«Волинь» Смажовського: як фільм сприймають у Польщі та Україні

0

«Наш вибір» придивився, як на стрічку, присвячену найтрагічнішій сторінці польсько-українських відносин, реагують по обидва боки кордону.

Фільм «Волинь» Войцеха Смажовського вийшов на екрани польських кінотеатрів 7 жовтня. Вже у перший вікенд стрічку переглянули 230 тисяч глядачів – це рекорд для продукції такого типу. Подібний ажіотаж не дивує – із моменту, як Смажовський майже чотири роки тому оголосив про плани зняти кіно, присвячене трагічним подіям на Волині, коли від рук українських сусідів загинули десятки тисяч поляків, кінокартина була в центрі уваги польської громадськості.

polskiy-film-volyin

«Волинь» оповідає історію села, де перед Другою світовою війною проживали українці, поляки та євреї. Сюжет сконцентрований на долі головної героїні Зосі. Закохана в українця Петра, через рішення батька вона змушена одружитися з заможним сусідом Мацеєм. Перед очима глядачів постає образ тільки на перший погляд ідилічних польсько-українських стосунків перед війною, вереснева кампанія, спочатку радянська, а потім німецька окупація. Український коханий рятує Зосю та дітей Мацея від депортації до Сибіру, проте сам гине від кулі радянського міліціонера. Після приходу вермахту Зося переховує у себе євреїв. Мацей, який тікає із заслання, знаходить смерть від рук українських сусідів. Ті ж, підбурені націоналістами, що зібрали свої загони в лісах, одного дня вбивають усіх поляків, що мешкали в селі, не шкодуючи ані жінок, ані дітей. Зосі ледь вдається врятуватися. Родина подруги, де вона знайшла прихисток, невдовзі також гине – цього разу від рук польських партизанів, які мстяться польці, що вийшла заміж за українця. Змучена та спустошена картинами ненависті Зося у маренні бачить, як Петро вивозить її зі скривавлених земель.

У традиційній для Смажовського манері, «Волинь» сповнена яскравими сценами насильства, в ролі катів – найчастіше українці. Фільм не є одновимірним, поряд зі злочинами українських націоналістів показане зверхнє ставлення поляків до сусідів перед війною, є образи українців, котрі поляків рятували. Сприйняття фільму Смажовського залежить від рівня історичної підготовки глядача та його бажання розгледіти нюанси. Хоч сам режисер не раз підкреслював, що його картина не є антиукраїнською і за його задумом має сприяти примиренню поміж сусідніми народами. Неможливо не зауважити – «Волинь» доповнює «колекцію» художньої та науково-популярної продукції, яка показує поляків як народ-жертву, що зазнав особливих страждань у своїй історії. Режисерові вдалося показати, як демон ненависті зводить з розуму людей, котрі все життя жили поряд один з одним, проте важко уявити, що наратив фільму буде зрозумілим для когось з іноземців поза контекстом польсько-українських відносин.

filmwolyn1000x512

Перші змонтовані версії картини польські політики мали змогу подивитися ще в червні, у вересні у Варшаві відбувся закритий показ для експертів з польсько-українських відносин, офіційна прем’єра «Волині» пройшла під час кінофестивалю у Ґдині. Отже, ще перед виходом стрічки в польській пресі та блогосфері з’явилося чимало рецензій. Більшість з них – в той чи інший спосіб позитивні. Хтось хвалив режисера за влучну демонстрацію картини життя довоєнної Волині, хтось – за небанальний підхід до теми, хтось – за патріотично-педагогічні якості фільму. Натомість уже після появи фільму на широкому екрані почали лунати скептичні голоси.

Пйотр Сквєцінський, публіцист порталу wPolityce:

«Фільм вражаючий, великий та страшний. Страшний, великий та вражаючий. Сказати, що втискає у крісло, це не сказати нічого. Творці фільму зробили все, використали всі можливі запобіжники, аби пом’якшити враження, ніби вони мали антиукраїнські інтенції. Є сюжети, пов’язані з польською виною (перед 39-м роком), існування «добрих українців» та загроза польської відплати показані на межі можливостей. А може, навіть поза цією межею» (facebook.com/piotr.skwiecinski).

