«Наш вибір» придивився, як на стрічку, присвячену найтрагічнішій сторінці польсько-українських відносин, реагують по обидва боки кордону.
Фільм «Волинь» Войцеха Смажовського вийшов на екрани польських кінотеатрів 7 жовтня. Вже у перший вікенд стрічку переглянули 230 тисяч глядачів – це рекорд для продукції такого типу. Подібний ажіотаж не дивує – із моменту, як Смажовський майже чотири роки тому оголосив про плани зняти кіно, присвячене трагічним подіям на Волині, коли від рук українських сусідів загинули десятки тисяч поляків, кінокартина була в центрі уваги польської громадськості.
«Волинь» оповідає історію села, де перед Другою світовою війною проживали українці, поляки та євреї. Сюжет сконцентрований на долі головної героїні Зосі. Закохана в українця Петра, через рішення батька вона змушена одружитися з заможним сусідом Мацеєм. Перед очима глядачів постає образ тільки на перший погляд ідилічних польсько-українських стосунків перед війною, вереснева кампанія, спочатку радянська, а потім німецька окупація. Український коханий рятує Зосю та дітей Мацея від депортації до Сибіру, проте сам гине від кулі радянського міліціонера. Після приходу вермахту Зося переховує у себе євреїв. Мацей, який тікає із заслання, знаходить смерть від рук українських сусідів. Ті ж, підбурені націоналістами, що зібрали свої загони в лісах, одного дня вбивають усіх поляків, що мешкали в селі, не шкодуючи ані жінок, ані дітей. Зосі ледь вдається врятуватися. Родина подруги, де вона знайшла прихисток, невдовзі також гине – цього разу від рук польських партизанів, які мстяться польці, що вийшла заміж за українця. Змучена та спустошена картинами ненависті Зося у маренні бачить, як Петро вивозить її зі скривавлених земель.
У традиційній для Смажовського манері, «Волинь» сповнена яскравими сценами насильства, в ролі катів – найчастіше українці. Фільм не є одновимірним, поряд зі злочинами українських націоналістів показане зверхнє ставлення поляків до сусідів перед війною, є образи українців, котрі поляків рятували. Сприйняття фільму Смажовського залежить від рівня історичної підготовки глядача та його бажання розгледіти нюанси. Хоч сам режисер не раз підкреслював, що його картина не є антиукраїнською і за його задумом має сприяти примиренню поміж сусідніми народами. Неможливо не зауважити – «Волинь» доповнює «колекцію» художньої та науково-популярної продукції, яка показує поляків як народ-жертву, що зазнав особливих страждань у своїй історії. Режисерові вдалося показати, як демон ненависті зводить з розуму людей, котрі все життя жили поряд один з одним, проте важко уявити, що наратив фільму буде зрозумілим для когось з іноземців поза контекстом польсько-українських відносин.
Перші змонтовані версії картини польські політики мали змогу подивитися ще в червні, у вересні у Варшаві відбувся закритий показ для експертів з польсько-українських відносин, офіційна прем’єра «Волині» пройшла під час кінофестивалю у Ґдині. Отже, ще перед виходом стрічки в польській пресі та блогосфері з’явилося чимало рецензій. Більшість з них – в той чи інший спосіб позитивні. Хтось хвалив режисера за влучну демонстрацію картини життя довоєнної Волині, хтось – за небанальний підхід до теми, хтось – за патріотично-педагогічні якості фільму. Натомість уже після появи фільму на широкому екрані почали лунати скептичні голоси.
Пйотр Сквєцінський, публіцист порталу wPolityce:
«Фільм вражаючий, великий та страшний. Страшний, великий та вражаючий. Сказати, що втискає у крісло, це не сказати нічого. Творці фільму зробили все, використали всі можливі запобіжники, аби пом’якшити враження, ніби вони мали антиукраїнські інтенції. Є сюжети, пов’язані з польською виною (перед 39-м роком), існування “добрих українців” та загроза польської відплати показані на межі можливостей. А може, навіть поза цією межею» (facebook.com/piotr.skwiecinski).
