Мігрантам важливо знати, що вони мають на кого розраховувати – Наш вибір — інформаційний портал для українців у Польщі

Мігрантам важливо знати, що вони мають на кого розраховувати

17 Травня 2012

Фонд «Перехрестя – Затока Гданська» офіційно діє від 2009 року, проте у її голови Ніни Падун досвід діяльності у мігрантському середовищі набагато довший.

Загалом, ідея створення організації, яка б займалася допомогою мігрантам, виникла у неї десь років десять тому, підтримали її подруги-польки, пізніше підключилися знайомі українки-мігрантки. Часто їх просто на вулиці зустрічали: чули, що хтось говорить по-українськи, і підходили, знайомилися, запрошували на зустріч. Спочатку це були зустрічі в приватних квартирах, а потім поле діяльності розширилося, було щораз більше людей і щораз більше проблем.

Згодом, коли познайомилися з представниками організації «Stowarzyszenie interwencji kryzysowej», почали вивчати закони, які діють у Польщі. Це була дуже корисна інформація, адже незнання законів не звільняє з відповідальності за їх порушення. Зрозуміли, що повинні ці знання передати іншим людям, щоб вони знали, що мають робити у складних ситуаціях. А коли встановили співпрацю з Міжнародною організацією у справах міграції, довідалися, що існує програма «Активні і компетентні», в рамках якої зареєстрували фонд. У статуті записали, що його метою є допомагати мігрантам на території Польщі у дотриманні їхні прав, збільшення шансів на легалізацію перебування, а водночас зменшення загроз, передусім невільництва.

Оскільки місцем основної діяльності був Гданськ, то вирішили звернулися до місцевої греко-католицької парафії з проханням про надання приміщення під офіс фонду і рішенням парафіяльної ради його виділено безплатно. Відтоді мігрантські зустрічі стали регулярними, тобто кожної неділі після богослужіння. Крім того, є теж можливість користуватися світлицею, де може прийти багато людей.

Перші кроки були такі, щоб навчити людей відстоювати свою гідність. Адже коли вони приїжджали на роботу, в чужій країні боялися всього і дехто це використовував, працедавці просто гнобили їх. Отож, коли траплялася якась проблема, працівники фонду відвідували тих людей вдома, у їхніх працедавців. Вони попереджували, що прийде нібито кузинка з подружкою «на чай» і при цій нагоді могли порозмовляти з господарями. Так підтримували контакти, а люди бачили, що вони не самі, що в разі проблем є кому за них заступитися.

Бували теж такі випадки, що робітникам не виплачували зарплату, тоді до керівника підприємства дзвонила співпрацівниця фонду, полька і в офіційній розмові пояснювала, які працедавець має обов’язки щодо свого працівника і відразу попереджувала, що повідомить про порушення інспекцію праці. Переважно це вистачало, щоб зарплата була виплачена вчасно. У тих декількох випадках, коли розмова не принесла результату, треба було звернутися по допомогу до консульства України в Гданську. Консул Володимир Дубчак тоді особисто їхав з ними до працедавця вирішувати справу. Не було випадку, щоб він відмовив.

Спочатку було дуже важко працювати, бо зі всіма питаннями, проблемами люди зверталися безпосередньо до голови фонду. А тепер виразно видно результати багаторічної діяльності, бо мігранти вже самі знають, що мають робити, до кого можуть звернутися по допомогу. Специфіка мігрантського життя така, що заробітчани часто переїжджають з місця на місце у пошуках роботи, отож люди, які колись працювали у Гданську, а переїхали деінде, телефонують і згадують, як було добре, коли мали де і з ким зустрічатися, бо там, де тепер вони живуть, нічого не діється. Ніна Падун заохочує їх, щоб вони на місці самі щось робили, тоді не будуть почуватися загубленими, одинокими на чужій землі.

Згадує, як один мігрант сказав їй: «Ми тепер відчуваємо, що комусь потрібні». Як голова фонду, вона радіє, що тепер вже навіть не мусить особисто бути присутня на кожній зустрічі. Постійно повторює, що люди повинні самі один одному допомагати, бо одна особа всього не зробить. У приміщенні офісу усі вони господарі на рівних правах. Побачили, що прийшов хтось новий – треба зустріти, пригостити, розпитати, повідомити про діяльність організації, яка може допомогти, коли виникне така потреба. А тепер люди всі разом свої справи вирішують, разом роботу шукають, допомагають у проблемах. Найголовніше, що перестали боятися. І вже не мусить тільки одна особа усім займатися.

У нашій розмові голова фонду «Перехрестя – Затока Гданська» Н. Падун ділиться планами на майбутнє:

– Найближчим часом ми хочемо утворити представництва нашої організації у всіх місцевостях на Помор’ї, – говорить вона, – і загалом у західній частині Польщі, де ми вже маємо ініціативних лідерів, тобто у Щецині, Вроцлаві, Катовицях. Ми шукаємо теж лідерів в інших місцевостях, які могли б цим зайнятися. Якщо хтось після прочитання цієї статті захоче до нас приєднатися, то дуже просимо звертатися чи по телефону (хоча б смс-ку скинути на нр. 513 63 83 91 або 503 94 34 78), чи електронною поштою на адресу [email protected] – ми будемо вдячні за всі контакти, напевно всім відповімо. Трохи контактів вже маємо, треба тільки почати працювати.

