Річниця незалежності з виборами в тлі

0

Петро Андрусечко – польський етнограф, політолог, публіцист і журналіст українського походження. Головний редактор «Українського журналу». Співпрацює з низкою польських ЗМІ. Журналіст року 2014 за версію Grand Press за «за репортажі з України, в яких він детально описував події з різних точок зору; а також за професіоналізм, знання та мужність; за матеріали з місць, куди не кожен міг би дістатися».

24 серпня Україна відзначає чергову річницю незалежності. Відрізок часу в 27 років на політичній карті світу вже не дозволяє вживати популярне колись поняття «молода держава». Тим не менше, цей строк – підстава частково пояснити невдачі нової країни. Досвід останніх років демонструє, що Україна дозріває в прискореному темпі. Черговий рік принесе чергові виклики. Цього разу ареною боротьби стане «внутрішньополітичний фронт» – на державу чекають подвійні вибори.

Багато років поспіль, описуючи розвиток незалежної української держави, в публічному дискурсі завжди виникали два питання. З одного боку, акцент ставився на те, що в пострадянському просторі Україна досить мирно та безконфліктно розв’язала проблеми перехідного етапу. З іншого боку, можна було нерідко почути, що проблеми молодої незалежної країни виникають власне тому, що «не пролилася кров».

Сьогодні ми не будемо брати до уваги слушність цих двох тез, вони вже в минулому. Від 2014 року триває війна, а кров проливається щодня. Викликів і проблем стає все більше. Майбутні президентські та парламентські вибори додатково актуалізують ці проблеми, додають невпевненість і збільшують ризик.

Нові – старі

Можна не сумніватися, що восени почнеться активна фаза виборчої кампанії. Хоча вже тепер практично вся Україна обклеєна прокламаціями різних кандидатів і політичних партій. Серед них домінують Юлія Тимошенко зі своїм «Новим курсом» та Петро Порошенко, що рекламує об’єднану церкву. Проте на Донбасі останнім часом помітна реклама партії «Основа» Сергія Тарути, а в інших регіонах – борди Аграрної партії.

З’являється інформація, що 24 серпня може стати днем, коли дехто з кандидатів офіційно оголосить про старт своєї кампанії.

Власне, з кандидатами – ситуація непроста. Останні опитування громадської думки свідчать, що лідером президентської гонки залишається Юлія Тимошенко. Наприклад, за травневими дослідженнями фонду «Демократичні ініціативи», за неї готові проголосувати 13,3% виборців. На другому місці – колишній міністр оборони Анатолій Гриценко з підтримкою в 9,4%. На третій позиції – представник «Опозиційного блоку» Юрій Бойко (8,4%). І лише четверту сходинку посідає чинний президент Петро Порошенко з результатом у 7,6%. А вже за ним – лідер Радикальної партії України Олег Ляшко з 7,4%.

Аналізуючи результати опитування, все ж варто пам’ятати, що вони стосуються респондентів, які декларують бажання прийти на вибори, а їх, за даними згадуваного опитування, 68%. Варто зауважити, що навіть у цій групі 14,6% не знають, за кого голосувати, а ще 9,7% хотіли би проголосувати за кандидата, відсутнього в запропонованому респондентам списку. Через це навіть у лідерів цього рейтингу підтримка відносно невелика.

Що впадає в очі – поява у виборчих опитуваннях останніх місяців людей ззовні. Наприклад, у наведеному травневому дослідженні 5,6% респондентів хотіли би проголосувати за популярного музиканта, лідера групи «Океан Ельзи» Святослава Вакарчука. А ще 5% підтримують коміка Володимира Зеленського. При цьому, за даними опитувань інших організацій, ці двоє діячів мають вищі рейтинги. Цей феномен, ймовірно, можна пояснити тим, що аж 62 % українців вважають, що їм потрібні нові лідери.

Злети й падіння президента

Ще наприкінці минулого року здавалося, що головна виборча баталія за президентський портфель розгорнеться між теперішнім президентом Петром Порошенком та колишньою прем’єркою Юлією Тимошенко.

У травні 2014 року Петро Порошенко переміг у виборах у першому ж турі, набравши понад 50% голосів. Це був нелегкий етап, Україна пережила протести на Майдані, які завершилися пролитою кров’ю і призвели до зміни влади. У березні Росія анексувала Крим, а незабаром розпочалася війна на Донбасі.

У той неспокійний час Петро Порошенко здавався гарантом безпеки. Між іншим, він обіцяв швидке завершення війни. Навіть якщо йому пригадували минулі справи та бізнес-зв’язки, це означало, що Порошенко – «найбільш симпатичний з українських олігархів».

Зовнішні та внутрішні проблеми відображаються на рейтингу будь-якого президента, який обіймає посаду в кризовий період. Терплячість українців, здається, не має меж. Президент втрачав підтримку після поразок під Іловайськом та в Дебальцевому. Справедливості заради варто сказати, що йому закидали перш за все небажання покарати безпосередніх винуватців – міністра оборони та керівника Генштабу. Порошенку діставалося за економічні проблеми та надто повільні реформи.

Раптове падіння президентського рейтингу відбулося після оприлюднення інформації про новорічний відпочинок президента на Мальдивах. Тим більше, що початково адміністрація президента намагалася приховати цю ексклюзивну поїздку від громадян. Пізніше незграбно пояснювала історію журналістам. І лише під тиском громадськості Петро Порошенко особисто пояснив цю історію.

