Південь Туреччини живе в тіні сирійського конфлікту, що триває не перший рік. Тисячі біженців. Агенти Ісламської держави вбивають журналістів, які заважають. Ракети прилітають з території сусідньої Сирії. Це реалії, з якими стикаються мешканці провінції Ґазіантеп.
Ґазіантеп – це велике місто на півдні Туреччини. Його символ – фісташка, саме ними славиться регіон. Навколо міста розташувалися плантації з цими характерними деревцями. Гості міста часто везуть звідси пахлаву – фісташки входять до начинки цього десерту.
Останніми роками, натомість, Ґазіантеп більше відомий близькістю до сирійського кордону. Алеппо, яке зрівняли із землею, розташоване менше ніж за 100 км від Ґазіантепу. При цьому навколо Алеппо досі тривають запеклі бої між повстанцями, урядовими силами й ісламістами. Ґазіантеп та Алеппо – міста-партнери.
У Ґазіантепі проживають понад півтора мільйона людей. Більш точну цифру назвати складно, оскільки з початком війни сюди перебралися кілька десятків тисяч біженців.
Чи не перше, що одразу впадає в око, – величезна кількість жінок у традиційному хіджабі. Але також чимало їх, убраних у нікаб (завіса на очі), досить часто в найбільш суворій версії, коли дозволена лише вузька прорізь для очей. У турецькій столиці цей жіночий наряд зустрінеш вкрай рідко.
Незважаючи на попередження Анкари, Ґазіантеп здається безпечним містом. Він дуже традиційний. Тут непросто знайти заклад, в якому продають алкоголь. Однак на відміну від столиці останнім часом в Ґазіантепі не було терактів. Тут немає курдських бойовиків, як на сході країни, де турецькі сили безпеки ведуть проти них операцію з використанням танків та артилерії.
Та почуття безпеки може виявитися ілюзорним. Сирійські журналісти відчувають небезпеку у Ґазіантепі. Південь Туреччини просякнутий Ісламською державою. 10 квітня в центрі міста застрелено сирійського журналіста та правозахисника Мохамеда Захір аль-Шеркьята (Mohammed Zahir al-Sherqat). Він помер через два дні. У грудні минулого року також у Ґазіантепі вбили іншого сирійського журналіста Налі аль-Ярфа (Nali al-Jarf).
Ракети замість фісташок
Знайомі картинки з війни на сході України. Невеликий фрагмент розваленої стіни багатоповерхового будинку, в який поцілив снаряд. Вибиті віконні рами й вікна. Ракета прилетіла з сирійської території у вівторок о 9:40 за місцевим часом. Вона потрапила у квартиру і там вибухнула, поранивши кількох людей. Якби вибух стався на вулиці, не обійшлося б без смертельних жертв серед пішоходів і працівників навколишніх магазинчиків та майстерень. Такі руйнування викликають 122-міліметрові боєголовки, випущені з «Граду». Однак це не околиці Донецька, а турецького міста Кіліс, яке знаходиться за кілька кілометрів від кордону. Раніше звідси вела дорога до найближчого великого митного пропуску з Сирією, а далі на Алеппо. Тепер кордон закрито. Принаймні офіційно, оскільки з турецького боку видно чергу фур, а значить кордон діє.
На відміну від Донбасу, в Туреччині вибухають ракети, випущені не з великих пускових установок «Град», а з окремих переносних, так званих Град-П («Партизан»). Поки турецька артилерія встигне відповісти, портативні «Гради» можна перевезти машиною, поставити на триногу під деревом і випустити два-три снаряди.
Град-П – це єдина свого роду пускова ракетна установка, сконструйована у другій половині 60-х років у СРСР спеціально для партизанських війн, які велися на периферії тогочасної Холодної війни. Її широко використовували у В’єтнамі та на Близькому Сході. На початку цього року українська розвідка поінформувала, що на теренах, контрольованих сепаратистами у Донбасі, власне виробляють Гради-П, які потім постачають до Сирії. Подібно українські військові відбили таку установку разом з інструкцією арабською мовою.
