Чверть століття ОУП: українська нацменшина в регіонах – Наш вибір — інформаційний портал для українців у Польщі

Чверть століття ОУП: українська нацменшина в регіонах

7 Липня 2015
Чверть століття ОУП: українська нацменшина в регіонах

З нагоди 25-ліття Об’єднання українців у Польщі (ОУП) своїми роздумами діляться його теренові лідери. І хоч керівництво організації знаходиться у Варшаві, саме в регіонах живе найбільше розпорошених депортацією 1947 року представників української нацменшини.

Південний схід: і близько, і далеко

Ігор Горків зараз працює в Перемиському відділі ОУП. Говорить, що приналежність до організації – це почуття спільності, функціонування серед людей з подібним минулим, а також праця для покращення українсько-польських взаємин у складному з цієї точки зору південно-східному регіоні Польщі.

– Мені важливо, що це можливість працювати для конкретних ідей. Це теж почуття, що я як українець не сам, – відзначає І. Горків.

У Перемишлі знаходиться повернутий українцям у 2011 р. будинок Народного дому, який зараз відбудовується силами всього ОУП та ряду благодійників. До місцевих козирів Ігор зараховує функціонування на споконвічних рідних землях, близькість до матеріальної та культурної спадщини українців, а також до самої України. Разом з тим, він звертає увагу на певну особливість: «Наша організація має 10 відділів у Польщі, всюди своя специфіка та проблеми. Але постійно це одна структура. Як на мене, це проказує силу згуртованості людей навколо певної ідеї. Є розуміння, що діючи на Мазурах чи в Перемишлі, в кінцевому розрахунку ми працюємо для всіх разом», – говорить І. Горків.

Перемиського активіста тривожить постійний відплив українців до більших осередків: «Може бути так, що невдовзі забракне молодого покоління, щоб продовжити діяльність чи її переформатувати», – наголошує І. Горків. Він бачить, що зосередження організації на певних постійних ініціативах може ввести в рутинність: а це блокуватиме прихід нових людей, у тому числі присутніх в регіоні громадян України.

Силезія: регіон перспектив

Також на півдні держави, але в її західних регіонах, діє голова ланки ОУП в м. Любін Ксенія Довгань-Доманська. Вона – підприємець, громадський і політичний діяч, не лише в українських структурах. У 2013 р. вона провела своєрідну «інвентаризацію душ»: переглянула членські заяви ще з 1960-их років до Українського суспільно культурного товариства – а через потребу оновлення та пристосування до нових демократичних реалій на основі цього товариства в 1990 р. було створене ОУП.

Що дав любінський аналіз, який полягав на перегляді півтисячі документів? Виявилось, що половина членів зникла – померли, виїхали в інші міста або закордон. Але з іншого боку, Довгань-Доманська дізналась, що в регіоні є 150 колишніх членів організації, до яких вона надіслала запрошення на загальні збори. Усе це було зроблене з метою розвивати структуру. Головна ціль, яку ставить Ксенія, – інтегрувати громаду. Способи різні: звичайна розважальна забава, концерти на традиційні свята, благодійні акції, сімейні зустріч, спільні виїзди, також в Україну. Вихідці звідси, які осіли в регіоні, включаються у роботу організації. При проведенні акцій допомоги пишуть про українські справи в регіоні мас-медіа.

За словами Ксенії, важливі виклики на сьогодні – організувати в Любіні пункт навчання української мови та активізувати молодь. Як відзначає діячка, більше 80 % членів її ланки – люди за 60 років: «Молоді навіть якщо мають цікаві ідеї, то бажання їх виконувати програє з потребою працювати», – говорить Ксенія. Вона зізнається: людям важко виконувати зобов’язання щодо громади, коли немає на хліб. Тут з’являється черговий контекст: «Люди були такі „голодні”, що не думали, як будувати громадянське суспільство, тільки як швидше заповнити всі економічні дірки з часів комуністичної Польщі: купити квартиру, машину, телефон, телевізор, комп’ютер та поїхати в закордонні подорожі – поки люди тим не наїдяться, не будуть працювати для громади», – підсумовує Ксенія.

Північ: усе в свої руки

Михайло Кайда ще навчається, але разом з тим головує в ланці ОУП у м. Ольштин на півночі Польщі: «Якщо ми, молодь, не візьмемо зараз частину діяльності організації, зокрема в теренових структурах, то вона перестане існувати», – пояснює він свій прихід до ОУП у 2013 р.

