14 квітня, після двох місяців відкритої політичної кризи, Верховна Рада прийняла відставку Арсенія Яценюка і затвердила на його місце Володимира Гройсмана.
За нового прем’єра проголосували 257 депутатів, однак лише 206 з них – члени нової коаліції з фракції «Блок Петра Порошенка» та «Народного фронту». Решта голосів дали дві парламентські групи – «Воля народу» та партія «Відродження», які пов’язують із групами олігархів, та позафракційні депутати. Опоненти зазначають: це свідчить про те, що коаліції в дійсності немає. Після обрання новий спікер Андрій Парубій не був у змозі відповісти, скільки саме депутатів входить до коаліції.
На думку представників опозиції, це означатиме великі проблеми в майбутньому, оскільки Кабмін не зможе розраховувати на стабільну більшість у Верховній Раді та відповідну підтримку дій уряду.
У новому уряді тепер 24 міністри, в тому числі п’ять віце-прем’єрів. Новими є посада віце-прем’єра з питань євроінтеграції та міністерство у справах тимчасово окупованих територій і внутрішньо переміщених осіб.
Політично-урядова криза
Через два роки після Майдану, втрати Кримського півострова та початку конфлікту на Донбасі Україна занурилась у політичну кризу.
На початку лютого міністр економічного розвитку Айварас Абромавічус (на Заході його вважали реформатором) подав у відставку. Він звинуватив Ігоря Кононенка у використанні своєї позиції для призначення протеже на керівні посади у міністерстві та підконтрольних йому підприємствах. І. Кононенко – людина президента. Від початку 1990-х вони разом займалися бізнесом і до сьогодні володіють Міжнародним інвестиційним банком.
16 лютого Верховна Рада не прийняла звіт А. Яценюка про здійснену у 2015 році роботу. Здавалося, доля уряду вирішена наперед. Однак голосування щодо відставки прем’єра А. Яценюка провалилося. Депутати з Блоку Петра Порошенка Мустафа Найєм та Сергій Лещенко назвали це олігархічною контрреволюцією, прагнучи підкреслити, що саме олігархи врятували прем’єра, оскільки зуміли мобілізувати підконтрольних їм депутатів, а ті, у свою чергу, провалили голосування (утрималися або висловилися проти).
Хмари над А. Яценюком збиралися досить давно. Його критикували за надто повільні реформи, зв’язки з олігархами і навіть за участь у корупційних схемах людей із його близького оточення. І хоча в лютому А. Яценюк врятувався, коаліційна криза вимагає вирішити питання його відставки. Залишилися дві можливості – або формування нового уряду, або дострокові парламентські вибори.
Було зрозуміло, що для більшості представників теперішньої коаліції варіант дострокових виборів – найменш корисний. Опитування громадської думки свідчать про низьку підтримку БПП, а «Народний фронт» взагалі ризикує не пройти до парламенту.
Президент Петро Порошенко підкреслював, що перезавантаження уряду залежить від парламенту та коаліції, які повинні вирішити, хто саме очолить уряд та увійде до його складу.
Спочатку експерти пророкували прем’єрське крісло міністру фінансів Наталії Яресько (як найбільш вірогідному кандидату). Однак, імовірно, Раді не вистачило голосів, плюс її кандидатура влаштовувала далеко не всі сторони коаліційного процесу. Однак її місце остаточно зайняв Володимир Гройсман – спікер парламенту.
Коаліціяда і вихід Тимошенко
Однак для створення нового уряду потрібна була оновлена коаліція, оскільки попередня – недієздатна. Партія «Самопоміч» до нової коаліції увійти не захотіла. Отже, найбільш зацікавлені – Блок Петра Порошенка та «Народний фронт» – вели переговори з «Радикальною партією» Олега Ляшка та з «Батьківщиною» Юлії Тимошенко. 28 березня здавалося, що створення коаліції з Ю. Тимошенко – вирішена справа. Президенту П. Порошенку дуже хотілося, щоб коаліцію створили до його від’їзду на саміт у Вашингтоні. Адже було відомо, що американська сторона матиме мільйон питань щодо політичної кризи та подальших реформ в Україні. І Ю. Тимошенко вирішила зробити П. Порошенку підніжку.
– Ми виставили умову: спочатку буде ухвалено проект законів, які ми запропонували і які вже було внесено до парламенту, – несподівано минулого вівторка заявила Юлія Тимошенко, тобто наступного дня після того, як фактично оголошено про створення коаліції.
Які саме закони мала на увазі Юлія Володимирівна? Йшлося про вісімнадцять документів, серед яких мораторій на продаж землі до 2020 року, законопроекти про підтримку малого та середнього бізнесу, зниження тарифів на комунальні послуги. Деякі з поданих законопроектів партнери по коаліції цілком могли підтримати, однак частина пропозицій Ю. Тимошенко була відвертим популізмом. А деякі з них, як наприклад зниження цін на енергоносії, взагалі загрожують розривом співпраці з Міжнародним валютним фондом (МВФ).
