Жанна Слоньовська – письменниця, перекладачка, журналістка. У 2009 році переїхала зі Львова до Польщі. Зараз живе у Кракові та пише польською. Свій перший роман «Дім з вітражем» авторка писала п’ять років. У 2015 році твір здобув перемогу в конкурсі за найкращий роман польського видавництва «Znak». Нещодавно роман було номінований до найважливішої в Польщі літературної нагороди «Ніке» та отримав престижну польську літературну премію Конрада за найкращий літературний дебют 2015 року.
Пані Жанно, перш за все хочу привітати Вас з отриманням літературної премії Конрада. Скажіть, будь ласка, перемога була для Вас очікуваною чи радше стала сюрпризом?
Я доволі критично ставлюся до своєї творчості, також я не знала чого очікувати від голосування в Інтернеті, віртуальний світ дуже таємничий, важко передбачити його дії. З іншого боку, у вечір вручення в мене був якийсь піднесений стан, відчуття високих шансів на перемогу.
«Дім з вітражем» – це, безперечно, цікава книга. Її особливість у тому, що вона багаторівнева, багатошарова, у ній закладено різні теми. Це роман про історію Львова, водночас це текст про любов, а також розповідь про заплутане життя однієї родини. А який основний меседж цього роману? Найважливіший контекст або підтекст, який Ви хотіли донести читачеві?
На мій погляд, формулювання таких речей – це завдання критиків та рецензентів. Моє завдання було ширшим: я написала все те, що хотіла написати, решта – це завдання критиків і читачів. Так і відбувається, люди формулюють мені свої пропозиції, а я з ними погоджуюсь або ні. Безумовно, я згодна, що книга багаторівнева, так мені і хотілося. Дехто нарікає, що в романі забагато тем і екскурсів в історію і що важко читається, але таким був задум.
Спочатку «Дім з вітражем» вийшов у Польщі, згодом в Україні. Відгуки були хороші в обох країнах. Проте, на Вашу думку, де сприйняття книги було глибшим? Хто краще зрозумів роман: польський читач чи український?
Книга з’явилася в лютому в Польщі, у вересні – в Україні. Тобто переклад вийшов не набагато пізніше за оригінал. У Львові багатьма книга сприймалась як оригінал, написаний українською. Мені було дуже приємно, що роман читачами не трактується як перекладна література.
У Польщі книга сприйнялася дуже добре, але деякі речі поляки просто не в змозі збагнути. Наприклад, певні меми про сучасний Львів або Львів 90-х. Цей шар нарації добре прочитується львів’янами. Люди, що жили чи живуть у Львові, звертають увагу на всі алюзії, деталі, вони впізнають місця, легенди. Для поляків цей текст є більш екзотичним. Але в цьому теж є свої переваги, адже екзотика дає свіжість сприйняття.
Чи сподобався Вам український переклад роману?
Пишучи текст, я зверталась до польського читача, розповідала йому про свій Львів польською мовою, польськими засобами. Коли прочитала український переклад роману, спочатку в мене було якесь дивне відсторонення від тексту – я не могла зрозуміти, в чому проблема, адже роман на мовному рівні був перекладений досконало. Згодом збагнула, що таке відсторонення було пов’язане з тим, що українському читачеві я писала б усе-таки по-іншому. Акцентувала б увагу на інших деталях, можливо, якісь речі прибрала б, інші – пояснила б більше, наприклад певні моменти польської історії. Але тоді це мав би бути вже інший роман. Це певна недосконалість, з якою просто треба жити.
Розкажіть, будь ласка, чи важко було Вам адаптуватись у Польщі? Також цікавить момент вашого входження в польську літературу?
24 роки я прожила у Львові. У якийсь момент формула Львова для мене вичерпалась і я вирішила поступити в аспірантуру у Варшаві. У Польщі бувала до цього часу багато разів, у мене польське коріння, тому свій виїзд до Польщі не трактувала як еміграцію. Вже трохи згодом я зрозуміла, що це все-таки була еміграція. Я приїхала вчитися, темою моєю дисертації була львівська локальна ідентичність. З особистих причин я не написала цієї роботи. Тепер думаю, що це дуже добре, бо те, що я хотіла там дослідити, я у зовсім інший спосіб розкрила, дослідила у прозі.
Перші мої роки в Польщі – це була зміна не тільки мови й середовища, але і способу життя. В Україні я працювала журналістом, тут усе змінилось: я сиділа вдома з дітьми у замкненому просторі. Я почала себе шукати, з’явилося велике бажання писати, виразити себе, пояснити. Потрохи з’являвся текст, він творився довго. Звісно, виникали різні дилеми: писати чи не писати, як писати, якою мовою? Також у мене не було ніяких гарантій, що його опублікують, адже я взагалі не мала знайомств у видавничому світі. Ніхто, по суті, не чекав на мій текст. Тому все, що відбувається зараз, є насправді для мене величезним сюрпризом.
Ви згадали, що писали про локальну львівську ідентичність. У Львові Ви змалку перебували в середовищі різних ідентичностей та мов. Зараз про Вас пишуть по-різному: українська письменниця з польським корінням, польська письменниця з України, українсько-польська письменниця. Ким Ви себе найбільше відчуваєте? Яка ідентичність Вам найближча?
Насправді моя ідентичність дуже заплутана, в якомусь сенсі космополітична. Але офіційно я вибрала бути українкою. Це більше політичний вибір, пов’язаний із нинішньою міжнародною ситуацією України, із Майданом. Якби Україна була вже в якомусь іншому місці історії, була багатою та успішною, я би з нею більше сперечалась. А зараз такий момент, що я можу лише підтримати її в міру своїх можливостей.
Пані Жанно, над чим працюєте зараз, які творчі плани на майбутнє?
У мене є деякі ідеї щодо мультимедійних проєктів на тему історії Львова. Також я зараз намагаюся писати роман. Окрім цього, вивчаю біографію українського художника Льва Ґеца. Він жив у Польщі, це дуже цікава, призабута постать, якраз на пограниччі України та Польщі.
Чи замислювалися Ви колись над поверненням до Львова?
Так, я часто над цим думаю і такий варіант зовсім не виключений.
Розмовляла Дарина ПОПІЛЬ