Лукаш Адамський, заступник директора Центру польсько-російського діалогу та порозуміння:

«[…] твір Смажовського має велику не лише художню, а й політичну силу. Це один із найвидатніших польських історичних фільмів після 1989 року, і він однозначно кращий за «Катинь» Анджея Вайди. Режисер багато моментів залишає глядачеві для інтерпретації – не тільки долю головної героїні, але й політичний меседж фільму. Відкритим залишається питання, чи можна якось раціоналізувати причини різанини, а навіть знаходити пом’якшувальні обставини, такі як, наприклад, політика щодо українців в міжвоєнній Польщі та часті випадки дискримінації, що сприяли прийняттю тоталітаризму як частини української суспільності. Натомість річчю, яка представлена однозначним способом – і яка, безсумнівно, викличе в Україні найбільш контроверсій, – є питання відповідальності УПА за вбивства. Вони показані дуже натуралістично. Тут немає “але”» (historians.in.ua).

Марцін Саланський, публіцист порталу Histmag.org:

«[…] це найкраща історична кінопродукція останніх років. Не ставить політичних тез, на засуджує катів, не прославляє жертви. Вона просто болить… і не залишає місця на дискусію про рації одних чи інших, бо зло – це завжди зло. Це універсальна оповідь про демони націоналізму та те, що вони можуть зробити з людиною. Цей фільм є пересторогою для всіх, хто хоче вірити, що націоналізм є ліками від кожної суперечки, національних кривд та комплексів» (histmag.org).

Даріуш Матерняк, редактор порталу PolUkrNet:

«Найбільш поважним «гріхом» стрічки є занадто поверхові спрощення, які створюють такий, а не інший образ фільму. Враження, яке пересічний глядач без глибшої історичної підготовки на тему відносин між поляками та українцями перед та під час війни отримує після перегляду «Волині», є більш-менш таким: поляки та українці жили у злагоді, а як почалася війна просто з дня на день українські сусіди почали ненавидіти, а згодом і вбивати поляків. Дуже наївним було б твердження, що подібна демонстрація справ не вплине на сприйняття сучасної України пересічним польським глядачем. І хоч це правда, що на такий фільм немає доброго моменту, то в даному випадку важко було знайти момент гірший, ніж тепер, бо як ніколи раніше від того, чи вистоїть незалежна Україна, залежить також безпека Польщі» (polukr.net).

Адам Бальцер, викладач Варшавського університету та експерт Європейської ради закордонних справ:

«На мою думку, картина Смажовського, будучи витвором дуже високого мистецького рівня, має до історичної правди вельми вибірковий підхід і може викликати радше зворотній ефект у польсько-українських взаєминах. Вона б могла, – якби оповіла історію, що суперечила б і польським, і українським стереотипам, – оживити дискусію щодо цього злочину. На жаль, фільм Смажовського не став таким. Він підтверджує стереотипи щодо українців і не порушує певних складних питань чи ставить їх досить-таки евфемістичним способом. Захоплення в Польщі «правдивістю» фільму «Волинь», показує, що ми не готові до справжнього діалогу з українцями. Адже ми вважаємо, що будь-яке коригування нашої інтерпретації тогочасних подій непотрібне. Наслідком такого «діалогу» має стати лише беззастережне прийняття українцями нашої правди» (оригінал – Dziennik Gazeta Prawna, переклад – historians.in.ua).

Кароліна Віґура та Ярослав Куіш, редактори інтернет-часопису «Kultura Liberalna»:

«Волинь» – це не фільм про те, що сталося на польсько-українському пограниччі кілька десятиліть тому. Він небагато розповідає про тих людей та ті часи, але є дуже красномовним, якщо йдеться про нас і часи наші. Зрозуміння того, що відбулося, «Волинь» залишає поза своїми рамками – і поза польськістю. Натомість на екранах залишилися кліше, «банальність» жорстокості та оминання того, що вимагало б від режисера більше, ніж тільки показ огидних сцен» (kulturaliberalna.pl).

Кількість українських рецензій та відгуків про «Волинь» поки не є значною. Тексти, які з’явилися  перед прем’єрою фільму, були скоріше рефлексіями над раніше відомими деталями сценарію та значенням самого факту появи стрічки для польсько-українських відносин. Наразі українці фактично мають змогу переглянути «Волинь» тільки, якщо вони знаходяться в Польщі. Отже за другу частину відгуків завдячуємо учасникам конференцій і семінарів,  які проходили в жовтні у Польщі.

