«Невже у вас, у Польщі, дійсно у розпалі виборча кампанія?» – запитала мене журналістка одного з українських телеканалів, яка спеціально приїхала до Варшави знімати сюжет про президентські перегони над Віслою.
Цьогорічні змагання за найвищий пост у Польщі дійсно важко помітити, якщо спеціально не слідкувати за ними в ЗМІ. Пояснень тому декілька.
По-перше, восени у Польщі, яка, нагадаю, є парламентською республікою, де глава держави має ще менші повноваження, ніж, скажімо президент України, відбудуться вибори до законодавчих зборів. Тому, головна битва за те, хто керуватиме країною, розгорнеться саме тоді. Власне з цього приводу, і опозиційна права партія «Право і справедливість», і опозиційний Союз лівих демократів виставили кандидатів з «другого партійного ешелону», приберігши своїх лідерів Ярослава Качинського та Лєшека Міллера на осінь.
По-друге, занадто вже міцною здається стартова позиція нинішнього очільника держави Броніслава Коморовського, який за п’ять років свого врядування зберіг реноме політика, котрий користається найбільшою довірою серед громадян. Частина експертів припускає, що вперше від 2000 року доля президентського крісла може вирішитися вже у першому турі голосування, який відбудеться 10 травня.
Вибори в один тур?
Якщо і буде необхідність у другому турі, то, скоріше за все, в ньому зустрінуться Броніслав Коморовський – чільний президент, якого підтримала правляча партія «Громадянська платформа» (РО) та Анджей Дуда – депутат Європейського Парламенту від опозиційної партії «Право і справедливість» (PIS).
За останніми соціологічними опитуваннями, підтримка нинішнього глави держави сягає навіть 40 – 50%, а за найпопулярнішого опозиційного кандидата готові проголосувати від 20 до 30% поляків. Решта кандидатів мають мінімальні шанси потрапити до другого туру, проте їхня передвиборча риторика привертає увагу передусім українців.
Але про все по-порядку…
Загалом «українська тема» присутня у виборчих перегонах передусім як невід’ємна складова більш широкого поняття безпеки Польщі, стабільності й миру в регіоні Центрально-Східної Європи та зовнішньої політики Варшави. Проте і тут політики дивляться на «українську справу» по-різному.
Головні кандидати – «українооптимісти»
Президент Польщі Броніслав Коморовський протягом останніх п’яти років довів, що є справжнім союзником України: не української влади, а саме українського суспільства. Словосполучення «адвокат України в Європі» вже притерлося, тож використовуймо слово «союзник». Важко порахувати, скільки разів Коморовський зустрічався з українськими лідерами, від Януковича до Порошенка. Окрім того, під час своїх візитів в Україну польський президент завжди знаходив час поспілкуватися не лише з представниками влади, а й опозиції. Неодноразово він зустрічався з українськими опозиціонерами також і у Варшаві. Президент Польща до останнього вмовляв колишнього українського президента не сходити зі шляху європейської інтеграції. Саме Коморовський бив на сполох, коли режим Януковича здійснював спроби силового придушення Майдану, а Росія розпочала агресію проти України. Ці заслуги можна перераховувати доволі довго. Щодо драматичної спільної історії Польщі та України, зокрема питання Волинської трагедії, нинішній очільник закликав шукати порозуміння навіть після того, як в день його виступу в Верховній Раді 9 квітня 2015 року народні депутати визнали вояків УПА, яких поляки сприймають однозначно негативно та ворожо, «борцями за незалежність України».
У виборчій кампанії 2015 року Броніслав Коморовський доволі адекватно оцінює свої президентські повноваження як глави парламентсько-президентської республіки, тому головний акцент робить на зміцненню обороноздатності Польщі та тіснішої взаємодії з НАТО. «Ключовим для нас є контекст подій за нашим східним кордоном. Президент Броніслав Коморовський у співпраці з урядом Польщі послідовно підтримує прагнення України до зближення із структурами Європейського Союзу і НАТО», – читаємо також у програмі кандидата Коморовського.
