Серед українців, які живуть і працюють у Польщі, є представники різних професій, в тому числі і творчих. В цій статті розповідаємо про Оксану Багрій та Ігоря Єлпатова – художників, які народилися в Україні, але живописом продовжують займатися в Польщі. Про свою дорогу до Польщі, враження від місцевого арт-середовища та джерела натхнення вони розповіли «Нашому виборові» під час третього «Warsaw Art Fresh Festival», який проводився у столичному готелі «Sheraton» 11 березня.
Оксана, яка зараз вчиться на факультеті книжкової ілюстрації в Академії мистецтв м. Варшави, зізнається, що до Польщі її привело бажання щось змінити у своєму житті. Навчаючись кілька років тому в київській Національній академії мистецтв, вона подала документи на програму «Gaude Polonia». Вигравши стипендію на навчання, шість місяців провела в Лодзі.
– У мистецькому середовищі Польщі мені відразу сподобалася загальна атмосфера свободи. Свободи робити те, що хочеться. Я дуже шаную своїх українських викладачів: вони дали мені неймовірно добрі знання з техніки живопису та його теорії, але саме в Польщі я відчула, наскільки важливими є почуття митця та його внутрішній світ. Немає правильного і неправильного, є художник, його творіння, глядачі та нічого між ними, – зізнається художниця. Тому після стажування Оксана вступила до Європейської академії мистецтв у польській столиці, а за декілька років перевелася до державної Академії мистецтв – одного з найбільш престижних навчальних закладів Польщі.
У Ігоря «бекґраунд» життя над Віслою значно більший: він переїхав до Польщі з Одеси ще 18 років тому.
– Коли розвалився Радянський Союз, люди нарешті почали їздити до Європи. Хтось їхав до Югославії, хтось – до Німеччини, а я поїхав до Польщі. Спочатку почувався тут дещо незатишно – мені бракувало атмосфери, яка є у причорноморських містах, клімату, «курортної» архітектури. А потім відкрив для себе Закопане, – каже Ігор. Приїжджаючи до цього відомого польського гірськолижного курорту, митець, який на самому початку своєї кар’єри працював художником-декоратором на Одеській кіностудії, розвивав у собі талант портретиста. З часом закінчив згадувану вже Європейську академію мистецтв та осів у польській столиці.
О. Багрій та І. Єлпатова відрізняють не тільки життєвий досвід, а й артистичні преференції: якщо Оксану найбільше захоплюють картини імпресіоністів та німецький «Баухаус», то Ігор має сентимент до картин Валентина Сєрова та Конрада Кжижановського.
– Хоча, мушу визнати, мої смаки змінюються, – говорить Оксана. – Адже сам художник змінюється. Зараз для мене у творчості найважливішою є людина, її душа, тіло, серце, емоції. Тому останнім часом мені подобається писати картини з яскравими, виразними кольорами, що мають чіткі графічні акценти, часто хочеться малювати абстракції.
І. Єлпатову інколи доводиться писати картини на замовлення, проте сприймає він це по-своєму:
– Часом замовлення – це теж натхнення. Плюс – це не завжди комерційний проект, можна писати на замовлення якогось конкурсу чи мистецької установи. Наприклад, у Закопаному є дім поета Яна Каспровича, «Harenda», який просякнутий поетичною атмосферою декадансу початку ХХ століття. У Каспровича була дружина з Росії, Маруся, довкола неї існує багато легенд. Невдовзі будуть відзначати ювілей цього дому, і мене попросили намалювати портрет Марусі. Історія цієї жінки виявилася дуже цікавою, і я зробив картину в подарунок для дому «Harenda», – каже Ігор і зізнається, що головний імпульс для створення його полотен – це психологічна чи навіть біологічна потреба малювати. – Напевно, людина має з цим народитися, – констатує митець.
Ігор Єлпатов має у своїй колекції картини, до яких особливо прив’язаний і не хоче продавати.
– Останній моя така картина – це велике полотно «Ave Maria» (олія). Ця картина зараз виставлена у Домі культури «Rakowiec», і я поки не розглядаю варіанту, аби її продати, адже вона має особливу енергію, і важко буде знайти гідного поціновувача, – каже Ігор.
Для художника дуже важливо не тільки те, що малювати, а й місце, де малювати. Тому ми запитали про місця в Польщі, які особливо надихають наших героїв.
– Мої улюблені польські міста – це Сопот та Ґданськ, – зізнається Оксана, – тому намагаюся туди їздити раз на кілька місяців. Там ніби така транзитна зона між сучасністю та старовиною. У Варшаві дуже люблю нову частину міста: хмарочоси в центрі, скляні куполи торговельного комплексу «Złote Tarasy»: вони для мене миліші за старе місто, – переконує Оксана.
Ігор, який любить малювати на пленері, має свої особливі куточки як у столиці, так і поза нею:
– Варшава при тому, що це столиця, є трохи провінційною, тут прекрасна дика ріка, яка нагадує мені Дніпро. Буквально за 50–60 кілометрів на схід від Варшави є дуже гарна річка Лівець, довкола березові та соснові гаї, то я часто малюю пейзажі на її берегах. Ну і звісно Закопане, де природа створила унікальну долину поруч із достатньо суворими горами. Це, мабуть, моє «перше польське кохання», – каже Ігор.
Олена Бабакова