Про необхідні зміни в Україні й бажані кроки світу проти російської агресії говорить Станіслав Федорчук – громадський діяч, політолог з Донецька, популяризатор української культури та освіти, на початку 2014 р. визнаний сепаратистами ворогом т.зв. ДНР.
«НВ»: Крім боротьби з російським агресором, Україна постійно стоїть перед викликом повної зміни функціонування держави. Як Ви це бачите?
Станіслав ФЕДОРЧУК: Зараз майже кожен українець вивертає свої кишені, щоб допомогти армії, врятувати чиєсь життя в лікарні чи допомогти родинам тих, хто вже ніколи не повернеться до нас. Я думаю що це заслуга Євромайдану – він навчив людей взаємодіяти. З іншого боку, в Україні досі не здійснено роздержавлення тисяч підприємств, держава дуже часто є неефективним господарем. Треба провести нормальну приватизацію, яка показала б суспільству, що держава перестає бути збитковим гравцем. Нам також не потрібний роздутий державний апарат з надмірною кількістю чиновників.
Треба допомагати тим людям, які обмежені в можливостях, але нинішній соціальний пакет в Україні, – величезний, він часто слугує для підкупу людей. Україну чекає трансформація, яка вимагатиме не тільки затягнути пояс, але й ставати більш конкурентними всередині країни та поза її межами.
Як на мене, варто теж уніфікувати систему середньої та вищої освіти – вона не мусить відрізнятися у Львові, Одесі чи Сумах. Таку велику територію неможливо об’єднати, дозволивши місцевій владі вирішувати те, хто буде працювати в системі освіти.
Держава через мас-медіа мусить пояснювати те, що вона робить, також російською мовою. Без цього частина людей знов піддасться Росії, яка все поставила на колеса своєї пропаганди. З таким інструментом важко конкурувати, але треба, бо мова йде про союзників на своїй території.
Коли це робити? – Уже, чи треба чекати закінчення боїв?
Здійснити більшість масштабних реформ, звичайно, можна тільки в повоєнний період. Єдине, що мусить бути вже, – це готові плани в сейфах. Суспільство настільки втомлене, зранене, що чекати на реформи наступні 10–20 років фізично не зможе. Україна знаходиться на межі з Європою: зрозуміло, що величезна кількість людей вже поїхала на заробітки в Росію, Європу, хтось вилетів до Америки чи Ізраїлю. Тому відверто – Україна мусить мати привабливу модель майбутнього для своїх громадян, для того, щоб вони лишались, приносили податки тощо.
Ми бачимо, що патріотизм – це чудово, але не кожен може бути патріотом. А якщо патріотизм полягає лише в тому, що ти мусиш жити в зубожілій країні, з корумпованою владою – тільки тому, що тебе народили саме тут, зі старими історичними перемогами і безпідставними сподіванками на майбутнє, – то, здається, це замале заспокоєння для людини.
Втручання під час Помаранчевої революції, атака на Грузію, газові війни з Україною – це символи російської агресії, які Ви давно згадували у своїй публіцистиці. Світ також їх бачив, а реагує щойно зараз. Чому?
Мені здається, Захід повірив в те, що купуючи вуглеводні в Путіна, даючи йому можливість заробити, можна приручити цього звіра. Спостерігаючи вояжі російського президента по домівках голів Франції, Італії, Німеччини і т.д. складалось враження, що це такий самий європейський політик, як і вони. Та так ніколи не було.
Провина європейських політиків у тому, що вони самі легалізували Путіна. Вони допомогли в його іміджі в Європі – такого собі господарника, чоловіка в кімоно, який тримає своє слово, є нібито порядним тощо. Зараз політична еліта Європи намагається зрозуміти, що реальність була і є така: Росія мріє про повернення імперії коштом інших держав, ціною людських життів, знищенням ресурсів. Ми розуміємо, що зараз є нагальні питання в самому Європейському Союзі, але в Україні вирішується безпека всього континенту. Якщо європейські лідери не мобілізуються, то вони, підтримуючи України і через санкції втратять не 100 євро на місяць на одного громадянина ЄС, як казала одна з європейських політиків, але втратять свій спокій. Якщо хтось думає, що Росія здатна зупинитись на кордонах з Польщею чи Фінляндією – той помиляється. Росія, на жаль, мріє про світове панування, черговий переділ в Європі, про нові зони впливу.
Вона може досягти цієї мети?
Частина спостерігачів говорить, що Росія не має ресурсів для такої політики. На жаль, європейські уряди, довго платячи високу ціну за газ, стали спонсорами диктаторського режиму Путіна, вони дали можливість здійснювати експансію. Мені здається, що необхідна нова організація безпеки в Європі. Я вважаю, що має утворитися новий «пояс безпеки», який складатиметься, зокрема, з Фінляндії, України, Молдови, Польщі, Грузії і можливо також Азербайджану – якщо він наважиться говорити про пряму свою позицію. Цей пояс країн мав би відповідні договори про колективну безпеку з США. Вони б взаємодіяли на рівні штабів, підготовки збройних сил. Інакше я не бачу реальної протидії Росії.
Економічний тиск і санкції не зупинять її?
Ні, тому що це ніколи не зупиняло російських політиків. Радянський Союз в умовних санкціях проіснував практично все життя. При цьому завойовував території, втручався в справи інших держав, створив Варшавський блок і багато інших ганебних речей, які впливали на життя десятків народів. Величезна територія, наявність ресурсів говорить про те, що в Росії все одно є можливість здійснювати імперіалістичну політику – не тільки коштом чужих народів, але й свого власного. Путін готовий принести свій народ у жертву.
Якщо не блокада санкціями – то щось на зразок Холодної війни?
На жаль, спостерігаючи за зовнішньою політикою Росії, маю враження, що нова залізна завіса необхідна. Тільки опинившись в ізоляції, російська еліта зможе працювати проти Путіна. Вона тоді втратить не тільки можливість відпочивати на Лазурному узбережжі – вона втратить ті ресурси, які вклала в ЄС чи США. Вона втратить можливість спілкуватись зі своїми дітьми, які є громадянами цих країн. Я думаю, що це може вплинути на Путіна набагато швидше, ніж будь-які спроби вести з ним перемовини.
Однак бачимо, що сьогодні не всі в Європі хочуть повної блокади Москви.
Якщо нова залізна завіса не повстане – то боюсь, що вся Європа буде під загрозою російської агресії. Агресія може бути не тільки збройною, як в Україні: це може бути шантажування енергоносіями. Посварити європейські країни між собою, зробивши для одних пільгову ціну, а для інших – надмірно високу, – дуже просто. Тому ЄС мусить розуміти, що Росія загрожує кожній країні, яка купує в неї газ. Ставати заручником Москви тільки тому, що вона постачає енергоносії – це не мрія європейських громадян. Слідом за російським газом приходять проросійські політики, за ними – російський бізнес, афільований зі спецслужбами, потім в цьому суспільстві з’являються агенти Путіна, які перетворюють незалежну країну на залежну. Чи хоче Європа вчергове побачити ренесанс агентури КДБ на своїх теренах? Цього разу агентура буде прикрита економічними підприємствами й інвестиційними фондами.
Розмовляв Григорій СПОДАРИК