Юрій Банахевич, варшавський кореспондент агентства «Укрінформ»:

«Відоме прислів’я каже: «Благими намірами вимощена дорога в пекло». Саме так хочеться схарактеризувати кінцевий результат роботи Смажовського і плоди, які він може принести. Пишучи сценарій, Смажовський намагався вкласти у 120 хвилин свого «фільму жахів» найбільш кричущі факти трагічних подій на Волині. Однак майже всі з них він «втиснув» у життя одного села, і у пересічного глядача могло скластися враження, що такий жахливий мікс був у кожному селі на Волині. Чи мав бути цей фільм створеним і чи в ньому відображена правда? Звісно, Смажовський мав право на зйомки такого фільму. Утім сумнів виникає, чи потрібно було так епатувати актами насилля, чи не достатньо було б зробити натяки на це, і хай глядач уже далі сам додумує. Адже агресія породжує агресію. Фільм також не може претендувати на якусь об’єктивність хоча б із тієї простої причини, що він відображає суб’єктивне бачення режисером цих подій, підкріплене спогадами польських очевидців. Натомість українська точка зору в ньому взагалі не була представлена» (Укрінформ).

Євген Глібовицький, експерт з питань становлення громадянського суспільства, ProMova:

«Фільм як художній твір є продуктом суб’єктивним, не мусить відображати історичну правду чи бути політично збалансованим. Картина добре знята і змонтована, чудова гра акторів, хоч і рясніє дуже відвертими сценами насильства, які загалом в стилі режисера. «Волинь» є продовженням конструювання контрольованого образу минулого, яке середовище PiS почало ще раніше інвестиціями в музеї, в першу чергу, Музею Варшавського повстання. Фактично, це кінець спробі порозумітися на засадах Гедройця, Куроня і пост-безпековому дискурсі, що ставить гідність, права людини, свободи та демократію в центр уваги. Повернення назад буде складне (якщо взагалі можливе!), бо розбита віра в те, що по мірі розвитку в обох країнах взаємне порозуміння мусить тільки посилюватись і вкорінюватись»(facebook.com/yevhen.hlibovytsky).

Олексій Панич, видавництво «Дух і Літера»:

«Помиляються ті, хто називає фільм «антиукраїнським». Це неприпустиме спрощення. Насправді пафос фільму спрямований не проти українців як таких, а проти української незалежності – бо з фільму випливає, що саме вона є найстрашнішою силою на Землі, абсолютно смертоносною для поляків» (facebook.com/oleksiy.panych).

Юрій Опока, журналіст:

«Особливістю всієї націоналістичної нарації про «Волинь» є випукла концентрація на «катах», а не на «жертвах». Для цього в її нутрі сконструйований фетиш «особливої української жорстокості». Описана конструкція може наштовхувати читача на думку, що багато праць про волинський злочин – це продукт злого умислу чи антиукраїнської змови. Це абсолютна неправда. Правда ж більш прозаїчна – люди, котрі потерпіли під час етнічних чисток, нерідко присвятили життя, щоб задокументувати, описати свій біль, свою кривду. Прививали її дітям. Що далі від подій, то ставали «чистішими» образи: добрі – добрішими, а злі персонажі втрачали людську подобу. Хтось дбав про пам’ять – їздив відновлювати цвинтарі, хтось шукав і писав про «праведників», а хтось зосередився на винуватцях. У фільмі «Волинь» Войцех Смажовський розповів правду тих, хто зациклився на винуватцях. Цей підхід тепер мейнстрімовий» (Zaxid.net).

Варто додати: Польський інститут у листопаді на закритому сеансі збирається показати «Волинь» у Києві. Є також пропозиція, щоб фільм побачили глядачі Першого Національного каналу.

Як стрічка Смажовського вплине на польсько-українські відносини стане зрозуміло з часом. Натомість уже зараз очевидно – у Польщі зростає рівень ксенофобії, все більше реєструється злочинів на ґрунті ненависті, регулярно знищуються українські пам’ятники. Ця ситуація існувала ще перед прем’єрою фільму і поки супроводжується пасивною реакцією польської влади. Насильство на екрані, ймовірно, заохочує до насильства реального. Але точно до нього заохочує безкарність реальних злочинців.

Олена БАБАКОВА

 

Share.