Маріанна Кіяновська – душа, що вміє говорити…

0

Маріанна Кіяновська – відома українська письменниця, яка пише чудові вірші, гостру соціальну прозу, перекладає на українську з 11 мов. Нещодавно пані Маріанна завершила перебування на стипендіальній програмі «Gaude Polonia» у Варшаві. Про теперішню й майбутню творчість авторки, перекладацьку діяльність та багато іншого цікавого – далі в розмові.

«Наш вибір»: Пані Маріанно, який останній текст був у Вас перед очима перед нашою зустріччю?

Маріанна Кіяновська: «Ядвіга» Лесьмяна. На цій стипендіальній програмі я мала б робити також переклади Леопольда Стаффа, але в певний момент зрозуміла: аби добре перекласти Лесьмяна, не можна займатися чимось іще цей поет вимагає повного занурення. Раніше мені завжди вдавалося переключатися з одних перекладів на інші, але тільки не з Лесьмяном, якого недарма вважають майже неперекладним поетом. Я ним займаюсь уже 12 років, але якщо вийти за межі поля його текстів, відволікшись на щось інше, назад дуже важко повернутись.

Розкажіть, будь ласка, про Ваш колосальний перекладацький досвід. Як Вам вдається так продуктивно та якісно працювати в цьому напрямку?

Насправді я дуже не талановита в плані вивчення мов. Моє знання іноземної мови базується на відчуттях, тобто йдеться не про здатність говорити нею, а про здатність її сприймати глибше, ніж тільки на семантичному рівні. З іноземних мов я володію лише польською та російською, але говорю ними досить погано. І, до речі, ніколи не перекладаю на російську й польську, бо я достатньо самокритична, аби оцінювати свої здібності та вміння реально. Відповідно, в один бік можу перекладати, а в інший ні.

Що стосується інших мов, я перекладаю з 11-ти мов, хоча це дуже специфічна робота, бо я цих мов, щиро кажучи, не знаю, не говорю ними і не пишу, тому в мене завжди є співперекладачі носії мов, з якими я роблю переклади. Все ж я думаю, що займаю унікальну нішу як професіонал, бо в певний момент дозволила собі зосередитися лише на поезії. У мене дуже сильна перекладацька інтуїція, напрацьована величезним досвідом, адже близько 25 років я живу тільки поетичним перекладом не в сенсі заробляння грошей, а в сенсі, що це моє основне заняття, заради якого я відмовилася від усього іншого. Коли так сильно в щось занурюєшся, з часом з’являється ніби ще один орган чуття, третє око, яким можеш сприймати вірші, навіть якщо вони написані не дуже добре знаною тобі мовою. Кілька років пішло на те, аби усвідомити факт, що в моєму конкретному випадку знання мови не головне. Всі моменти, пов’язані з мовою, мені підказує співперекладач, і я ніколи не беруся перекладати прозу. А переклад поезії це якраз той «сродний труд» за Сковородою, що в певному сенсі найближчий до моєї власної творчості. До того ж, хоч я працюю не сама, все-таки основну роботу виконую я, і це можна порівняти з діяльністю хімічної лабораторії: співперекладач готує для мене матеріал, моя справа формули. Я входжу в тіло тексту вірша, формую ритм, інтонацію, звукопис, які б максимально точно передавали оригінал. А ще я знаю і розумію культуру авторів, яких беруся перекладати, і це теж важлива складова, бо іноді ти маєш щастя відкривати читачам не лише нових авторів, а й нові мови культури.

Що можете сказати про переклади Ваших власних віршів, наприклад, на польську?

Мої вірші специфічні. Кажу це зараз як перекладач. На 3040 моїх текстів умовний перекладач витратив би декілька місяців. Скажімо, моя збірка «373»: вірші, де дуже багато слова Бог, і які абсолютна силабо-тоніка. Як ці вірші перекласти на польську, якщо в Польщі зараз відсутня традиція римованого вірша, а слово «Бог» у поезії вважається ознакою поганого тону? Сучасний поляк прочитає навіть досконалий переклад моїх римованих віршів з відчуттям, ніби це поезія кінця XIX ст. або «римованка», наприклад, для радіо «Марія». Тому часто на інші мови перекладаються ті мої вірші, які є простішими для перекладу і які я сама вважаю для себе нетиповими. Відтак я не існую в Польщі як поет. Спочатку мені було неприємно, а згодом зрозуміла, що причиною є культурна неперекладність моїх віршів. Я максимально близька до польської культури як перекладач, але як поет я від неї абсолютно далека.