– Я дуже критично оцінюю пропозицію, яку висловила пані Тимошенко. Вимоги до коаліції можуть вплинути на скасування угоди з МВФ, – висловився 1 квітня посол США у Києві Джеффрі Пайєтт.
Юлія Тимошенко почала самостійну політичну гру. Можливо, зіграли роль високі рейтинги – її особистий та партії зокрема. Якби вибори відбулися тепер, Ю. Тимошенко мала б шанс виграти у другому турі. Завдання, які вона поставила, змусили П. Порошенка та А. Яценюка вдатися до плану Б, суть якого – включити до фракцій прем’єра та Президента позафракційних депутатів. Швидко розлетілася інформація, що в парламенті цілком вистачає депутатів, готових підписатися (мінімум 226) під новою коаліційною угодою у складі лише двох фракцій – БПП та Народного Фронту. Водночас підкреслювалося, що обидва коаліційні партнери хочуть, щоб коаліція налічувала принаймні 240 депутатів. Невідомо, чи вдалося досягнути цієї мети.
Гройсман вміє сказати «ні»
Коли 10 квітня А. Яценюк заявив, що йде з поста, здавалося, вже ніщо не заважає створити уряд Гройсмана. Однак на перешкоді стала кандидатура самого прем’єра. Він поставив свої умови щодо окремих портфелів в уряді, оскільки хотів бачити поряд своїх людей замість тих, кого йому нав’язували з гори. Справа загострилася, і В. Гройсман пригрозив, що піде з посади. В підсумку він досяг свого, тим самим показав, що не повністю залежний від Президента, як про нього говорили окремі аналітики. На думку політолога Володимира Фесенка, В. Гройсман починає власну політичну гру, яка не завжди подобатиметься впливовим людям із фракції П. Порошенка.
– Звичайно, Гройсман не стане опонентом або конкурентом Президента, швидше, він хоче бути конструктивним партнером, – вважає В. Фесенко.
Схожої думки інший київський політолог Тарас Березовець. Він наголошує, що новий прем’єр в стані сказати «ні» багатьом впливовим людям. У майбутньому це може призвести (хоча не обов’язково) до конфлікту між прем’єром та Президентом.
Зрозуміло одне: В. Гройсман на противагу А. Яценюку не може розраховувати на жоден аванс з боку українського народу. Українці втомлені й прагнуть змін.
На думку Т. Березовця, на відміну від «прем’єра-камікадзе», як сам себе називав А. Яценюк, В. Гройсман буде «прем’єром-стабілізатором». Багато експертів вважають, що новий уряд лише відсуне в часі загрозу парламентських виборів, які можуть відбутися навесні наступного року.
Панамські папери
«Панамський скандал» не завадив створити коаліцію. Українські журналісти програми «Слідство.інфо» підготували документальний фільм під назвою «Подвійне життя президента», в якому звинуватили Петра Порошенка в приховуванні факту реєстрації фірм у так званих податкових раях, метою чого було ухилення від сплати податків.
Представлений матеріал викликав різні реакції у середовищі журналістів та експертів. Авторам фільму закидають, що вони свідомо вдалися до маніпуляцій, надто вже прискіпливо встановлюється зв’язок між діями П. Порошенка та подіями серпня 2014 року, коли стався Іловайський котел. Журналісти наголосили, що в той час коли гинули українські військові, Президент займався схемами уникнення сплати податків.
Медіа-експерти підкреслювали, що частина, присвячена Іловайську, займає надто велику долю фільму. У зв’язку з такими звинуваченнями «Громадське» провело спеціальне засідання. Рада телеканалу визнала, що хоча «іловайське питання» важливе для розуміння контексту, архівні кадри подій на Сході були використані в надмірній кількості, що спотворило сутність матеріалу.
П. Порошенко тим часом стверджує, що фірми, зареєстровані в офшорах, не мали на меті ухилення від сплати податків, а повинні допомогти перевести його активи під управління «сліпого» трасту. Інвестиційний банк «Rothschild» підтвердив, що відповідну угоду було підписано 16 січня 2016 року.
Складається враження, що афера «Panama Papers» зіпсує імідж Петра Порошенка насамперед за кордоном. Не можна також виключати, що в майбутньому з’являться додаткові матеріали, які стосуватимуться Президента та інших українських політиків.
Що далі?
Одне зрозуміло напевно: новий уряд не означає кінець кризи. Останні опитування громадської думки свідчать, що українці вкрай незадоволені інститутами влади й не вірять партіям, які входять до коаліції. Чи вдасться прискорити реформи в найближчі місяці? Сам В. Гройсман у день голосування за його уряд пообіцяв, що «покаже всім, що значить керувати державою». Побачимо.
Петро Андрусечко – польський етнограф, політолог, публіцист і журналіст українського походження. Головний редактор «Українського журналу». Співпрацює з низкою польських ЗМІ. Журналіст року 2014 за версію Grand Press за «за репортажі з України, в яких він детально описував події з різних точок зору; а також за професіоналізм, знання та мужність; за матеріали з місць, куди не кожен міг би дістатися».