Анджей Дуда від опозиційної партії «Право і справедливість» (PIS), як це належить контркандидату, потроху критикує Коморовського в нерішучості щодо питання постачання Києву зброї, та навіть наприкінці січня натякнув, що слід обміркувати справу вислання до України польських військових. Після того, як цю заяву дуже гостро розкритикувала прем’єр-міністр Ева Копач, Дуда пояснив, що йшлося про польських військових але в рамках місії НАТО. До того ж опозиційний кандидат критикує польську зовнішню політику зокрема в справі російсько-українського конфлікту. На думку Анджея Дуди, Польща мала бути присутньою підчас «мінських переговорів» як країна, яка граничить і з Україною, і з Росією. У своїй передвиборчій програмі кандидат партії «Право і справедливість» робить ставку на активну зовнішню політику Варшави та регіональний союз країн Центрально-Східної Європи.
Головні кандидати – «українопесимісти»
Позиція щодо України кандидатки від Союзу лівих демократів (SLD) Маґдалєна Оґурек (від 3 до 6% підтримки) кардинально відрізняється від поглядів і Коморовського, і Дуди. 36-річна кандидатка історичних наук, хоча і засуджує російську агресію над Дніпром, є відвертим противником надання Україні зброї, а також виступає за «внормування польсько-російських відносин», які різко погіршилися протягом останніх двох років. Символічною також виглядає заява Оґурек про те, що вона як глава держави «не вагалася б взяти слухавку і особисто зателефонувати до Владіміра Путіна».
Ще далі, ніж Маґдалєна Оґурек, посунувся ультраправий кандидат Януш Корвін Мікке (від 3 до 6% підтримки) – лідер партії «Коаліція оновлення Речі Посполитої свобода і надія – Koalicja Odnowy Rzeczypospolitej Wolność i Nadzieja (KORWiN), який не приховує, що найкращим сусідом для Польщі була б слабка, корумпована Україна, така, як за президентства Віктора Януковича. Антиєвросоюзний та антиамериканський кандидат, який, здається, викликає найбільші контраверсії над Віслою, називає нинішню Україну «потенційним ворогом», а США – країною, яка намагається розпочати Третю світову війну. Він визнає Крим російською територією, вважає Путіна чудовим лідером, та навіть таким, котрий «був би добрим президентом Польщі». Кульмінацією суперечливих заяв Корвіна Мікке стало «одкровення» для російських ЗМІ про те, що в лютому 2014 року на київському Майдані стріляли «польські снайпери», а сама Революція гідності – це «наша робота».
Що дійсно відбувалося на Майдані, напевно знає ще один кандидат на очільника Польщі, відомий співак Павел Кукіз (від 3 до 7% підтримки), який своїми піснями, в тому числі й українською мовою, підтримував протестуючих проти режиму Януковича. Він возив в Україну допомогу, зокрема бронежилети, проте декілька місяців тому його позиція щодо східного сусіда змінилася. Позиціонуючи себе як незалежного «позасистемного кандидата» консервативного спрямування, Кукіз висловлює підтримку Україні, проте виступає проти надання Києву зброї. «Бронежилети – так, автомати Калашникова – ні», – наголошує політик. До того ж Кукіз гостро критикує історичну політику Києва, зокрема визнання УПА борцями за незалежність України.
Загалом за президентське крісло в Польщі змагаються 11 кандидатів, проте підтримка більшої частини з них, в тому числі маршал Свєнтокшиського воєводства Польщі Адама Ярубаса (Польська селянська партія) та колись дуже популярного депутата Сейму Януша Палікота (Партія Твій рух), не перевищує 1-3%.
Всі «крапки над і» щодо ставлення польських політичних партій до України як держави-союзника та до українських мігрантів у Польщі розставить парламентська кампанія. Отже цьогорічна осінь, скоріше за все, буде дуже спекотною.
Андрій ШЕРЕМЕТ
Фото з ewybory.eu