«Ніколи не сумнівайтеся, що невелика група мислячих, відданих справі громадян може змінити світ.
Насправді це єдиний спосіб, який будь-коли існував», – цей відомий вислів американського науковця Марґарет Мід дуже влучно передає суть процесу, до позитивного вирішення якого багато зусиль доклали українські громадяни, що перебувають в Польщі. Ідеться про прийняту влітку аболіцію. Стала вона дійсністю, зокрема, завдяки відданим справі людям, які вирішили на повний голос заявити про існування реальної проблеми з неврегульованим перебуванням на території Польщі іноземців, яких люди називають «нелегалами».
Як не дивно, труднощі з’явилися саме тоді, коли поляки святкували скасування кордонів у межах Європейського Союзу і приєднання до шенгенської зони (нагадаю, це сталося 20 грудня 2007 р.), що давало можливість, зокрема, безперешкодно подорожувати на її території. Натомість для українських громадян, які до того часу могли досить вільно і цілком легально приїжджати в Польщу, бо необхідні документи можна було отримати без надзвичайних труднощів, ці зміни означали додаткові ускладнення. Адже польсько-український кордон, який є теж східним кордоном ЄС, почали «ущільнювати» новими розпорядженнями. Ті нововедення означали для людей зі Сходу, що коли вони поїдуть додому, то не швидко їм трапиться можливість знову перетнути «європейський» кордон. Для тих, хто мав у Польщі роботу і жодних перспектив працевлаштування в Україні, вибір був простий: не виїжджати так довго, як тільки це буде можливо. Звичайно, термін дії наявних у них документів поступово закінчувався і таким чином люди ставали «нелегалами».
Хоч пізніше у польському законодавстві вводилися поступово різні полегшення для перетинання кордону і працевлаштування на території країни (зокрема для громадян України), проте для людини без дійсних документів дорога до легалізації була закритою. Становище т.зв. «нелегалів» здавалося безвихідним. Однак, не всі з цим погодилися. Почалися дискусії з участю представників державної адміністрації та неурядових організацій. обговорювалися питання прийняття міграційної політики та нового закону про іноземців, що висвітлювалися в мас-медіа. Завдяки цьому про справу почули й найбільше зацікавлені нею – іммігранти з неврегульованим правовим статусом, тобто «нелегали». Тоді ж про можливість проведення аболіції довідалась Олександра – молода українка, що на той час перебувала і працювала в Польщі вже п’ять років, з яких чотири – нелегально. Енергії й запалу їй не бракує, тож почала розпитувати друзів і знайомих, що вона може у цій справі зробити. Таким чином потрапила до Фонду розвитку «Крім кордонів». І навіть якщо мала ще якісь сумніви, то тут їх повністю розвіяли слова підтримки Ксенії Наранович, яка переконувала: «Завжди краще зробити хоч що-небудь, ніж не робити нічого».
У приміщенні фонду почали відбуватися регулярні зустрічі й наради, приєднувалися все нові люди – представники різних національностей. Вдалося звернути увагу політиків і парламентаріїв на проблему. Зокрема, зустрівся з ними тодішній кандидат у президенти Польщі від Союзу лівих демократів Ґжеґож Напєральський. На засіданні парламентської комісії національних і етнічних меншин на внесок депутата Мирона Сича було прийнято дезидерат у цій же справі, скерований до Міністерства внутрішніх справ і адміністрації (саме це відомство займалося справами іноземців).
Іммігранти написали звернення до найвищих посадових осіб польської держави й під ним до жовтня 2010 р. зібрали понад півтори тисячі підписів. Створено теж комітет «Іммігранти для аболіції», що зорганізував під Сеймом пікет, а його представники занесли звернення у стіни польського парламенту, після чого проведено прес-конференцію в приміщенні Товариства вільного слова.
Можна було б написати ще про багато подібних подій, проте найголовніша з них – це прийняття польським парламентом закону з дещо незрозумілою, може, назвою «Про легалізацію перебування деяких іноземців…», який для більшості з нас відомий як «закон про аболіцію». Він надає можливість від 1 січня до 2 липня 2012 р. складати внески на легалізацію тим, хто перебуває у Польщі нелегально і безперервно принаймні від 20 грудня 2007 р. Чекали на це тисячі звичайних людей, а в кожного з них – непроста доля. Сподіваємося, що тепер помалу владнається життя тих заробітчан, статус яких був досі неврегульований. Дійсно, навіть невелика група небайдужих людей може гори перевернути, якщо їм справді дуже залежить на справі. А таких українців – чимало.
Вікторія ГРОНДЗКА