У чому плюси та мінуси існування візових центрів, а також як їхні клієнти можуть захистити свої права – розповідає «НВ» керівник української організації «Європа без бар’єрів» Ірина Сушко.
«НВ»: Пані Ірино, чим є візові центри з точки зору європейського візового законодавства?
Ірина СУШКО: Візові центри – це посередницькі комерційні фірми, які на легальних основах допомагають консульствам здійснювати видачу віз. Візовий кодекс Шенгенської зони дозволяє консульським установам використовувати посередництво візових центрів, але за умови, що консульство гарантує заявникові право вільно обирати місце подання документів на візу. Якщо говорити про загальну ситуацію з візовими центрами в Україні, то, на жаль, можемо констатувати, що консульства не завжди виконують цю умову. Заявники подеколи навіть не знають, що вони мають право звернутися безпосередньо до дипустанови. Це погано не тільки тому, що люди мусять залишати гроші у візових центрах, а й тому, що, не маючи прямого доступу до працівників консульства, заявник не може доповнити пакет документів чи ґрунтовно з’ясувати причину відмови у візі. По суті, візові центри створюють певний бар’єр між консульством та заявником.
Що Ви можете сказати про практику візових центрів, яку запровадили польські диппредставництва?
Цю практику поляки запровадили не так давно, тому ще рано говорити про повну картину. Поки що консульства дотримуються права й дозволяють заявникам обирати місце подачі пакету документів, але термін очікування на аплікацію в консульстві часом складає кілька місяців, а тоді втрачається сенс поїздки! Ми повідомили польське консульство в Києві про цю ситуацію, і виявилося, що довгий термін очікування повстає в результаті фіктивної черги, котру створюють окремі особи чи цілі фірми, резервуючи термін подачі документів для того, аби потім перепродати це місце. Наскільки я знаю, консульство працює над розв’язанням цієї проблеми.
Що б Ви порадили заявникам, якщо черга на особисте подання документів задовга, а платити додаткові гроші візовому центру не хочеться?
Раджу звернутися із запитом до консульської установи – з проханням пояснити, чи дійсно немає вільних годин подачі протягом наступних місяців, і чи ця ситуація відповідає реальному стану речей.
Як Ви прокоментуєте інформацію про те, що візові центри за додаткові гроші погоджуються «просунути» заявника вперед у візовій черзі?
Я чула про випадки, коли за додаткову платню візові центри «несподівано» знаходили вільні дні прийому документів набагато раніше, ніж повідомляли попередньо. Не можу поки що коментувати цю інформацію – у таких випадках треба подавати офіційну скаргу до консульства, а воно має проводити службове розслідування. Лише його результати можуть показати, як працює цей механізм. Провести розслідування – це в першу чергу в інтересі самого консульства, якщо воно дорожить своєю репутацією.
Чи буває так, що візові центри знаходять собі ще додаткових посередників?
Так може бути, якщо Ви відкриваєте візу через туристичну фірму. У такому випадку раджу поцікавитися, чи фірма співпрацює безпосередньо з консульством, чи з візовим центром. Бо ризикуєте двічі заплатити за посередництво. Хитрощі, які використовують посередники на візовому ринку, навіть неможливо передбачити, тому єдина «зброя» заявника – це максимальна поінформованість.
То як загалом Ви оцінюєте діяльність візових центрів в Україні?
Неоднозначно. З одного боку, це позитив, адже існування візових центрів позбавило мешканців маленьких міст та сіл необхідності спеціально приїжджати до консульства, аби подати документи та аби отримати візу. Тобто, це допомагає людям економити час та гроші. З іншого боку, питання викликає підготовка працівників візових центрів: чи вони можуть оцінити повноту комплекту документів, чи знають, хто має право на безкоштовні візи? Адже дуже часто лише від особи, котра приймає документи, залежить те, наскільки успішним буде візове клопотання.
Ірина КРАВЕЦЬ
Foto: novisa.com.ua