Бути жінкою у чужім краю

0

Бути жінкою – вже означає підвищений ризик зазнати насильства, зокрема домашнього (91% жертв домашнього насильства, згідно зі статистикою поліції, – це діти й жінки). Бути іноземцем у будь-якій країні означає потрапляти до групи ризику (йдеться хоча б про ймовірність стати жертвою злочинів на ґрунті ненависті). А що значить бути жінкою-мігранткою? Поєднувати в собі ці дві підстави для дискримінації (стать і походження), а часто – їх ще більше (наприклад, інше віросповідання, низький дохід, нерівність у правах тощо). На жаль, часто це рівнозначно, що й наражатися на насильство. Звучить страшно, і кожна жінка хотіла б сказати, що це не про неї. Але усвідомлення проблеми, з якою вона зіткнулася, або вміння визнати ситуацію, в якій опинилася, –  величезний крок уперед.

Отже, чим у контексті зіткнення з насильством відрізняється становище жінки-мігрантки у сім’ї від ситуації жінки, яка знаходиться у країні, в якій народилась і виросла й має всі права, будучи її громадянкою? На поверхні лежить питання мовних та культурних бар’єрів. Навіть рідною мовою важко розповісти про те, що з жінкою трапилося. Це може бути пов’язано також із культурою країни походження, у якій подібні теми – абсолютне табу. Мовні чи культурні бар’єри стосуються не лише жертви, а й інститутів, які повинні в цьому випадку надати допомогу, але не можуть цього зробити повноцінно через відсутність у робітників необхідних кваліфікацій (знання іноземної мови, навичок міжкультурної комунікації).

Може бути неоднозначним, але дуже точним порівнянням, що показує ці подвійні бар’єри, – становище людей з обмеженими можливостями. Якщо середовище (наприклад, будь-яка установа) адаптоване до їхніх потреб, їх власні обмеження перестають бути перепоною для того, щоб скористатися послугами. У Польщі останнім часом відбуваються позитивні зміни у сфері контактів установ і служб з іноземцями. Щораз більше робітників говорять іноземними мовами. Важливо також знати, що поліція та суд зобов’язані надати перекладача під час так званих процесуальних дій. У некомерційних організаціях, що допомагають жінкам, які стали жертвами насильства (наприклад, «Feminoteka», «Centrum Praw Kobiet»), є люди, які говорять англійською; на зустріч із психологом чи юристом зазвичай можна приходити зі своїм перекладачем (подругою чи знайомою).

Існує телефонна швидка допомога для жертв насилля в родині
«Блакитна лінія»
(тел. 801-120-002),
де відбуваються чергування російською (вівторок, 18.00–22.00)
та англійською (понеділок, 18.00–22.00)  мовами
.

Організації, що надають допомогу мігрантам і біженцям (зокрема, Stowarzyszenie Interwencji Prawnej і фонд «Ocаlenie»), зазвичай також можуть допомогти у справі контакту з офіційними установами або самостійно надавати юридичну чи психологічну допомогу жертвам домашнього насильства.

Наступною відчутною проблемою є неповнота отриманих прав. Так, не всі мігранти можуть користуватися соціальною допомогою, і побоювання жінки, що якщо вона піде, то не зможе впоратися з поточною ситуацією або навіть залишиться без даху над головою, небезпідставні. Але часто буває так, що жінки самі не знають про свої права. Не бійтесь відвідати юриста й уточнити, на що ви можете розраховувати, наприклад, після розлучення. Важливо знати, що існують центри для жертв насилля в родині, у яких можна знайти притулок на декілька місяців незалежно від вашого юридичного статусу (список центрів спеціальної підтримки за регіонами на сторінці).

У ситуації домашнього насильства особливо важливу роль відіграє контакт з друзями, колегами по роботі, членами родини (навіть якщо це контакт лише за телефоном чи через скайп). Людина, яка чинить насильство, робить усе, щоб жертва була ізольована (безпосередньо забороняє спілкуватись або маніпулює, наприклад говорить, що ревнує до подруг, хоче бути весь час з дружиною тощо). У випадку мігранток часто це особливо легко. Якщо у вас ще немає знайомих чи друзів у Польщі, ви відчуваєте складнощі в контакті з родичами – не соромтесь і шукайте нові знайомства, наприклад, зі співвітчизницями чи іншими іноземками у Клубі українських жінок чи в групі підтримки мам-мігранток (Polskie Forum Migracyjne), в церкві, якщо ви віруюча, на відкритих заходах (для участі в яких часто гроші не потрібні) тощо.

Якщо у вас є хобі, ви захоплювались якимось видом мистецтва чи спортом до від’їзду – це теж може стати хорошою основою для побудови власної мережі контактів і пошуку підтримки. Якомога більше та частіше виходьте з дому, спілкуйтеся з іншими людьми.

Якщо ви – та людина, якій знайома чи подруга розповіла про свою складну ситуацію, – не критикуйте її (сама, мовляв, винна, чому терпиш) та не намагайтеся врятувати її самостійно. Найкращій вихід – разом із нею піти до юриста, допомогти записатися до психолога, пошукати нове житло, роботу тощо. Залиште надання спеціалізованої допомоги фахівцям та просто будьте поруч, не оцінюйте, діліться теплом і підтримуйте. Пам’ятайте, що може настати «медовий місяць» (період після застосування гострого насилля, коли жертві здається, що все налагоджується, а кривдник стає ласкавим і поступливим, просить пробачення тощо), і ваша подруга вирішить повернутися до чоловіка.  Не гнівайтесь і не вважайте, що ваші зусилля були марні. На жаль, швидше за все найближчим часом вона прийде до вас з тією ж проблемою. Важливо, аби вона не боялася, що не зможе більше цього зробити, оскільки одного разу ваші зусилля виявилися даремними. Якщо вона не буде соромитись і не втратить довіру до вас – її шанси визволитися з ситуації насилля наступного разу зростуть.

Ситуація жінок, що зіткнулися з насиллям у Польщі, важка навіть для польок. Система – недосконала, існує ризик, що шлях до отримання допомоги та встановлення справедливості й незалежності може бути досить важким. Важливо пам’ятати, що багатьом жінкам уже вдалося вирватись із замкнутого кола з допомогою недержавних організацій, соціальних служб, а також знайомих та друзів.

Наважитись на переїзд в іншу країну може тільки сильна жінка, а це означає, що в кожної мігрантки є величезний потенціал, аби не лише пережити переїзд, але й подолати інші складнощі.

Олеся МАЛЮГІНА,
у співпраці із неформальною групою
«Stop przemocy wobec migrantek»

 

Share.