У 2014 році вийшли Ваші дві поетичні збірки – «373» і «До ер». Чи можемо найближчим часом очікувати чогось нового?

Зараз у мене вже готові до друку три зовсім різні поетичні збірки. Одна про Львів, де кожен вірш – про конкретне місце у Львові (вулиці, парки, перехрестя, мости). Друга книжка, спільна з Мар’яною Савкою, «Листи зі Львова. Листи з Литви». Вона буде презентована на цьогорічному Форумі видавців. Третю ще боюся видавати це книга віршів про Майдан, і мені не хочеться опинитися серед тих, хто спекулював на цій темі. Вірші писалися в особливий спосіб менше ніж за дві доби, майже без сну і без їжі, це був приблизно місяць після розстрілу Небесної Сотні. Коли я потім спілкувалася з волонтерами, які постійно були на Майдані в лютому, вони казали, що мої вірші – як хроніка, що складається враження, ніби я особисто переговорила з тими вбитими. У текстах є різні подробиці, пов’язані з конкретними людьми. Я не можу сказати, що це було якесь видіння, але вірші, написані за ці дві доби, мають дуже глибокий зв’язок із багатьма з Небесної сотні. Також спільно з Любов’ю Якимчук ми домовилися написати книжку віршів, яка буде називатися «Спати з чоловіками». Це буде книга-жарт, в жодному разі не біографічна річ, а інтелектуальна, й водночас еротична гра з певними дискурсами.

Зустріч із Маріанною Кіяновською в Українському домі у Варшаві

Зустріч із Маріанною Кіяновською в Українському домі у Варшаві

В українському культурному просторі Ви чомусь більше фігуруєте як поет, хоча активно творите і прозу. Чи працюєте зараз над якимись прозовими текстами?

Моя проза, на відміну від віршів, завжди має соціальне послання. Зараз я дописую роман, де головна героїня – дівчинка з синдромом Дауна. Текст дуже важкий, бо піднімає непрості соціальні та моральні питання. Другий текст, майже дописаний, – психологічний і детективний роман про сурогатне материнство. В Україні, на відміну від інших країн, це явище не є до кінця легальним. Крім того, це складна ситуація з точки зору переживань жінки, яка виношує дитину, і я вирішила проговорити це питання.

Я вже казала, що перебуваю зараз у Польщі, перекладаю Болеслава Лесьмяна. Лесьмян – великий польський поет, єврей за походженням. Десь половину свого життя він провів спершу в Києві, потім – у Замості й Грубешові, тобто велику частину життя мешкав на територіях, де спілкувався з українцями. Маловідомий факт – Лесьмян перекладав вірші Шевченка. Він умів піднятися над непорозуміннями і кривдами, тому може виступати взірцем порозуміння для польської, єврейської, української і російської культур. Коли я перекладаю Лесьмяна,  маю відчуття служіння майбутньому. Здається, цими перекладами я роблю щось таке, що неодмінно буде важливим і затребуваним.

Що Вам потрібно, аби писати? Як відпочиваєте?

Пишу, коли є емоційна енергія. А головне джерело емоційної енергії — сродний труд, за Сковородою. Щодо відпочинку, то в різні періоди життя мій відпочинок набирає різних форм. В якісь роки це був велосипед, в інші — сон. Зараз це, мабуть, довгі прогулянки. А ще я відпочиваю, коли сиджу і працюю, але на колінах в мене муркає кіт.

Які для Вас ідеальні умови для творчості?

Якщо йдеться про місце, де я працюю, то я дуже залежна від вікна. Я не можу нормально функціонувати, якщо в мене немає вікна, в якому — дуже багато неба.

Розмовляла Дарина ПОПІЛЬ

Share.