Ксенія Бородін та Іванна Гонак – львів’янки, які відкривають та висвітлюють епоху 19 століття у написах на скульптурах, вітражах, фресках, стінах, підлозі, ліхтарях і ролокасетах, балконах, флюгерах та інших архітектурних оздобах міста Лева.
Дівчата вже 6 років займаються пошуком старовинних написів. Нещодавно вийшла у світ їхня третя книжка “Львів po polsku. Знак якості” про виробничі підписи. Перша книга “Ім’я дому та інші написи” була написані ще в 2012 році і містила 250 написів у світлинах. Друга – “Міське життя на повсякдень” – написи на закладах та інституціях.
“Чим вище, тим більше шансів, що написи збереглись”
“Перший рік ми займались виключно збиранням матеріалу. Ходили від будинку до будинку, з під’їзду в під’їзд. Часто це було з нашими дітьми, бо не мали з ким їх залишити. У нас на двох їх аж п’ятеро. Нас інколи запитували, що ми тут робимо, на що ми казали – проводимо наукові дослідження”, – розповідає пані Іванка. “Фотографували, відзначали на мапі де ми вже були. Бувало, що на першому поверсі будинку не було нічого, а вже на другому чи третьому ми знаходили щось цікавеньке. Адже чим вище, тим більше шансів, що написи збереглись. От до прикладу, вітражі досить часто є тільки на останньому поверсі. Очевидно, що вони були і на дверях, і на кожному поверсі. Але всюди вони не виживають, а до останнього поверху вандалам підніматись не хочеться.”
Кожна з дослідниць, окрім хобі, має щоденну роботу. Іванна за освітою економіст, викладає туризм у Прикарпатському інституті ім. Грушевського, а також гід-екскурсовод. Мама півторарічного хлопчика і дівчинки семи рочків.
Ксенія – кандидат філологічних наук, закінчила кафедру слов’янської філології. Зараз викладає в Українському католицькому університеті українську мову для іноземців. Має трьох дівчаток, які вже теж пишуть книжки, хоча поки що по-іграшковому. Також авторки разом вивчали польську культурологію в Сілезькому університеті в Катовіцах.
“Є місця, де ми були по кількадесят разів, але не бачили й літери”
“Для кожного все, що є секретне, є привабливим. Так і нас манило незвідане. Ми фіксували написи і спочатку планували лише академічну працю, не думали, що видаватимемо популярні книжки. Тобто працювали над цією темою, виключно як науковці. А одного разу проводили лекцію про написи на будинках, і там були люди, яким Львів – рідний і небайдужий. От вони й запропонували нам надрукувати книжку”, – ділиться спогадами пані Ксенія. Дуже багато всього роблять дослідниці разом. Адже разом можна побачити більше, ніж поодинці. “Я бачу як філолог, а Іванка як економіст”.
Понад 2,5 тисячі написів вже є зібрано. “Є місця, де ми були по кількадесят разів, але не бачили й літери. От для прикладу – підпис на пам’ятнику Міцкевича. Там ми ходимо ледь не кожен день. Однак не всі помічають підпис скульптора, а він там є. Дуже багато виробничих підписів є на роботах майстрів. На дверях може бути маркування коваля, а на склі – вітражиста. Такий підпис означав знак якості. Цим майстер засвідчував якість своєї роботи. Зазвичай вказано або автора роботи, або ініціали власника, а інколи навіть вірш” – каже пані Іванна.
Для неї відкриттям був напис на вул. Галицькій. Там була меморіальна таблиця, присвячена польським солдатам, захисникам Польщі. Радянська влада хотіла його знищити, але виконавець несумлінно виконував свою працю і вчепив на те місце поверх ліхтар, не збивши самої таблиці докорінно.
Фото: Mariusz Paździora / wikipedia
Ще одна цікава знахідка – вілла “Палатин”, яка є на Калічій горі. Вона була оздоблена медальйонами із зображенням польських королів з підписами, хто це такі. Зараз там вже не залишилось майже нічого з того, що зафіксували Іванна та Ксенія.
Чудову архітектурну оздобу міста створив скульптор Михайло Макович. Його будинок є на розі вулиць Друкарської та Лесі Українки. Там він зобразив Архангела Михаїла, який бореться з нечистою силою, і підписав її.
“На перетині вулиць Князя Романа і Франка є меморіальна дошка Яну Ляму. Коли ми її фотографували, вона була дуже затерта. Тепер її відмили й позолотили. Лям був знаний львів’янин, гуморист. Він увів термін “батяр” – те, чим ми, львів’яни, зараз тішимось і активно використовуємо”, – розказує пані Ксенія. “Також з приємністю згадуємо про те, що вже відновили пам’ятну табличку Арнольду Рьорінгу – головному садівнику нашого міста, який його озеленював. Щось відчищають, як ми звернемо увагу. А щось, як ті королі, відпадає, і залишається лише згадка”.
Ще одна цікавинка ховається у закамарках проїзду Крива липа. Там і досі є реклама калькуляторів, що робили і донині роблять у США. Трапляється навіть таке, що є написи з помилками. До прикладу, є у Львові каналізаційна решітка, де відлита помилка на металі.
“Написи не є цінністю у нашій країні, вони не визнані навіть на міському рівні”
Авторки книжок розповідають, що матеріалу є дуже багато, але обсяг їх книг залежить від фінансових можливостей. «Всі до кого ми звертались, казали, що ідея є чудова, але фінансово допомагати нічого не брались. Коли ми готували до друку першу книгу, то нам допомогло польське консульство, вони і досі є основним жертводавцем».
Однак, попри те, що дівчата самотужки вкладають кошти і шукають меценатів, основною проблемою залишається законодавча незахищеність. Написи не є цінністю у нашій країні, вони не визнані навіть на міському рівні.
«Правове поле для написів є порожнім. Вони не є об’єктами спадщини і не є цінністю. Будь-хто може збити, чи зняти і продати в антикваріат, вивезти в іншу країну. Для того, аби це вирішити на законодавчому рівні, має бути суспільна думка. Наразі вона формується. Сподіваємося, що це вирішиться. Єдине, не відомо скільки їх доживе до того часу, коли вони нарешті стануть цінністю, хоча би на міському рівні», – скаржиться Ксенія Бородін.
«Зовсім нещодавно була водоколонка, яка ще увійшла в третю книжку, а поки книжка пішла в друк, її зняли. Була ще діюча ролокасета на годинникарській майстерні на вул. Герцена. Також в книжку ще потрапила, а вже її нема».
Книжки-путівники, які допоможуть зорієнтуватися туристові у місті, побачити безліч написів на власні очі чи помацати руками, можна придбати в книгарнях Львова. А тим часом Ксенія та Іванна збирають матеріал та виношують ідею видати ще одну книжку з різнонаціональними написами у Львові.
підготувала Тетяна Яворська.