Даріуш Матерняк, редактор порталу PolUkrNet:
«Найбільш поважним “гріхом” стрічки є занадто поверхові спрощення, які створюють такий, а не інший образ фільму. Враження, яке пересічний глядач без глибшої історичної підготовки на тему відносин між поляками та українцями перед та під час війни отримує після перегляду “Волині”, є більш-менш таким: поляки та українці жили у злагоді, а як почалася війна просто з дня на день українські сусіди почали ненавидіти, а згодом і вбивати поляків. Дуже наївним було б твердження, що подібна демонстрація справ не вплине на сприйняття сучасної України пересічним польським глядачем. І хоч це правда, що на такий фільм немає доброго моменту, то в даному випадку важко було знайти момент гірший, ніж тепер, бо як ніколи раніше від того, чи вистоїть незалежна Україна, залежить також безпека Польщі» (polukr.net).
Лукаш Адамський, заступник директора Центру польсько-російського діалогу та порозуміння:
«[…] твір Смажовського має велику не лише художню, а й політичну силу. Це один із найвидатніших польських історичних фільмів після 1989 року, і він однозначно кращий за “Катинь” Анджея Вайди. Режисер багато моментів залишає глядачеві для інтерпретації – не тільки долю головної героїні, але й політичний меседж фільму. Відкритим залишається питання, чи можна якось раціоналізувати причини різанини, а навіть знаходити пом’якшувальні обставини, такі як, наприклад, політика щодо українців в міжвоєнній Польщі та часті випадки дискримінації, що сприяли прийняттю тоталітаризму як частини української суспільності. Натомість річчю, яка представлена однозначним способом – і яка, безсумнівно, викличе в Україні найбільш контроверсій, – є питання відповідальності УПА за вбивства. Вони показані дуже натуралістично. Тут немає “але”» (historians.in.ua).
Марцін Саланський, публіцист порталу Histmag.org:
«[…] це найкраща історична кінопродукція останніх років. Не ставить політичних тез, на засуджує катів, не прославляє жертви. Вона просто болить… і не залишає місця на дискусію про рації одних чи інших, бо зло – це завжди зло. Це універсальна оповідь про демони націоналізму та те, що вони можуть зробити з людиною. Цей фільм є пересторогою для всіх, хто хоче вірити, що націоналізм є ліками від кожної суперечки, національних кривд та комплексів» (histmag.org).
Адам Бальцер, викладач Варшавського університету та експерт Європейської ради закордонних справ:
«На мою думку, картина Смажовського, будучи витвором дуже високого мистецького рівня, має до історичної правди вельми вибірковий підхід і може викликати радше зворотній ефект у польсько-українських взаєминах. Вона б могла, – якби оповіла історію, що суперечила б і польським, і українським стереотипам, – оживити дискусію щодо цього злочину. На жаль, фільм Смажовського не став таким. Він підтверджує стереотипи щодо українців і не порушує певних складних питань чи ставить їх досить-таки евфемістичним способом. Захоплення в Польщі “правдивістю” фільму “Волинь”, показує, що ми не готові до справжнього діалогу з українцями. Адже ми вважаємо, що будь-яке коригування нашої інтерпретації тогочасних подій непотрібне. Наслідком такого “діалогу” має стати лише беззастережне прийняття українцями нашої правди» (оригінал – Dziennik Gazeta Prawna, переклад – historians.in.ua).
Кароліна Віґура та Ярослав Куіш, редактори інтернет-часопису «Kultura Liberalna»:
«”Волинь” – це не фільм про те, що сталося на польсько-українському пограниччі кілька десятиліть тому. Він небагато розповідає про тих людей та ті часи, але є дуже красномовним, якщо йдеться про нас і часи наші. Зрозуміння того, що відбулося, “Волинь” залишає поза своїми рамками – і поза польськістю. Натомість на екранах залишилися кліше, “банальність” жорстокості та оминання того, що вимагало б від режисера більше, ніж тільки показ огидних сцен» (kulturaliberalna.pl).
Кількість українських рецензій та відгуків про «Волинь» поки не є значною. Тексти, які з’явилися перед прем’єрою фільму, були скоріше рефлексіями над раніше відомими деталями сценарію та значенням самого факту появи стрічки для польсько-українських відносин. Наразі українці фактично мають змогу переглянути «Волинь» тільки, якщо вони знаходяться в Польщі. Отже за другу частину відгуків завдячуємо учасникам конференцій і семінарів, які проходили в жовтні у Польщі.
