Чому поляки та українці почали гірше ставитися один до одного? – Наш вибір — інформаційний портал для українців у Польщі

Чому поляки та українці почали гірше ставитися один до одного?

Олена Бабакова
19 Червня 2018
Чому поляки та українці почали гірше ставитися один до одного?
Олена Бабакова
Олена Бабакова

Сьогодні історія, а не міграція негативно впливає на польсько-українські відносини. Ставлення до українців на ринку праці є більш приязним ніж до українців взагалі. Ситуацію могла б змінити грамотна інтеграційна політика Польщі та промоційна політика України.


У березні ЗМІ облетіла невтішна новина – ставлення поляків до українців є найгіршим протягом останніх 10 років. Опитування варшавського Центру дослідження громадської думки (CBOS) показало, що у 2017 році ставлення поляків абсолютно до всіх народів – як сусідів, так і, наприклад, британців, в’єтнамців чи арабів – погіршилося. І хоч чехи, італійці та американці досі тішаться понад 40%-ною симпатією і лише 14%-ною антипатією, ці дані все одно є тривожною тенденцією.

Найбільше впав «рейтинг» західних і східних сусідів, німців та українців. Якщо позитивне ставлення до перших задекларували 30% опитаних, то до других – тільки 24. У випадку українців – це суттєве падіння порівняно з попереднім роком – тоді про позитивне ставлення до них говорили 36% поляків, водночас кількість відповідей про негативну позицію зросла з 32 до 40%.

Варто наголосити, що процес «розчарування в сусіді» не є одностороннім – ставлення українців до Польщі теж останнім часом погіршилося і наближається до часів перед Революцією Гідності. Так, якщо від вересня 2015 до лютого 2016 року до Польщі, за даними опитувань групи «Рейтинг», позитивно ставилися 58% українців, то вже у червні–серпні 2016-го підтримка впала до 53–54%. Потім знову зростання до 58%, натомість від вересня 2017 року бачимо виразний спад: 56%, потім 50% у грудні 2017-го, останні дані з березня 2018 року показують лише 48% з позитивним ставленням. При цьому негативні настрої за ті самі півроку почали декларувати вже не 4, а 8% опитаних. Навіть із такими цифрами Польща досі залишається лідером симпатій українців, проте ігнорувати певне розчарування Варшавою теж не можна.

Стосунки Польщі й України останніми роками визначають два тренди: міграція та історія. Було б логічно, якби ставлення поляків до українців конструювалося подібно до ставлення британців до європейських іммігрантів – як до представників споріднених культур, яких потребує місцева економіка. Починаючи з 2009 року міграція, за даними Міграційної обсерваторії Оксфордського університету, в рейтингу найбільш важливих справ Британії впевнено вийшла на друге місце, поступаючись тільки економіці. Дослідження Всесвітньої організації з міграції у 2012–2013 роках показували, що майже 3/4 британців виступали за зниження рівня імміграції. Врешті-решт, саме спекуляції на темі мігрантів та їхньої ролі на ринку праці стали причиною перемоги прибічників Брексіту у 2016-му.

Проте у випадку Польщі наразі спостерігаємо іншу картину. 42% польських працівників, як подає «Барометр трудової міграції» у І півріччі 2018 року, позитивно ставляться до українців, що працюють у Польщі, а ще 44% декларують нейтральну позицію. Поляки не піддалися страху, що українці можуть забрати їхнє місце праці – такі погляди поділяє тільки 11% працюючих. Лише третина – 38%  – вважає, що імміграція з України впливає на зростання винагород у польських фірмах.

У цьому сенсі українська імміграція в Польщі підпадає під загальноєвропейську закономірність: до іммігрантів найбільш критично налаштовані ті люди, хто з ними не стикається, проте дізнається з пропаганди правих радикалів. Натомість інтенсифікація міжлюдських контактів веде до зростання симпатії. Польські працівники – а саме на ринку праці сьогодні відбувається найбільш інтенсивний контакт з приїжджими – показали більшу толерантність до українських сусідів, ніж суспільство загалом.

Залишається історія, а точніше історична політика, котра як раз впливає і на перцепцію поляків в Україні, і українців у Польщі. У випадку українців бачимо максимальну симпатію до Польщі в перші місяці роботи уряду «Права і справедливості». Правоконсервативна партія і аналітиками, і пересічними громадянами сприймалася як натуральний український союзник, а послідовна антикремлівська позиція Ярослава Качинського видавалася запорукою стратегічного партнерства.

Однак вже влітку 2016 року «ПіС» протягнув у Сеймі резолюцію про визнання Волині геноцидом, потім були резонансні заяви урядовців про Бандеру і шлях України до Європи; атмосферу двосторонніх відносин остаточно отруїло руйнування пам’ятника у Грушовицях та ухвалення нового закону «Про ІНП». З адвоката України у Європі Варшава перетворилася на візаві, який весь час має претензії. І хоча, варто це підкреслити, частина польських зауважень до української історичної політики є слушною, спосіб їхньої комунікації видається важким до акцептації.

Українська сторона своєю чергою не переглянула резонансний закон «Про борців за незалежність», побільшало вулиць Бандери та Шухевича, оголошено мораторій на проведення польських ексгумаційних праць на Волині. Ці конфліктні моменти активно використовують ультраправі по обидві сторони кордону, але оскільки в Польщі ширшою є аудиторія, податлива на так звану «кресову» риторику, то і рейтинг симпатії до українців страждає більше. Як підтверджує дослідження мови ненависті в Інтернеті, проведене на замовлення Об’єднання українців у Польщі, 48% негативних емоцій щодо українців пов’язані саме зі складним спільним минулим.

На жаль, хейт не обмежується Інтернетом. Польська поліція нотує все більше випадків нападів на іноземців, зокрема українців, спричинених саме ненавистю на національному ґрунті. Якщо кілька років тому такі інциденти траплялися переважно в прикордонних містах, то тепер географія злочинів охопила і Варшаву, і Західну Польщу. Концепція ЗМІ є такою, що саме подібні прикрі випадки, поряд з історіями про контрабандистів або рабські умови праці, в першу чергу потрапляють на перші шпальти. Що висуває на перше місце саме патологію в польсько-українських відносинах, а не нормальні практики. Це знову загострює питання взаємної симпатії та довіри.

Ситуації зарадила б нова польська інтеграційна політика, яка б не тільки допомагала українцям адаптуватися в Польщі, але й підготувала б місцевих мешканців до того, що їхні нові сусіди тут житимуть не рік-два, а можливо все життя. Цього поки що не роблять, в оголошених пріоритетах міграційної політики акцент знову зроблений на лібералізації ринку праці та заохоченні до довгострокової міграції, увага ж до інтеграційних практик зведена до мінімуму. У пригоді стала б також активна промоційна політика України. Полякам необхідно дізнатися про сучасну Україну, її можливості, відомих людей. Це натурально змістило б акцент з історії. Все більше мешканців Польщі завдяки лоукостам відвідують Київ та Львів.  Таку практику треба популяризувати й рекламувати Україну як туристичний напрямок. Інтенсифікація міжлюдських контактів потрібна не тільки мігрантам, але й українцям в Україні.

Олена Бабакова

Новини від “Нашого вибору” в Телеграмі
підписатись