Епоха високих зарплат і боротьби за працівника. Де в цьому мігранти з України?

0

Те, чого боялися польські роботодавці, сталося: громадяни України виїжджають на заробітки, проте не обов’язково до Польщі. Згідно з дослідженням української соціологічної групи «Рейтинг», понад третина громадян України хотіла б працювати в Німеччині. Ідеться передусім про тих працівників, які приїжджають на заробітки на обмежений період.

У Польщі все гостріше відчувається недобір робітників. Наприклад, у будівельній галузі, щоб завершити вже розпочаті проекти, не вистачає 150 тисяч людей. Керівники проектів не в стані знайти працівників, а однією з головних причин є те, що громадяни України стали частіше виїжджати до багатших держав Європи – Німеччини, Скандинавії, Бенілюксу. Тим часом у Польщі громадяни України – це аж третина від усіх будівельних бригад.

Загалом «епоха працівника», коли саме працівник, а не працедавець диктує умови, у Польщі стосується всіх галузей і всіх працевлаштованих. Згідно з дослідженням KFHG, у минулому році працедавці, які своїм робітникам платили нижче середнього, до третини їх втратили – працівники просто перейшли до конкурентів на вищі зарплати.

Картина в багатьох галузях виглядає так: працедавці готові платити більше, але все рідше знаходять відповідних кандидатів. Проте не тільки зарплатня є вирішальною для утримання працівників у фірмі – згадане мною дослідження підтвердило, що робітники переходили до конкурентів навіть при вищій від середньої зарплатні. Вирішальними факторами ставали якість управління, атмосфера на робочому місці чи стабільність працевлаштування. Майже половина працівників, які змінили минулого року місце роботи, вказували серед причин зміни не вищу зарплатню, а можливість кращого кар’єрного зростання, а кожен третій працівник змінював роботу через погану якість управління.

Висновок дослідження – для працівників у Польщі важливі не тільки гроші, але й те, як до них ставиться працедавець, чи дає можливість здобувати додаткові навички або навіть як влаштовано дизайн робочого місця. У 2016 році кожен десятий працівник змінив місце роботи з власної ініціативи, а найбільше цей процес торкнувся таких галузей, як продажі, виробництво, фінанси й бухгалтерський облік, логістика та ІТ. Водночас частина працедавців не усвідомлює, що люди працюють не лише для грошей: понад 80 відсотків працівників хоче відчувати сенс і вартісність своєї праці, тим часом більшість із них насправді почувають себе недооціненими на роботі.

Однак ця тенденція яскраво відчувається у великих фірмах і у великих містах. Проте якщо звернемо увагу на малі фірми в невеликих містечках – а їх у Польщі більшість – то тут не все так просто. Малі фірми не можуть конкурувати з великими за працівників, підвищуючи їм зарплатню, отже шукають вихід у робітниках із закордону. У «провінційній» Польщі дуже часто можна зустрітися з твердженням – у нас зарплати не підвищують, бо приїжджають українці, готові працювати за менше. Проте це не зовсім так. По-перше, тому що громадяни України найчастіше беруться за ту роботу, за яку поляки не конкурують взагалі. По-друге, навіть якщо припустити, що громадяни України знижують рівень зарплатні у своїх сферах, то це якраз позитивно впливає на ті сфери, в яких працюють поляки: працедавці заощаджують кошти, які готові витратити на нові інвестиції. Дуже умовно – якщо громадяни України працюють на виробничій лінії на фабриці і працедавець платить їм занижені зарплати, то він має змогу підвищити зарплати креативному відділу, організувати кращу рекламну кампанію, продати більше продукції, а отже розширити виробництво, працевлаштувавши ще більше громадян України й підвищивши зарплатню креативникам.

Водночас важко сказати, чи громадяни України «занижують зарплатні» – статистика показує, що роботодавці платять їм приблизно стільки ж, скільки і громадянам Польщі. Працедавець може заощадити на українцях не через нижчу платню, а через законодавство: річ у тім, що серед українців працівників із тимчасовими договорами, які мають мінімальне податкове навантаження, 76%, на противагу до 9% у поляків. Працедавець таким чином заощаджує на власних витратах на робітника, а не на розмірі зарплатні.

Тим часом у Польщі вже поширеним явищем став дефіцит працівників з України, тобто боротьба за українських робітників, особливо кваліфікованих, уже почалася. Отже всі описані мною процеси – підвищення зарплатні, привабливе оточення на роботі, можливість розвитку – все більше стосуватимуться і мігрантів з України. Працедавці в Польщі уже шукають нові місця, звідки можна привозити мігрантів, – це не тільки звичні Молдова чи Білорусь, але теж Сербія, Пакистан, Індія, Бангладеш і Непал. За перше півріччя поточного року в Польщі оселилося вдвічі більше громадян країн Індостану, ніж за весь попередній рік. І ця тенденція посилюватиметься. Польща все більше стає подібною в цьому аспекті до країн Західної Європи, де українцям доводиться конкурувати з пакистанцями, філіппінцями чи латиноамериканцями.

Однак різниця в Польщі з Великобританією чи Німеччиною поки що є, і ім’я їй – польський уряд. Попри те, що працедавці не один раз зверталися до уряду з проханням спростити працевлаштування мігрантів, тема для польських політиків залишається слизькою. Уряд країни, який з легкої руки роздмухав серед своїх виборців переконання, що «мігранти – це зло і теракти», навряд чи схоче йти на значні поступки підприємцям, щоб не стати жертвою свого ж електорату.

Ігор ІСАЄВ

Share.