12 квітня в Українському домі ми говорили з Мирославою Ганюшкіною та Олею Михайлюк з Агенції АртПоле про те, чому культура є особливо важливою під час війни, а також чому необхідно підтримувати зв’язок із окупованими територіями.
ArtPole
Перша асоціація, коли говоримо про АртПоле – це, звичайно ж, однойменний фестиваль, що став вже культовим місцем для любителів літнього відпочинку зі змістом. За ці роки навколо АртПоля утворилася специфічна творча тусовка: це і ті, хто з фестивалем ще з Шешорів, і ті, хто був на там лише раз, але відразу став своїм. Це люди різного віку, різного роду занять та з різних країн.
Після подій на Майдані, в Криму та початку війни на Донбасі, дівчата вирішили не проводити фестивалю, а зосередити свою увагу на тих регіонах, де, здавалося б, «не до культури», але, де вона конче потрібна, щоб вижити, не збожеволіти, не здатись.
Агенція АртПоле почала реалізовувати свої проєкти на Сході України, де мистецькі події були чи не єдиною можливістю втечі від реальності. Таким чином, фестиваль еволюціонував у щось значно більше, що містить в собі ті ж елементи та цінності, але є мобільним та соціально забарвленим, реагує на зміни та проблеми сучасності.
Artpole.lu
Першою була творча лабораторія АртПоле.лу, що відбувалася в Садибі Мсциховського – старовинній віллі під Алчевськом. Традиційно, це були тексти, звуки та дії у просторі, що творилися тут же. Саме в Садибі повстав проєкт «роздІловІ», що почався ще задовго до політичних подій в Україні, але свого кінцевого вигляду, значення (чи то: при-значення) набув саме тут, на території під обстрілами. Це було поєднання тексту, звуку і танцю. Тоді участь в проєкті взяли письменник Сергій Жадан, електронний музикант з Донецька Влад Креймер та віденьська танцівниця Андреа Марія Хандлер. Зараз «роздІловІ» змінюються до кожного нового показу. Цей нескінченний процес творення і є, кажуть Мирослава та Оля, основною концепцією проєкту.
http://rozdilovi.org/
На їх заходи приходили люди різного віку, соціального статусу і мистецького смаку, їм всіляко допомагали місцеві мешканці з села неподалік Садиби Мсциховського, їх українськомовний проєкт з вдячністю приймали російськомовні місцеві, вони організовували вечори для військових.
Інші
Пізніше дівчата повезли гостей із Донбасу до Івано-Франківська, звідки вони вже не повернулися, бо почалися активні бойові дії. А далі були проєкти Just-in-Between та Вхід-на-Схід, де організатори дали учасникам змогу для дискусії, для аналізу ситуації, що склалася та спроби тих, кого заведено називати «Іншими».
Оля та Мирослава зізнаються, що було небезпечно, було страшно, але бажання поїхати і зробити було сильнішим. «Не дивлячись ні на що. Всупереч усьому.» Багато із запрошених гостей відмовлялися їхати на Схід, деякі гості з інших країн боялися їхати навіть до Івано-Франківська, але проєкти відбулися, а на початку цього року відбувся навіть тур «роздІлових» такими містами, як Бердянськ, Маріуполь, Краматорськ, Слов’янськ, Бахмут (Артемівськ) і Сєвєродонецьк.
«Необхідно постійно підтримувати зв’язок з людьми, які залишились “там”, – кілька разів за вечір повторювала Оля Михайлюк. – Необхідно, щоб вони бачили, що їх не забули по цей бік штучно створеного кордону, аби не зламатися. Потрібно про них пам’ятати, бо це важливо і для них, і для нас».
Юлія Лащук