Минуло півроку після евакуації кількох десятків етнічних поляків з Донбасу – і майже 200 репатріантів «розлетілися» по всій державі.
Громадянами України, які в січні прибули до двох центрів відпочинку Caritas’у у Вармінсько-Мазурському воєводстві, опікувалися Міністерство праці і соціальної політики та Міністерство внутрішніх справ Польщі.
Прибулі, більшість з яких має вищу освіту (вчителі, економісти, лікарі тощо) спочатку освоїлися на новому місці, оформили відповідні документи на проживання, пройшли курси польської мови та співпрацювали з місцевостями, які запропонували їм житло, роботу чи навчання.
Нині українці польського походження з Донбасу залишили тимчасове житло неподалік Ольштина і проживають тепер у Варшаві, Вроцлаві, Торуні, Ґданську, Кошаліні, Кракові, Любані, Сьроді-Велькопольській та інших місцевостях. Прибулим зі сходу України на місцях допомагає як місцева влада, так і представники неурядових організацій.
У містечку Новий Сонч, наприклад, нині проживає молоде подружжя Вікторії та Андрія з трьома дітьми: шестирічним Богданом, на рік меншим Миколою та Веронікою, якій зараз три з половиною рочки. Колись Вікторія та Андрій навчалися у Любліні, де і познайомились. Керівники гірського містечка, що неподалік Словаччини, пообіцяли влаштувати їх на роботу.
У Сувалках (північно-східна Польща) оселився з сім’єю 6-річний донеччанин Макар. Його батьки отримали двокімнатну комунальну квартиру, мама працюватиме хореографом у Сувальському центрі культури, а тато електриком.
Ганна Василевська з Шахтарська влаштувалася на роботу в редакцію українських передач Ольштинського радіо.
Словом, поляки з Донбасу, яких польський уряд врятував від війни, роз’їхалися по усій Польщі, фактично всі отримали працю, а їхні діти навчаються у місцевих школах.
І тепер, коли евакуйовані з Донбасу розпочали нове життя, директор центру Caritas у місцевості Рибаки, священик Пйотр Гарткевич, який півроку опікувався прибулими з Донеччини, каже, що цей досвід може стати у нагоді, наприклад, при розміщенні в Польщі біженців з Сирії. Але це буде зовсім інша історія.
Володимир ПРЯДКО