Кайда переконаний, що найкращі результати може принести співпраця Церкви та різних організацій, у тому числі ОУП. Ольштинський лідер хоче місцеву домівку організації (клуб) зробити максимально відкритим. Хоче, щоб відбувалися покази українських фільмів, цікаві презентації, дискусії, щоб надалі була це територія, де українці зможуть просто побути разом. Кайда мріє розвинути місцевий сайт організації, а також створити базу «своїх людей»: так, щоб шукаючи фотографа чи лікаря, можна було потрапити до місцевих українців.

Наприкінці серпня на Світовому конгресі українських молодіжних організацій в Одесі Михайло хоче поговорити про подібну мережу на міждержавному рівні. Ідеться наприклад про те, щоб українці Хорватії розповіли, як і де у них можна цікаво відпочити – користуючись також послугам тамтешніх українців. Ольштинянину хотілося б, щоб така схема працювала по всій Європі. У роздумах про ювілей ОУП М. Кайда говорить, що лідери організацій зараз надто перевантажені обов’язками. А з іншого боку, люди втомились від циклічних заходів: їхня публіка зменшується, старші відходять, а молоді не проявляють зацікавлення такими ініціативами. Над цим питанням треба дискутувати на форумі ОУП, конче за участі молоді.

Кайда переконаний, що організація мусить зміцнювати теренові структури і професійність місцевих лідерів. Козирі місцевого українства – це прибуття молоді з поблизького українського ліцею в Ґурові-Ілавецькому, непогані можливості, які дає людині Ольштин на фоні всього регіону. У місті з’являються громадяни України – переселенці з Донбасу, спортсмени, студенти, робітники. Але на думку Кайди, вони зараз більш зосереджені на своїх приватних та професійних справах.

Захід: нові ідеї і досвід

Своїми роздумами ділиться голова Кошалінського відділу ОУП Роман Білас. У цьому випадку мова йде про українство в північно-західній Польщі. Громадсько-професійного досвіду в нього назбиралося чимало: він починав від головування шкільною управою в українському ліцеї в Ґурові-Ілавецькому, потім проходив різні рівні праці в ОУП, був директором Замку поморських князів у м. Щецин, також займається своїм бізнесом.

Білас говорить, що в громадському просторі його знають передусім як голову місцевого ОУП: «Це є якась відповідальність, бо що я б не робив, пам’ятатимуть, що був це представник української громади», – наголошує він.

Білас також переконаний: якщо українські лідери назовні довели свою вартість, то кращим стає сприйняття всієї організації. На «регіональному ринку» з-поміж членів ОУП такий позитивний імідж створюють ректор Поморської академії в Слупську, проф. Роман Дрозд, колишній директор театру, а  тепер бізнесмен Роман Радзивонович, кошалінський староста Роман Шевчик. На першому місці серед плюсів 25-річного існування організації Білас ставить питання освіти: «Від початку 90-их років ми побудували або зміцнили свої школи, створили в державі мережу пунктів навчання української мови».

Важливим фактором, на думку Біласа, є і те, що організація бездоганно впоралася як організатор масштабних заходів, що в різних регіонах Польщі спроможні збирати кількатисячну публіку. Це будує образ не лише ефективних організаторів, але й спільноти українців.

До проблем Білас зараховує те, що за роки існування ОУП не вдалось створити бізнес-відносин між українцями Польщі або збудувати механізм, який під маркою організації давав би молодим людям можливість професійного розвитку. Він сам свого час хотів гуртувати активних українців на різних рівнях самоврядування, а також ширше в політичному просторі: «На жаль, останні муніципальні вибори спричинили, що дуже мало наших людей потрапило в структури місцевої влади», – констатує Білас. Тут є інша проблема: частина тих, які потрапили до влади, не хочуть в професійний діяльності асоціювати себе з українством. Одну з причин такого стану Р. Білас бачить у тому, що стереотипно українець Польщі далі асоціюється з важким минулим, злочинами, Волинською трагедією тощо.

У своєму регіоні голова Кошалінського відділу ОУП не бачить поки великої сили в мігрантах з України. Як говорить, люди приїжджають в основному попрацювати, на чому й зосереджуються: «Буває й так, що хтось жив тут 10 років, а приходить щойно, коли втратить роботу й шукає допомоги», – говорить Білас. У регіоні, за його словами, не бракує й тих, хто є волонтером, бере участь в акціях допомоги Україні тощо.

Отже, ОУП має свої успіхи, поразки та виклики. Як на чвертьстолітній ювілей – зовсім нормально. Водночас голоси лідерів ОУП досить чітко вказують, що без суттєвих змін гарантувати «нормальне існування» в майбутньому може бути важко.

Григорій СПОДАРИК

Новини від “Нашого вибору” в Телеграмі
підписатись