Народилася на Буковині, в місті Чернівці. Доля кинула її на 16 років в Афіни, в Грецію. П’ять років проживає в Польщі – в Білостоці, бере участь у житті місцевої української громади. Тетяна Єдноровська (Маліцька) розповідає про свій досвід праці й життя у Греції та Польщі.
Уже кілька років ти живеш у Польщі, але потрапила сюди не з України, а з Греції. Як опинилася так далеко від рідних Чернівців?
Навіть не мріяла про життя в Греції, але так склалося. А все почалося в 1987 році, ще за часів Радянського Союзу, коли я познайомилася в Україні з поляком Грегором та в 1988 році приїхала перший раз до Білостока. Тут мені відразу сподобалося, і я приїжджала сюди до 1994 року. З Грегором ми заприязнилися і закохалися, але, на жаль, розлучилися, бо він виїхав до Німеччини на роботу. В той час мої друзі отримали на рік контракт у Греції і запросили мене. Під кінець двотижневої відпустки я познайомилася з полькою, яка мене дуже просила попрацювати за неї два місяці в сім’ї. Вона вже п’ять років не була в Польщі та хотіла поїхати додому. Так я лишилася. Це був 1995 рік.
Поїхала на 2 тижні, а прожила в Греції 16 років…
Дійсно. Виявилося, що полька не повернулася на своє місце і я лишилася на півроку. Працювала з дітьми цілий тиждень і тільки в суботу ввечері та в неділю мала вихідні. Це мені не подобалося, не була призвичаєна. Тому почала вивчати грецьку мову, бо мої знайомі говорили – знаючи краще мову, знайдеш ліпшу роботу з більшою зарплатою. Підучила мову і звернулася до фірми, яка давала роботу іноземцям.
Я жила в Афінах. П’ять років працювала в сімейному кафе кондитерських виробів, підробляла в магазині одягу та офіціанткою в ресторані. Останні 10 років працювала в бутику з французьким ексклюзивним одягом. Магазин знаходився недалеко від грецького парламенту – клієнтками були жінки депутатів, адвокати, артистки театру. Одягали ми також працівників телебачення.
Чому лишила Грецію і приїхала до Польщі?
Бо Грегор все ж знайшов мене й запропонував одружитися.
Як ти тут віднайшлася?
Спочатку цілий рік сиділа дома, приглядаючись, чим зайнятися. На «Радіо Білосток» було оголошення про піврічні курси екскурсоводів. Подумала, що знаючи грецьку, російську, українську і трохи польську, застосую їх. Записалася, склала екзамени й почала підпрацьовувати екскурсоводом. Потім знайшла оголошення, що фабрика вікон шукає торгового представника з російською мовою. Так я потрапила спершу до однієї, потім до іншої фірми.
Чим відрізняється і чим схожа праця в Греції та Польщі?
У Греції – і в цьому різниця з Польщею – відразу укладається трудовий договір. Не було чогось такого, як договір підряду, договір доручення (принаймні я не стикалася з таким). Коли я почала працювати у білостоцькій фірмі торговим представником, то зі мною підписали договір доручення. Я і не думала, що це не трудовий договір, а щось інше.
Ще в Греції від роботи можна було ходити на курси іноземних мов або підвищувати кваліфікацію. У Польщі не чула про таке.
Якщо йдеться про зарплату, то зараз тяжко порівняти. Я була в Греції перед кризою і коли звідти виїжджала в 2011 році – мінімальна зарплата була 690 євро «на руки». Працедавець не платив менше, тому що могла прийти інспекція з працевлаштування, і якщо виявилося б, що робітник працює, наприклад, без трудового договору, штраф становив би близько 4 тисяч євро.
Зараз у Греції набагато гірше – зарплати пішли вниз, а ціни на продукти лишилися такі самі. Знаю від знайомих, що мінімальна зарплата – це 300–500 євро «на руки». У Польщі ніби так само, але рівень життя видається трохи іншим. На той час, коли я приїхала до Білостока, мінімальна зарплата була тут менша, ніж у Греції, зате продукти, фірмовий одяг – дешевші.
А якщо йдеться про соціальне забезпечення?
Тут також відчувається різниця. Коли я працювала в Греції, мала ще 13-ту і 14-ту зарплати. Тепер цього немає.
Якщо порівнювати сферу охорони здоров’я, то в Греції раз на рік візит у лікаря (наприклад, стоматолога) оплачувався працедавцем. Та й не треба було чекати в черзі (хоча зараз, у зв’язку з кризою, напевно все змінилося). У Польщі це, можливо, є, але не на такому рівні.
Чи важко було адаптуватися в чужій країні – спершу в Греції, потім у Польщі?
З адаптацією в Греції, мабуть, ніхто не має проблем. Там без знання мови можна влаштуватися на роботу з найменшою зарплатою (прибирати чи займатися дітьми або старшими особами), на відміну від Італії, де моя подружка мусила деякий час при костелі вчитися італійської, щоб знайти роботу.
З адаптацією в Білостоці мені було зовсім легко.
Певно, й тому, що долучилася до життя української громади?
На початку не знала, що тут діє українська меншина. Одного разу по радіо почули, що в Білостоці є курси української мови для дорослих. Подзвонили і прийшли – Грегор вчився мови, а я познайомилася з місцевими українцями. Коли дівчата з місцевого ансамблю «Добрина» запросили мене з ними поспівати українські пісні, з радістю згодилася. Разом співаємо вже 3 роки.
Як ти тут почуваєшся?
Дуже добре. Тішуся, коли проводжу екскурсії для груп з України (мала навіть групи з Греції). І хоч Греція – тепла й мальовнича країна, все ж тут я почуваюся як у себе вдома – можливо, тому що Польща та Україна мають слов’янську душу.
Чи думала вернутися в Україну?
Часто повертаюся в думках і спогадах. Ще коли жили батьки – хотілося. На жаль, із рідних нікого вже немає, але друзі завжди раді нам.
Дякую за розмову.
Розмовляла Людмила ЛАБОВИЧ