Град-П – це простий і зручний інструмент для залякування звичайних людей, адже саме вони найчастіше стають жертвами таких снарядів.
Пересічні мешканці півдня Туреччини шоковані. Сирія, щоправда, вкрай близько, однак зовсім інша справа, коли війна прилітає на твою вулицю у вигляді 122-міліметрової ракети й ранить твоїх сусідів. Практично щотижня від кількох до кільканадцяти ракет вражають це місто. Іноді ранять, іноді вбивають. Турки відповідають артилерійськими обстрілами. Однак влада визнає, що перед мобільними групами такий захист не діє.
Війна в Сирії впливає на економічний стан турків, котрі мешкають неподалік кордону. Каркемиш знаходиться на самому кордоні. Сьогодні це невеличке місто виглядає абсолютно сонним. Однак ще кілька років тому тут було не пройти, не проїхати – митний рух, активна торгівля. За коліями, по яких давно вже не їздять поїзди, виросла стіна. А за нею – Сирія. Практично щоночі чути вибухи на сирійському боці.
«Бум! Бум! Літаки, Путін», – розповідають місцеві чоловіки на чудернацькій мішанині англійських, німецьких і турецьких слів. Ми п’ємо чай за одним зі столиків, виставлених прямо на вулиці.
Біженці під опікою ЄС
На південь від Кіліса, на самому кордоні знаходиться один із численних таборів для біженців. Їх вважають зразковими й добре оснащеними. Сирійські біженці тут під опікою міжнародних гуманітарних місій, що працюють у Кілісі. Однак після останніх ракетних обстрілів працівників місій евакуювали через побоювання щодо їхньої безпеки. Дещо раніше американці закрили тимчасово у Ґазіантепі своє представництво й попросили співгромадян утриматися від поїздок до провінції.
Власне сюди, в табір у Кілісі, мав приїхати керівник Європейської ради Дональд Туск, віце-шеф Європейської комісії Франц Тіммерманс і канцлер Ангела Меркель. З ними планував відвідати табір прем’єр Туреччини Ахмет Давутоглу. Однак з огляду на безпеку делегація приїхала лише до Ґазіантепу й відвідала табір у Нізіпі. Головною темою розмов була реалізація угоди щодо мігрантів, підписаної між Туреччиною та ЄС 18 березня.
Йшлося про те, щоб відправляти назад біженців, які після 20 березня нелегально потраплять до Греції з території Туреччини. До ЄС за кожного депортованого сирійця має потрапити сирієць, який прибув легально. Операція має на меті обмежити процедуру нелегального вивозу людей.
Брюссель та Анкара стверджують, що угода функціонує. Кількість біженців, які потрапили до Греції, знизилася з майже 56 тисяч осіб у лютому до майже 8 тисяч у квітні.
Однак сирійці, котрі прибувають у Ґазіантеп, налаштовані швидше скептично. Сирійці платять за проїзд з півдня Туреччини до Європи близько тисячі доларів. Принаймні стільки хотіли контрабандисти наприкінці березня, говорять біженці й переконані, що бажаючі виїхати до Європи все одно шукатимуть шляхи потрапити туди.
«Ніхто не має права повчати турків, як саме їм чинити», – зазначив Дональд Туск під час візиту до Анкари. Однак міжнародні організації, наприклад Amnesty International, стверджують, що останнім часом Туреччина не впускає окремих втікачів. Анкара офіційно заперечує цю інформацію.
Нині в Туреччині перебуває понад 2 млн 700 тис. сирійських біженців. На півдні країни розташовані 25 таборів. Їх ретельно охороняють турецька жандармерія та поліція. Перед деякими з них навіть стоять бронетранспортери. Однак більшість біженців у Туреччині мешкають поза таборами.
Петро АНДРУСЕЧКО, провінція Ґазіантеп, Туреччина