на аутсайдера окружної ліги. Граючи проти сильних суперників, «Україна» прогресувала, і вже в 30-х роках тричі завершила змагання на другому місці».

Українці не могли на рівних боротися з польськими суперниками з кількох причин. Коли в Галичині на зміну австро-угорській прийшла польська влада, то лише польські спортивні клуби отримали державну підтримку, інші трималися на ентузіастах. Крім того, польське населення переважало в містах, де клуби мали кращі умови для розвитку. Натомість в українських селах часто-густо було не до футболу. «Дійшло до того, що певні функціонери навіть стверджували, що ця гра надто егоїстична і не відповідає українській національній ментальності», – розповідає дослідник історії українського футболу Денис Мандзюк, цитуючи голову Українського спортивного союзу Радловського: «Наш нарід – це нарід хліборобів, а копаний м’яч – то гра міщухів. Він деморалізує змагунів, витворює в них зарозумілість».

Неукраїнським видом футбол вважали не всі. Тому не лише у Львові, але й у інших галицьких містах, поруч із польськими створювалися українські команди. У Дрогобичі – польський «Junak» та українська «Варта», у Стрию – «Pogoń» і «Скала», у Перемишлі – «Polonia» та «Сян». Таке сусідство (не забуваймо і про низку єврейських команд) породжувало справжню культуру вболівання, нерідко з елементами фанатизму. Дослідник Іван Яремко згадує про підпали львівських стадіонів: «Першим спалахнув стадіон клубу «Czarni». Підозрювали українських уболівальників. Згодом згорів новенький стадіон єврейської «Гасмонеї». Врешті постраждала й українська арена у Стрийському парку. Нікого так і не впіймали». Траплялися також звичні для сучасного футболу бійки. Підсумок однієї з них підбила в 1937-му газета «Діло»: «Копачук – зламана нога, Брамович – п’ять ребер і вибите око, Автоскі – відбиті нирки й обірване вухо, Фореньґефка – висипані передні зуби і зламаний ніс, а ран січених, колених і товчених, то й не злічити».

Інший неодмінний атрибут футболу сьогодні – трансфери, які за таких умов відбувалися нечасто. Команди формувалися за національним принципом, а перехід у табір конкурента багато хто вважав зрадою свого народу, ба – навіть релігії! «В документах того часу національність не вказували, лише конфесію. Відтак, перейшовши до польської команди, українець фактично вважався римо-католиком», – розповідає Іван Яремко. «Гравцям польських клубів допомагали і з роботою, і з навчанням, однак все одно українці зазвичай відмовлялися. Навіть ґранд польського футболу «Pogoń» вкрай рідко підсилювалась українськими гравцями. Знамениті згодом Скоцень і Мікльош переходити не захотіли». Були й винятки. Так доволі вдало за «Pogoń» виступав правий захисник Владислав Лемішко. Якихось обструкцій ніхто не влаштовував, хоч дехто з українців і дивився в його бік косо.

Якщо ж українцям усе-таки вдавалося нав’язати конкуренцію польським сусідам, на перешкоді часто ставав арбітраж. Футбольний знавець Денис Мандзюк як приклад наводить матч у Самборі, де за путівку до класу «А» боролися місцева українська команда «Дністер» і польська команда «Biali» з Борислава. Арбітр Ґайльгофер зі Стрия прийшов на матч п’яний і впродовж усієї гри безсоромно підсуджував гостям. Після матчу хтось із “дністровиків” підслухав розмову свого воротаря Савчука з представником польського клубу. Виявилося, що той за 25 злотих погодився пропустити у свої ворота два м’ячі. Українці подали протест, і результат гри анулювали.

Ще один суддя на прізвище Раніш не вгодив польським уболівальникам під час вирішального матчу між дрогобицькою командою «Junak» та львівською «Україною». Покидав стадіон він переодягненим, та ще й у супроводі поліції. Але й це його не врятувало – народні месники наздогнали арбітра у Стрию. Програвши в Дрогобичі, «Junak» взяв реванш у Львові. В день матчу, за словами футбольного історика Анджея Хцюка, на вулицях Дрогобича було порожньо – всі поїхали до Львова. Поляки підтримувати «Junak», українці – «Україну». Натовп тих, хто виїхати не зумів, зібрався біля поштамту – сюди новини приходили найшвидше. Після повідомлення про перемогу, що її озвучив схвильований директор пошти, піднявся такий галас, що дехто думав (а це був 1939 рік), що вже почалася війна. Заспокоювати вболівальників довелося місцевому ксьондзу. Втім підвищитися в класі дрогобицька команда так і не змогла. Того ж таки року прийшли «совіти» і розформували всі спортивні клуби.

(далі буде)

Тетяна ЯВОРСЬКА

Новини від “Нашого вибору” в Телеграмі
підписатись