Українська школа в Гурові-Ілавецькому на півночі Польщі у лютому відсвяткувала 25-річчя функціонування як окремої установи. В останні роки її учнями щораз частіше стають громадяни України.
Через два роки навчальний заклад відзначатиме 50-й ювілей, бо його історія починається зі створення у 1968 році українських класів у місцевому польському ліцеї. Але українські лідери постійно домагались окремої освітньої установи.
Невеликий будинок, кількість квадратних метрів якого дорівнювала кількості учнів, врешті був переданий школі у 1991 році. Такі акції, як навчання у наметах чи під відкритим небом, і розголос у польських мас-медіа призвели до того, що влада погодилася передати кошти на побудову нового будинку. Учні перемістилися до нього в 1996 році. У складі добудованого сучасного комплексу – школа, гуртожиток, спортивний зал, їдальня та амфітеатр.
Пришкільна територія дозволяє проводити відкриті культурні заходи. Найбільший із них – організований влітку фестиваль «Еколомия». Минулого року його гостею була Руслана Лижичко. Можливість користування тренажерним залом, швидкісним Інтернетом, мультимедійними дошками, участь у танцювальному ансамблі «Думка», додаткові предметні та мистецькі заняття чи філіал музичної школи – такою є сучасна пропозиція установи.
Стежку до цього 25 років тому почав прокладати організаційний комітет, який очолював перший директор школи Мирон Сич (депутат польського Сейму в 2007–2015 роках, зараз віцемаршал Вармінсько-Мазурського воєводства). Зараз директором школи є його дружина Марія Ольга Сич. Нині спільноту української школи в Гурові-Ілавецькому творять 176 учнів. Серед них і Соломія Микицей з Івано-Франківська. Спочатку боялася розлуки з батьками, але її зачарував український дух школи:
«Я тут навчаюся тільки півроку. Мій та інші класи стали настільки рідними, що вже напевно не зможу покинути цю школу», – розповіла дівчина під час святкування ювілею. Соломія вже має успіхи. Її фотографію розміщено на спеціальній дошці серед тих, чий середній результат навчання перевищує п’ять балів. Продовжувати свою освіту учениця планує також у Польщі: «Хочеться, щоб твоя дитина хоч малими кроками, але теж слідувала до Європи», – коментує вибір школи мама Соломії Ірина.
У першому класі навчається Павло Онуфріюк, який приїхав із близького містечка Пєнєнжно. Вибір на користь цієї школи зроблений невипадково, бо тут навчались як друзі, так і родичі. Приваблює хлопця не лише навчання, а й можливість розвивати артистичні та спортивні здібності. За його оцінкою, власне такі додаткові заняття сприяють інтеграції з колегами з України. Випускницею школи є мама хлопчика Івона, нині за професією вчителька української мови. На її думку, школа, крім можливості збереження української ідентичності, давала ще впевненість: «Нас учили не соромитися того, що ми приїхали з малих місцевостей, бо ми так само варті найкращого, як і люди з великих міст», – зазначила Івона Онуфріюк.
З нагоди ювілею школи теплі слова передавали представники польської державної та місцевої влади, а також свої вітання надіслав міністр освіти України Сергій Квіт. Директор школи Марія Ольга Сич зазначила, що найбільшим успіхом цієї установи є її учні та випускники.
Григорій СПОДАРИК/Павло ЛОЗА