До речі, про діяльність фонду знає теж владика вроцлавсько-гданський УГКЦ кир Володимир Ющак, який дав своє благословення. Загалом Греко-католицька церква з увагою ставиться до проблем мігрантів, створено навіть спеціальну Комісію у справах мігрантів. А на місці в Гданську можна розраховувати на підтримку і пароха о. митр. Йосипа Улицького, і всієї парафіяльної ради кафедрального собору св. Варфоломія і Покрову Пресвятої Богородиці. Мігрантів всіляко підтримує і Поморське відділення ОУП, зокрема, голова Єлизавета Кремінська завжди інформує, що цікавого і важливого відбувається у Гданську і Поморському воєвідстві, організовуються теж спільні зустрічі з нагоди різних свят. Відчувається тоді, що всі українці належать до одної великої родини.

Багато допомагають люди, які повернулися з Польщі додому. Фонд має своїх представників у великих містах України: Києві, Харкові, Рівному, Львові, Івано-Франківську, Бердянську. Тепер докладають зусиль, щоб утворити осередки, подібні до гданського, до яких міг би звернутися кожен мігрант, який повертається з заробітків додому. І коли виникне ситуація, що треба допомогти комусь, вже буде відомо, до кого можна звернутися по пораду.

До речі, у відповідь на прохання і старання фонду в польському консульстві у Києві є тепер один день в тижні, коли консул особисто приймає людей, яким відмовили у видачі візи, тобто вони можуть самі вияснити свої проблеми. Останнім часом, розповідає Н. Падун, відвідавши київське консульство як приватна особа (тобто консул не знав, що хтось спостерігає за його роботою), вона бачила, що за той час нікому не відмовлено у розгляді справи, всі проблеми були вирішені. У Харкові теж пробували налагодити співпрацю за подібною схемою, але поки що не вдалося вирішити цього питання. Відомо, все вимагає часу.

Оскільки від початку року гарячою темою мігрантського середовища є аболіція, питаю теж про діяльність фонду у цьому контексті. Н. Падун зізнається, що перед оголошенням закону про аболіцію ніхто не признавався відкрито, що не має дійсних документів, тільки вона одна про це знала і мала до цих «нелегалів» номери телефонів на всякий випадок. Тому тепер впевнено може сказати, що на даний момент вони всі вже легалізувалися. У Гданську і загалом Поморському воєвідстві залишилися ще тільки ті «нелегали», кого їхні друзі віднайшли останнім часом. Адже всі ті, хто приходив раніше на зустрічі, стали тепер своєрідними посланцями і коли їдуть додому, чи зустрічаються з новими людьми, то розказують їм про фонд, розказують теж про аболіцію, передають листівки з інформацією, що це таке, що треба зробити.

На Помор’ї було чимало осіб, які підпадають під дію «великої» аболіції, тобто з правом до поселення. Але мало хто знає, що в рамках того ж закону діє і так звана «мала» аболіція, і хто може нею скористатися. Проблема в тому, що коли люди чують, що вони не мають права легалізуватися, бо скажімо приїхали в Польщу вже після 20 грудня 2007 р., і тому їм не дадуть дозволу на поселення (на основі якого видається тзв. «карта перебування»), то думають, що ситуація безнадійна. А тим часом, якщо вони хочуть поїхати додому, то після складення заяви у відділі у справах іноземців є можливість на цій основі протягом 45 днів перетнути легально кордон без поставлення в паспорті печатки про депортацію – а для більшості з тих, у кого прострочена віза або закінчився термін дії паспорта, це вже цілком вистачить.

Трапляються теж люди, які бояться чи сумніваються, чи повинні подати заяву на аболіцію, бо думають, що це якась афера. Особливо чомусь бояться іти в консульство, щоб продовжити паспорт чи виробити новий, якщо в когось вкрали. Працівники фонду їм пояснюють, що українське консульство справді допомагає людям, без різниці, чи вони перебувають легально, чи нелегально, чи приходять по документи, чи просто по інформацію. Консул ставиться до всіх по-людськи і нікому не відмовляє зайнятися його справою. Свою допомогу запропонувала теж дружина консула (ім’я і прізвище). І дійсно, від імені мігрантів фонд вже звертався до неї з різними питаннями і завжди отримував відповідь.

Уже на 2 травня заплановано зустріч на тему аболіції з участю Бернарда Матеї – директора відділу у справах іноземців Поморського воєвідського управління. Тут мігранти звертатимуть увагу передусім на те, щоб в самому управлінні була доступна інформація про тзв. «малу» аболіцію – хто може нею скористатися і що вона дає. Хочуть теж попросити, щоб чиновники з більшою увагою ставилися до людей, пам’ятали, що далеко не всі іноземці вміють писати по-польськи і часом їм треба допомогти, скажімо, дописати два слова, яких бракує в заяві. Для них теж важливо, щоб була можливість проведення безпосередніх зустрічей чиновників з представниками мігрантів, як це практикується в Мазовецькому воєвідському управлінні.

Завершуючи нашу розмову, Н. Падун додає:

– Я особливо дуже хочу подякувати тим всім мігрантам, які з власної волі допомагають нам уже протягом довшого часу: і зустрічі організовують, і поширюють інформацію. На жаль, не можу тут перерахувати кожного окремо, бо таких помічників є кілька десятків. Я без них би просто не справилася. У таких масштабах, як ми зараз діємо, без їхньої допомоги ми не могли б нічого зробити.

Вікторія Ґрондзка

Новини від “Нашого вибору” в Телеграмі
підписатись