Незбагненний світ Параски Горицвіт

0

Письменниця, поетеса, художниця, філософ, етнограф, фотограф людина Відродження, вона могла б опинитися в одному ряду з Марією Примаченко чи Станіславом Вінцензом, але за життя її талант так і не знайшов визнання. Тільки тепер, уже після смерті Параски Плитки-Горицвіт, досліджуючи її архів, науковці відкривають масштаб таланту цієї особистості.

Біографія Параски Плитки-Горицвіт – суперечлива й неточна, криє в собі більше таємниць, ніж достовірних фактів. Точно відомо небагато: народилася в 1927 році в сім’ї коваля Штефана та вишивальниці Анни Плитких; закінчила лише 4 класи школи, але завдяки батькові знала кілька мов. У 1943-му дівчина самотужки дісталася до Німеччини, щоб вступити до університету, та замість навчання потрапила на службу в німецьку родину, де потерпала від принижень. Повернутися до рідної Криворівні Парасці вдалося лише після війни. Далі одні джерела говорять про те, що вона долучилася до національно-визвольного руху стала зв’язковою УПА під псевдонімом Ластівка, а інші, що впала в око якомусь червоному комісарові, але відмовила у взаємності. Що саме стало причиною достеменно невідомо, але Плитка-Горицвіт потрапляє в жорна системи й відправляється по етапу в радянські табори, спочатку на Урал, потім до Казахстану.

Декада заслання назавжди розділить її життя на до і після. Товариська та приязна, після амністії Параска намагається уникати близьких контактів з односельчанами. Вона оселяється в батьківській кузні. І чи не єдиною особою, з ким вона підтримує тісний контакт, є вірна посестра Одосія Плитка-Сорохан. Спочатку жінка все ж намагається влитися в життя села, бере участь у толоках, працює в лісгоспі, створює хор, але поступово мирське життя все ж уступає місце духовному. Параска береться втілювати дану в ув’язненні обітницю славити Мир Божий на землі. Поволі віддаляючись від людей, художниця веде все аскетичніший спосіб життя, живе з того, що приносять їй односельці. У її домі стоїть труна і хрест з підписаною таблицею, де є вільне місце лише для дати смерті. Останні роки життя Параски Плитки-Горицвіт пройдуть у злиднях і немощі, жінка фактично втратить зір.  

Але поки може, Параска присвячує всю себе малюванню ікон, записуванню гуцульського фольклору, власним філософським щоденникам і романам. Вона творить свій власний світ, що виходить далеко за межі тісної сільської хатини. Герої її книг мандрують до далекої Індії, листи розлітаюся по світу, а дух гартується покорою й сумлінною щоденною працею. Опис звичайного вечора в одному з записів виглядає так: «Виклала ватру, підігріла чаю власної суміші, як ліків: липи цвіт, глоду цвіт, кропива-нежалючка, шипшина, м’ята-аромат. І знову ж, сухариком апетитно повечеряла. Слава Богу, подумала, що Він у своїх чотирьох стінах без докору й непогоди, і водиченька накормила… І я кличу в цей вечір щиро і боговдячно: дякую Тобі, наш Живодавче, Отче людинолюбний, многопрощаючий, що даєш  у душу і серце моє покорму одухотворену, і я заспокоююсь і на малому, як і на великому достатку». В скромній оселі Параски було місце лише для найнеобхіднішого – ліжка, столу, печі, годинника і полиць для книг. А зберігати було що. Адже архів нараховує близько 50 рукописних чи надрукованих на машинці книг по 500 сторінок кожна, а також десятки маленьких книжечок у саморобних палітурках,  жодна з яких не була видана за життя авторки.

Важко стримати подив, гортаючи книги Параски Плитки-Горицвіт, де кожна сторінка написана каліграфічним почерком, оформлена малюнком чи візерунком, а найменші сховані до дбайливо виконаних футлярів. Але ще більше враження справляють автопортрети, які можна знайти в кожній із них. З фотографії пронизливим поглядом вдивляється жінка зі сталевою волею і незламним характером.

Параска ретельно фіксувала не лише себе, але й оточуючу її реальність, а світлини (як, зрештою, і малюнки та ікони) роздаровувала односельчанам. Абсолютно випадково кілька років тому в хаті художниці було знайдено коробку з негативами, запиленими та засидженими мишами. Понад 4000 світлин, на яких чуйне око фотографа-аматора в буденний і невимушений спосіб зафіксувало історію кількох поколінь мешканців її рідного села. Самостійно освоївши весь фотопроцес, Параска створила своєрідний літопис села, візуально занотувавши повільні трансформації і різкий злам епох: пастухів з отарою овець, електрифікацію села, останніх лісорубів на правічних деревах, що розпилюють стовбур ручними пилами, зміну сільського одягу й незмінність церковних обрядів. Нероздільно, але водночас і окремо від людської метушні, існує на її фотографіях вічний карпатський пейзаж: ріка, ялини, гори.

Відновлені групою ентузіастів фотографії можна знайти на сторінці Параски Плитки-Горицвіт, а зовсім скоро й побачити на виставці в Українському Домі у Варшаві.

Наталя ДОВГА
Всі фото зі сторінки facebook.com/pg/ParaskaPlytkaHorytsvit

Share.