Єлизавета Томчук: Як не я, то хто?.. – Наш вибір — інформаційний портал для українців у Польщі

Єлизавета Томчук: Як не я, то хто?..

10 Травня 2014
Єлизавета Томчук: Як не я, то хто?..

Гурти «Ранок» з Більська-Підляського та «Родина» з Дуб’яжина – це одні з головних символів українського національного відродження на історичному Північному Підляшші, ідеться про південний схід сьогоднішнього Підляського воєводства Польщі.

Названі колективи, які у своєму репертуарі черпають з місцевої, традиційної української культури, з успіхами представляють її на багатьох сценах Польщі й закордоном. За цими успіхами стоїть велетенська праця керівника ансамблів – Єлизавети Томчук, а також активістів Союзу українців Підляшшя. І це не все. Негласним девізом громадської діяльності національних меншин тут є слова – як не я, то хто? А тому діяльність місцевих активістів не обмежується однією сферою. Єлизавета Томчук – не тільки керівник двох колективів, але й учителька української мови в Комплексі шкіл ім. А. Міцкевича, у дитячому садочку «Лісова поляна» в Більську, співорганізаторка фестивалів, конкурсів та інших заходів, що їх проводить Союз українців Підляшшя.

Усе починається від рідної хати

У випадку Єлизавети Томчук – це від села Кнориди, що в ґміні Ботьки, неподалік Більська. Село розташоване на етнічному пограниччі, де стикається українськомовний православний етнос із польським, римо-католицьким. Пишу «українськомовний», але довгі роки польська влада переконувала, що місцеве православне населення – це білоруси, прояви української національної ідеї придушувалися. Хоча люди на щодень розмовляли українською говіркою, у селах та містечках лунали українські народні пісні. Серед таких пісень виростала й героїня нашої розповіді. Співуча також мама Єлизавети, Люба Рижик, вона зараз виступає під керівництвом доньки в «Родині». А її найближчі родичі – брат Євген Рижик, один  з лідерів українського національного пробудження, яке на Підляшші стало можливим щойно в період політичних змін 80–90 років ХХ століття; це також сестра Христина – авторка перших підляських українських співаників, друкованих самвидавом під час «ментальної революції» молодого покоління підляської інтелігенції.

Більськ–Рівне–Дуб’яжин–Більськ

Після завершення середньої школи Єлизавета Томчук подалася здобувати вищу освіту в Україну. Рівненський державний інститут культури (зараз – Інститут мистецтв Рівненського державного гуманітарного університету), став місцем, де вона готувалася до праці фольклориста, керівника ансамблів, співачки. Це водночас досвід і вивчення української літературної мови, що стало в нагоді в майбутньому у вчительській роботі. Навчання проходило у бурхливі часи народження незалежної України, а також в важких умовах економічної кризи й розпаду Радянського Союзу. Рівненський період – це також досвід участі у відомому фольклорному ансамблі «Горина», члени якого стали приятелями не тільки Єлизавети, але й загалом української громади Підляшшя.

Ще під час навчання в Рівному Єлизавета Томчук почала співпрацю з фольклорним колективом з Дуб’яжина. «Родина» – це своєрідне поєднання жіночих та чоловічих голосів, також хоровий народний спів, який кілька десятиліть тому можна було почути в кожному підляському селі. З концертами, які наближають атмосферу свята, дуб’яжинська «Родина» проїхала вже Польщу, шматок України, а також Європу. А головне, як кажуть члени колективу, – він залишається просто родиною, у якій співають три покоління підляшуків.

«Ранок» та школа

«Родина» – це не єдиний колектив, з яким працює Єлизавета Томчук. Після закінчення навчання в Рівному і повернення на Підляшшя вона почала працювати вчителькою української мови. Організація пунктів навчання української мови в Більську та Черемсі – це знакові на той час події: слід було намовити батьків, щоб записали своїх дітей на уроки мови українців, яких, на думку офіційної пропаганди, на цій території «ніколи не було». Попри всі негаразди в школах в Більську та Черемсі, а згодом і в Білостоці виникли острівці навчання української мови. Незабаром, у 1995 році, виник колектив «Ранок». Його засновниця згадує, що хотіла створити щось від початку, працювати з дітьми та молоддю, тому поряд із «Родиною» почала роботу з «Ранком». Сьогодні, через майже 20 років діяльності, український ансамбль пісні і танцю – це кілька десятків молодих дівочих голосів, капела народних інструментів, а також танцювальні групи, з якими працює Борис Бунь. Це й десятки «випускників» ансамблю, для яких він став справжньою школою життя, мистецтва, любові до рідної культури. Зараз у колективі починають співати діти колишніх учасників «Ранку», а багато з тих, хто «пішов у світи», продовжує свою пригоду з музикою.

Через два десятиліття праці в Комплексі шкіл ім. А. Міцкевича в Більську помітні плоди праці учителів української мови та діячів. Зараз Підляшшя – це єдиний регіон у Польщі, де постійно зростає число дітей, які вчаться української мови. Особливим успіхом середовища є те, що в згаданому комплексі, де працює Єлизавета Томчук, вже два роки у всіх класах діють окремі українські відділи, – від початкової школи до гімназії. Загалом українську мову вивчає понад 150 дітей.

До наймолодших

Від дідусів та бабусь аж до молоді й малят – Єлизаветі Томчук доводиться працювати з усіма поколіннями підляшан. Наймолодші діти беруть участь в заняттях з української мови в Дитячому садочку №9 «Лісова поляна» в Більську. Їхнє число вражає – близько 140 дошкільнят ходить до українських груп, це понад половина всіх дітей садочка. Заняття з «паньою Ельою» настільки приваблюють, що на них приходять також діти з мішаних сімей, а іноді й ті, у кого немає православно-українського коріння. Тут можна не тільки поспівати чи навчитися віршів, у садочку триває програма «До джерел», у рамках якої на заняття приходять народні майстри – найчастіше «бабусі» – і вчать дітей: вишивати, виплітати, виробляти вербочки на Вербну неділю чи пекти традиційну «буслову лапу» на Благовіщення. Навчання української мови відбувається, як-то для дітей, – через пісні та забави. Тут – міцне регіональне підґрунтя, календарні обряди, а також місцева говірка.

Мати, дружина, вчителька, співачка, художній керівник, підляська українка…

Ось декотрі втілення нашої героїні – сучасної жінки, яка у своєму житті без великих слів, постійною, копіткою працею виборює те, щоб мова, пісня, звичаї, самосвідомість не розчинились у зіткненні з культурою більшості, у морі глобальної цивілізації. Звучить, може, пафосно, але у випадку жінки, особливо матері, «творення історії» приходить начебто з маршу. Крім громадської діяльності, дома чекають діти, чоловік, для яких іноді й бракує часу. Нестача годин на одну добу – це одна з невирішувальних проблем, що стосуються таких людей, як Єлизавета Томчук. Але тут знов у голові виринає – як не я, то хто?

Славомир САВЧУК,
Польське радіо Білосток
Фото автора статті

Новини від “Нашого вибору” в Телеграмі
підписатись