“Віддати все тому, що любиш”. Розмова з танцюристкою Алісою Флоринською – Наш вибір — інформаційний портал для українців у Польщі

“Віддати все тому, що любиш”. Розмова з танцюристкою Алісою Флоринською

10 Червня 2017
“Віддати все тому, що любиш”. Розмова з танцюристкою Алісою Флоринською

Аліса Флоринська – обдарована танцюристка, фіналістка і хореограф програми «You can dance», півфіналістка (разом із групою «Les Chattes») «Mam talent», окрім того – співхореограф багатьох телешоу, фітнес-тренер, інструкторка аеробіки, культуризму й плавання. Вона народилася в Києві, багато років проживала в Білостоку, зараз живе і працює у Варшаві.

Уже кільканадцять років, практично більшість свого життя, ти живеш у Польщі. Як потрапила з України до Білостока?

У 10 років я приїхала з мамою до Білостока. Нам було дуже важко у фінансовому плані і якось так вийшло, що спочатку мама поїхала в Німеччину, але хотіла бути ближче до України, тому вибрала Білосток. Вона забрала спочатку мене, пізніше сестру.

Коли ти почала танцювати – ще в Україні чи вже тут?

Уже в Польщі. Спочатку це були бальні танці. Я танцювала їх три роки, та в мене почали боліти коліна – і довелося лишити. Але я не могла сидіти на одному місці. Тому, коли мені було 18–19 років, почала танцювати знову вже більш сучасні танці – хіп-хоп, денсхолл та інші.

Танець – це, здається, була сімейна традиція?

Дійсно. Мама колись танцювала, їздила дуже багато по Європі, по світі й, мабуть, тому розуміла мене. Моя сестра радила, щоб я почала займатися чимось, що поможе мені в майбутньому. Вона так за мене переживала. Але я дуже хотіла танцювати.

І саме танець був тим, що відкрило твою життєву стежку. Що стало переломним моментом?

Першим важливим моментом було те, що я потрапила в танцювальну школу «Fair Play». Я танцювала в ній три місяці, пізніше отримала стипендію і могла цілий рік відвідувати  будь-які заняття. Після року хлопці з танцювальної групи «Fair Play Crew» взяли мене в колектив «Fair Play Kwadrat». Окрім того, що ми були танцюристами, також вчили танцювати інших. Так це почалось.

Пізніше я спробувала піти у третій сезон «You can dance», але ще не вміла добре танцювати і мене не взяли. Спробувала ще раз у шостому сезоні. Тоді вдалося. І це був той самий переломний момент.

Це було в 2011 році. Про тебе писали тоді як про фаворитку. Остаточно ти зайняла сьоме місце.

Я тоді думала лише про танець і старалася просто бути собою, не дивитися на те, що хтось про мене пише або не пише. Я хотіла якнайкраще станцювати і довести, що я професіонал.

Хоч ти не перемогла, «You can dance» допоміг тобі у твоїй кар’єрі…

Після «You can dance» я почала робити різні проекти з «Fair Play Crew». Вони знали, що я можу станцювати і бальні танці, і хіп-хоп, і денсхолл тощо, що я завжди вмію себе знайти в різних ситуаціях. Якось так вийшло, що я почала разом із ними робити хореографію для різних телешоу, серед яких «X-factor», «The Voice Of Poland», «Kocham Cię Polsko». Разом із Рафалом «Roofi» Камінським, фіналістом першого сезону «You can dance», ми готували хореографію для програм «Mam talent», «Mali giganci». Після того до мене подзвонили з «You can dance», щоб я зробила хореографію для Міхала Кальцовського, який виступав в останньому, дев’ятому сезоні. Я приготувала цю хореографію, і ми її разом затанцювати на сцені «You can dance».

Чим зараз займаєшся?

Тепер я живу у Варшаві, навчаю інших у школі «Egurrola Dance Studio» різних технік танцю. Продовжую створювати хореографії, наприклад, співпрацюю з акробатичним колективом, для якого готую хореографії на різні змагання.

Окрім того, я – персональний фітнес-тренер. Якраз цьому я присвячую найбільше свого часу, але танець і далі лишається в моєму житті, хоч і трішечки збоку. У мене є задум зробити щось, чого ще немає в Польщі. Це має бути пов’язане з фітнесом, здоровим способом життя, дієтою.

Що, на твою думку, важливе, щоб досягти в житті успіху? 

Я думаю, що треба дуже багато працювати над тим, щоб твоє хобі стало твоїм життям. Коли ти щось дуже любиш, треба віддати цьому всього себе, поставити на перше місце, присвятити настільки багато часу, щоб робити це краще, ніж усі. І тоді, я думаю, можна досягти того, що хобі стане твоїм способом життя.

Це любов до танцю була твоїм стимулом, щоб іти вперед?

Так. А також я дуже хотіла всім показати, що вмію танцювати. Хтось колись мені сказав, що я ніколи не буду танцювати так добре, як ті люди, які потрапляють в «You can dance». І це був для мене стимул всім показати, що все-таки я вмію. Хотіла також, щоб усі оцінили, що я віддаю багато свого часу і здоров’я танцю. Але мені вдалося тільки тому, що я дуже хотіла танцювати.

Як почуваєшся як українка в Польщі?

Мені здається, що тепер поляки не дуже добре думають про українців, тому що їх дуже багато в Польщі. Ще кілька років тому ніхто цим не переймався, але тепер все міняється. Я навіть зустрічала людей, які обурювалися, що українці приїжджають у Польщу й працюють за 5 злотих за годину. Це ж нормально: різні люди виїжджають до інших країн і працюють за менші ставки, ніж місцеві. Не тільки українці так роблять. Багато поляків виїжджає за кордон, щоб заробити більше грошей.  Я не бачу в тому нічого поганого.

Мені здається, що дуже багато людей не впізнає, що я з України, тому що я дуже добре розмовляю польською мовою. Зрештою, у Варшаві можуть думати, що моя вимова – як у Білостоку.

Які в тебе плани?

Ще точно не знаю. На разі Варшава. Мабуть, колись кудись поїду, може у США. Я б хотіла поїхати на кілька місяців до Америки, але потім все-таки повернутися до Польщі й далі робити щось, що буде пов’язане з танцем і фітнесом. Це дві мої життєві стежки. Побачимо, як у майбутньому вони будуть переплітатися.

Розмовляла
Людмила Лабович

Новини від “Нашого вибору” в Телеграмі
підписатись