Юрій Банахевич, варшавський кореспондент агентства «Укрінформ»:
«Відоме прислів’я каже: “Благими намірами вимощена дорога в пекло”. Саме так хочеться схарактеризувати кінцевий результат роботи Смажовського і плоди, які він може принести. Пишучи сценарій, Смажовський намагався вкласти у 120 хвилин свого “фільму жахів” найбільш кричущі факти трагічних подій на Волині. Однак майже всі з них він “втиснув” у життя одного села, і у пересічного глядача могло скластися враження, що такий жахливий мікс був у кожному селі на Волині. Чи мав бути цей фільм створеним і чи в ньому відображена правда? Звісно, Смажовський мав право на зйомки такого фільму. Утім сумнів виникає, чи потрібно було так епатувати актами насилля, чи не достатньо було б зробити натяки на це, і хай глядач уже далі сам додумує. Адже агресія породжує агресію. Фільм також не може претендувати на якусь об’єктивність хоча б із тієї простої причини, що він відображає суб’єктивне бачення режисером цих подій, підкріплене спогадами польських очевидців. Натомість українська точка зору в ньому взагалі не була представлена» (Укрінформ).
Євген Глібовицький, експерт з питань становлення громадянського суспільства, ProMova:
«Фільм як художній твір є продуктом суб’єктивним, не мусить відображати історичну правду чи бути політично збалансованим. Картина добре знята і змонтована, чудова гра акторів, хоч і рясніє дуже відвертими сценами насильства, які загалом в стилі режисера. “Волинь” є продовженням конструювання контрольованого образу минулого, яке середовище PiS почало ще раніше інвестиціями в музеї, в першу чергу, Музею Варшавського повстання. Фактично, це кінець спробі порозумітися на засадах Гедройця, Куроня і пост-безпековому дискурсі, що ставить гідність, права людини, свободи та демократію в центр уваги. Повернення назад буде складне (якщо взагалі можливе!), бо розбита віра в те, що по мірі розвитку в обох країнах взаємне порозуміння мусить тільки посилюватись і вкорінюватись» (facebook.com/yevhen.hlibovytsky).
Олексій Панич, видавництво «Дух і Літера»:
«Помиляються ті, хто називає фільм “антиукраїнським”. Це неприпустиме спрощення. Насправді пафос фільму спрямований не проти українців як таких, а проти української незалежності – бо з фільму випливає, що саме вона є найстрашнішою силою на Землі, абсолютно смертоносною для поляків» (facebook.com/oleksiy.panych).
Юрій Опока, журналіст:
«Особливістю всієї націоналістичної нарації про “Волинь” є випукла концентрація на “катах”, а не на “жертвах”. Для цього в її нутрі сконструйований фетиш “особливої української жорстокості”. Описана конструкція може наштовхувати читача на думку, що багато праць про волинський злочин – це продукт злого умислу чи антиукраїнської змови. Це абсолютна неправда. Правда ж більш прозаїчна – люди, котрі потерпіли під час етнічних чисток, нерідко присвятили життя, щоб задокументувати, описати свій біль, свою кривду. Прививали її дітям. Що далі від подій, то ставали “чистішими” образи: добрі – добрішими, а злі персонажі втрачали людську подобу. Хтось дбав про пам’ять – їздив відновлювати цвинтарі, хтось шукав і писав про “праведників”, а хтось зосередився на винуватцях. У фільмі “Волинь” Войцех Смажовський розповів правду тих, хто зациклився на винуватцях. Цей підхід тепер мейнстрімовий» (Zaxid.net).
Варто додати: Польський інститут у листопаді на закритому сеансі збирається показати «Волинь» у Києві. Є також пропозиція, щоб фільм побачили глядачі Першого Національного каналу.
Як стрічка Смажовського вплине на польсько-українські відносини стане зрозуміло з часом. Натомість уже зараз очевидно – у Польщі зростає рівень ксенофобії, все більше реєструється злочинів на ґрунті ненависті, регулярно знищуються українські пам’ятники. Ця ситуація існувала ще перед прем’єрою фільму і поки супроводжується пасивною реакцією польської влади. Насильство на екрані, ймовірно, заохочує до насильства реального. Але точно до нього заохочує безкарність реальних злочинців.
Олена Бабакова