При цьому варто підкреслити, що у відпочинку Порошенка на Мальдивах не знайшли жодних корупційних схем. Подорож і тижневий відпочинок на одному з островів обійшлися в майже півмільйона доларів. Порошенко оплатив їх із власної кишені. Однак глибокий несмак не залишив осторонь нікого: чи це морально, коли президент бідної країни, на додаток у стані війни, дозволяє собі подібну розкіш? Зрештою, йдеться не лише про президента, але й про інших представників влади.

Хто буде наступним президентом?

Достеменно невідомо, чи наважиться Петро Порошенко брати участь у президентській кампанії. Поза сумнівом, для старту потрібен певний цікавий, значущий момент. Ним може стати надання автокефалії українській православній церкві (останнім часом Порошенко активно лобіює це питання).

У випадку Юлії Тимошенко справа здається простішою. «Ветеранка» української політики (20 років!) єдина серед українських політиків має свій «залізний електорат». Це люди, які досі перебувають під впливом її харизми попри будь-що. Популізм лідерки «Батьківщини» для них найбільш переконливий. Але сама ж Тимошенко, маючи чималий досвід політичних поразок, усвідомлює, що одного електорату замало. Звідси, ймовірно, спроба достукатися до нових виборців із програмою «Новий курс», який «Батьківщина» представила в середині червня під час партійного з’їзду. Здається, однак, що нова програма не викликала ентузіазму навіть серед її однопартійців. А отже, можна припустити, що головною зброєю Тимошенко у виборчій боротьбі надалі будуть популістські обіцянки та атаки противників.

Сьогодні непросто також оцінити шанси колишнього міністра оборони Гриценка. Його рейтинг зростає, однак чи зможе він стати чорною конячкою на цих виборах? Це ж стосується й шансів Вакарчука чи Зеленського, тим більше що вони ніяк не афішують своїх президентських амбіцій.

Виклики

Очікування українців – найрізноманітніші. Однак на першому місці – завершення війни. Планів, як саме завершити конфлікт, – дуже багато. Є вони у Порошенка, Тимошенко, у міністра внутрішніх справ Арсена Авакова (він щоправда підкреслює, що його план доповнює президентський) і в інших політиків. Проте основна проблема така, що ключ до завершення війни на Донбасі знаходиться в Москві. А тим часом військові дії забирають життя українців.

У 2014 році економічна ситуація українців відчутно погіршилася. Низькі зарплати та зростання цін – це величезна проблема для значної частини українського суспільства. Втім треба віддати належне, що владі вдалося стабілізувати макроекономічну ситуацію й економіка України повільно, але зростає. У 2014 році країні прогнозували дефолт.

З економічними проблемами пов’язані реформи. Зроблено чимало. Підписано Угоду про асоціацію з ЄС (саме відмова від її підписання стала спусковим гачком у протестах в Києві у листопаді 2013 року). Розпочато децентралізацію, сформовано нову поліцію. Поступово почали спрощувати бюрократичні процедури. ЄС скасував візовий режим для українців. Однак з’явилися нові проблеми з подальшим втіленням реформ, особливо щодо боротьби з корупцією. Вдалося створити Національне антикорупційне бюро України, що однак супроводжувалося шаленим опором в українському політикумі та підтримкою Заходу. Схожою була ситуація навколо електронних декларацій для політиків і урядовців. Їх введення – це одна з вимог Заходу, і знову не обійшлося без тиску західних партнерів. Нова поліція – це, швидше, початковий етап реформи структур охорони порядку.

Одна з головних проблем України – корупція. Великою мірою ця ситуація – результат незавершених реформ.

З’являються й нові виклики, якими повинна буде зайнятися нова влада. Наприклад, зростання трудової міграції. Проблема ця знайде своє відображення у виборчих програмах, найімовірніше, в популістичному вимірі. Однак вона вимагає системного розв’язання.

Що стоїть на заваді?

На 27-му році української незалежності видно, що частковою перешкодою реформаторських зрушень залишається пострадянська ментальність, яка не зникла, а трансформувалася. Негативний результат діяльності політичної еліти – зростання недовіри до будь-якої активності. Звідси парадокс, що люди хочуть бачити нові обличчя, але вони водночас не довіряють їм. Це виразно помітно по відношенню до активістів та молодих політиків, які потрапили в парламент у 2014 році. Так, вони зробили чимало помилок, але чи можна оцінити, як виглядала б Україна без їхньої діяльності? Свої сили пробують і зовсім нові обличчя, наприклад, про перехід від журналістики до політики заявив журналіст Дмитро Гнап.

Наразі здається, що найважливіші зміни відбуваються на рівні великої політики, але в регіонах. Це місцеві активісти змінюють Україну. Адміністративно-територіальна реформа для таких змін – величезний шанс. Звучить дивно, проте війна також частково вплинула на ці зміни, що виразно помітно на Донбасі.

24 серпня в Києві відбудеться військовий парад на честь 27-ї річниці Незалежності. Це буде нагода всім нагадати, що 100 років тому українці також боролися за незалежність. Однак поразка, якої вони зазнали, нині повинна нас мобілізувати.

Петро АНДРУСЕЧКО
Київ

Share.