Пам’ятати та забути про Явожно

0

Тоді коли злочини нацистів більшість сприймає як загальновідомі факти, злочини комуністичного режиму часто досі залишаються для загалу невідомими.

Про «фабрику cмерті» гітлерівців у польському місті  Освенцім, де загинули тисячі полонених, знає багато людей. А про концтабір «Явожно», в якому в 1947–1949 роках комуністична польська влада влаштувала спеціальний табір для українців, знають передусім ті, хто пережив Акцію «Вісла», та їхні нащадки.

Селяни, інтелігенція, духовенство…

16 вересня в місті Явожно в польській Сілезії вшанували жертв Центрального табору праці (ЦТП) у Явожні. Панахида за в’язнів табору та урочистість, яку влаштувала українська громада, зокрема Об’єднання українців у Польщі, разом із місцевими органами влади та мером міста, відвідали посол України в Польщі Андрій Дещиця, генеральний консул України в Кракові Олег Мандюк, представники громадських організацій з України й Польщі, делегації всіх шкіл з українською мовою навчання в Польщі. На врочистості присутні були теж жертви табору та члени їхніх сімей.

На 70 річниці табору у Явожно. Фото Ігор Ісаєв.

ЦТП у Явожні створений владою Польської Народної Республіки у лютому 1945 року. Його в’язнями були поляки, німці, українці та інші національності. Всього 3 873 особи. Українців – 2781 особа, серед них 823 жінки та кільканадцятеро дітей. Українці знаходилися в таборі з початку його існування. Пізніше влада перевела туди підозрюваних у співпраці з ОУН і УПА. До табору потрапляли передусім прості селяни, інтелігенція та духовенство (22 греко-католицькі та 5 православних священників). Померла тут 161 людина.

Офіційно окремий український табір був закритий 8 січня 1949 року.

«Хотів забути. Але не міг!»

Ті, хто вижив, ніколи не змогли забути пережитого фізичного та психологічного терору, про що розповідають члени їхніх сімей.

– З розповідей батьків я зрозумів, що у Явожні було так само, як у концтаборах, про  які ми знаємо з книжок. Щоденне знущання над людьми, допити й примусова праця. Моя мама працювала у швальні. В’язні Явожна щодня отримували на обід щось схоже на суп, спали на дошках, прикривалися одним старим покривалом на дві особи, – розповідає Богдан Тхір з містечка Ґурово-Ілавецьке (Вармінсько-Мазурське воєводство).

Ті, хто вижив, часто страждали від безсоння через жахи, що переслідували їх усе життя. Часто не хотіли розповідати близьким про Явожно.

– Тато нам, дітям, завжди пояснював, що пережите в концтаборі залишить для себе. Дуже лаконічно відповідав на наші питання про концтабір і тільки повторював, щоб ми ніколи не пережили подібного. Знаю, що хотів забути. Але не міг, – говорить Михайло Стех із місцевості Янтар (Поморське воєводство), троє членів сім’ї якого були в’язнями в таборі праці. – Вуйко мого батька помер у Явожні через дизентерію. Ніхто не знає, де він похований. Залишилася тільки його куртка, яку мій тато привіз додому з табору, – додає син колишнього в’язня.

На 70 річниці табору у Явожно. Фото Ігор Ісаєв.

Попри заборону розповідати про перебування в таборі, багато колишніх в’язнів передало цю пам’ять своїм дітям та онукам. Однак часто наймолодше покоління українців у Польщі про пережите своїх дідів дізнавалося випадково.

– У вісім років я побачила, що в діда Василя рубці на спині. Коли спитала, що це, дідо тільки сказав – «Явожно». Більше ніколи нічого не хотів казати про пережите в концтаборі. Більше про це місце я дізналася у школі, з розповідей людей і коли поїхала до Явожна. Зараз у мене це місце асоціюється виключно з болем і сумом, – зізнається Ючтина Гнатюк-Мулик, онука в’язня ЦТБ «Явожно», який після звільнення з табору важив 37 кг.

Відшкодування та невирішені питання

В’язні «Явожно», через пережите і страх ніколи на клопоталися за  компенсації. Багато із них їх не дочекалося. Переговори про відшкодування почалися сімнадцять років тому. У липні 2000 року Об’єднання українців у Польщі розпочало діалог з Управлінням з питань комбатантів з метою опрацювання варіанту компенсацій, який задовольняв би обидві сторони. Постулати, представлені колишніми в’язнями, об’єднанням і сім’ями потерпілих, не були реалізовані. Навіть 2002 року виплата соціальних пенсій цим особам була неможлива з огляду на стан державного бюджету.

Лише 27 квітня 2004 року польський уряд вирішив признати колишнім в’язням Центрального табору праці в Явожні, тобто тим, хто перебував у таборі без судового вироку, спеціальну пенсію. Список покривджених уже в 1990 році підготувало ОУП. Признано найменшу пенсію особам, які не отримували жодної компенсації (на 2004 рік – це 526,58 зл. брутто), а іншим –  половину цієї суми.

На травень 2007 року пенсію отримували 274 особи, а 14 осіб знайшлися в списку для перевірки через Інститут національної пам’яті Польщі. Сьогодні таких людей лишилося дуже мало.

Після 70 років від моменту влаштування українського підтабору, на жаль, є багато невирішених питань. Сьогодні на місці колишнього табору праці простягається ліс. Могили жертв знаходяться в цьому лісі, але вони не позначені. Тому надалі відкритим є питання ексгумації останків жертв концтабору, що дозволило б встановити дійсне місце їх поховання та належно увіковічнити їх. Чергові справи – це називання на таблиці прізвищ померлих, визнання українських в’язнів жертвами комуністичних репресій та моральна компенсація. На жаль, ніхто з жертв та в’язнів табору досі її не отримав.

Павло ЛОЗА

Share.