«Нічого дивного, що інтерпретації минулого часто є полем суперечок між різними суспільними й політичними середовищами, як всередині окремих народів, так і між державами й народами», — читаємо у вступному слові відомого польського історика Влодзімєжа Менджецького до книги, що побачила світ наприкінці жовтня. Ця книга – публікація польського Інституту національної пам’яті «Польща — нарис історії», що вийшла українською мовою.
Я не знаю жодного громадянина України, що мешкає в Польщі і який жодного разу «не встрявав» у дискусію на історичні теми, навіть якщо на своїй батьківщині минулим не цікавився. Досить часто, показує досвід, українці не знають певних загальновідомих у Польщі понять про історію, і навпаки. Праця українською мовою, досить добре ілюстрована, цікаво читається і головне – спроможна в доступній формі представити широкому колу людей, від учня до університетського професора, те, що поляки знають, чим пишаються і за що вболівають у власній історії.
Загалом це не просто історія Польщі від часів перших королів до сучасності (закінчується вона приблизно часом «Євро-2012», отже допоможе зорієнтуватися й у цілком сучасних реаліях польського суспільства); вона спеціально опрацьована на потреби українського читача. У цьому українськомовному опрацюванні ширше, ніж у польських підручниках, представляються факти спільної історії: контакти Польщі з Київською Руссю, з українським народом чи з сучасною Україною.
«Ідея написати і видати цю книжку українською мовою з’явилася у листопаді 2009 року, коли колишній голова Інституту національної пам’яті Януш Куртика (загинув у Смоленську у 2010 році) був на зустрічі з українськими істориками. Тоді дискусії здавалось зайшли у глухий кут, і одна з ідей, яка народилася, була оця книжка. Наша мета — це прагнення взаєморозуміння. Наша позиція така: якщо маємо розуміти один одного, то мусимо також пізнати свій спосіб опису історії. Я переконаний, що український читач після прочитання цієї праці краще розумітиме поляків та наші реакції на різні події», — підкреслював на презентації сьогоднішній голова польського Інституту національної пам’яті Лукаш Камінський.
Автори не приховують: книжка представляє саме польську точку зору на минуле. Загалом з праці дізнаємося не тільки про польсько-українські відносини (але так само про польсько-німецькі чи й загалом життя у соціалістичній Польщі та його відмінності від життя в СРСР), однак книга не оминає важких тем відносин з українцями, зокрема, Волинської трагедії 1943–44 років. І саме тут варто обережно читати: у книзі «Польща — нарис історії» дізнаємося про «польську відплату українцям» у ті роки, у той час як українські історики часто ставлять взаємні вбивства обох народів в повноцінну війну (українські історики вважають слова «польська відплата» чи «помста» українцям у той період досить завуальованим окресленням дійсності). Так само, наприклад, у книжці багато і яскраво пишеться про союз польського лідера Пілсудського з українським Петлюрою у 1920 році, проте досить побіжно згадується Ризька угода 1921 року, коли Польща де-факто відмовилася від союзу з Україною.
У праці простежується ідея, з одного боку, представити прийнятий у Польщі погляд на її минуле, а з іншого, не іти на конфронтацію з українцями, намагатися «розжувати» витоки таких, а не інших оцінок подій минулого. Свідчення цього – авторський колектив, що працював над публікацією (про кожну епоху писав інший автор): це і згаданий історик Влодзімєж Менджецький, дуже прихильний українцям, який написав про такий складний період, як-от міжвоєнна Польща із її переслідуванням українців; це і відомий проф. Єжи Ейслер, який описав життя в Польській Народній Республіці, і не менш знаний Антоні Дудек, який описав найновіший період демократичної Польщі. Як каже проф. Єжи Ейслєр, «ми не жили краще від України — ми жили просто інакше, у цій системі ніхто не був кращий чи гірший».
Так само доброю ідеєю авторів проекту було запрошення рецензувати цю працю українського історика зі Львова Леоніда Зашкільняка: його метою було перевірити, щоб книга була зрозуміла українському читачеві. Він намагався звернути увагу на ті фрагменти, які для українців будуть особливо цікавими.
Водночас Інститут національної пам’яті, щоб не переобтяжувати книжку змістом, запросив попрацювати над формою видання шкільного вчителя Єжи Брацішевича: він вміє говорити з молоддю і загалом зацікавити минулим. Як наслідок – на кольорових сторінках побачимо чимало відомих у Польщі картин різних епох, портретів знаних постатей, цікаві факти про ці постаті, мапи та прозоро зроблену інфографіку. У вставках до основного тексту дізнаємося, що поляки в різні епохи читали, які фільми дивилися, на чому їздили.
Отже, книгу читати досить легко і цікаво. Єдине, що впадає у вічі під час читання – це мова, на жаль, у тексті залишилося чимало полонізмів, які можуть здаватися незрозумілими людям, що не знайомі з польською мовою. Іноді вони спотворюють зміст (наприклад, замість окреслення «Підпільна держава» у період нацистської окупації вживається словосполучення «Підземна держава»). Однак безперечно плюсів у цієї праці значно більше, ніж мінусів: передусім вона цікава, але так само ідея її створення, як видно, добре продумана. Плюс так само й у тому, що Інститут національної пам’яті обіцяє розповсюджувати це видання в різноманітних установах в Україні, але так само серед українських студентів, що навчаються у Польщі.
Ігор ІСАЄВ, редактор Польського радіо