“Там, де не ростуть абрикоси, починається Росія”

0

В Українському Домі у Варшаві відбулась зустріч, присвячена виходу перекладеної на польську мову поетичної збірки Любові Якимчук “Абрикоси Донбасу”, під час якої авторка розповіла про свою участь у луганському літературному угрупуванні “СТАН”; поділилась враженнями про те, як це — бути українськомовною поеткою зі сходу й жити в Києві. Любов Якимчук також розказала про те, як війна торкнулась не лише її міста, а й родини та друзів і про те, як українці масово полюбили поезію, шукаючи в ній відповідей на питання “як жити далі?”

Поетична збірка “Абрикоси Донбасу” ділиться з читачами подіями 2014-го року, коли почалися військові дії на Донбасі. Цікаво, що багато віршів на воєнну тематику, які увійшли до збірки, було написано авторкою ще до війни. Назва збірки “Абрикоси Донбасу”  походить із назви однойменної поеми, яку Любов Якимчук написала ще у 2012 році. Цікаво, що епіграф до неї: “Там, де не ростуть абрикоси, починається Росія” став епіграфом до цілої збірки в польському перекладі.

Любов Якимчук каже, що ця фраза являє собою узагальнення всього її дитинства, бо дійсно ближче до російського кордону зникали абрикоси. Поетка також згадує, як у дитинстві ці абрикоси можна було продавати провідницям московського потягу. Саме тому абрикоси стали для неї певним маркером, що окреслює кордон між Україною та Росією.

Своїми віршами Любов Якимчук намагалась перервати мовчання тисяч вимушених переселенців. Через низку несприятливих обставин, стереотипів і спроб перекласти на жителів східних регіонів України провину за війну, люди соромляться говорити про те, звідки вони приїхали. Якимчук намагається донести до громадськості неправильність такої поведінки й заохотити боротись зі стереотипами.

В Україні нездорова вся країна, каже поетка, тому люди, у пошуках відповідей, приходять неймовірними кількостями на поетичні вечори. Саме тому, коли вони перестануть у таких кількостях приходити слухати вірші, це означатиме, що суспільство стає більш психічно вріноваженим і здоровим.  

Зі свого боку культура, каже Якимчук, допомагає суспільству адаптуватись до дійсності, пояснюючи її і правильно розставляючи акценти. На жаль, українські митці, письменники й інтелектуали часто скеровують суспільство не в той бік, не там ставлять наголос. Наприклад, коли військові кажуть, що йдуть на війну задля того, щоби померти за батьківщину — це неправильний, негативний і песимістичний підхід. Оскільки основна функція військового — здолати ворога, солдати не повинні думати, що йдуть на війну, щоби померти. Це хибна логіка. Вони повинні мати свідомість, що йдуть перемагати, а не вмирати. Саме тому нам потрібно більше фільмів і книжок, котрі б закінчувалися позитивно й можливо тоді не буде стільки травмованих людей.

На зустрічі з Любов’ю Якимчук була також присутня й перекладачка збірки — Анета Камінська, котра вже встигла перекласти твори багатьох українських поетів. Не секрет, що деякі українські автори мріють про те, аби з-під “пера” Анети з’явились у Польщі їхні вірші. Дуже часто перекладачці власноруч доводиться шукати спонсорів для видання перекладів, а нерідко і брати на себе організацію туру для українських поетів, домовлятись про їхню участь у фестивалях, влаштовувати й навіть модерувати презентації їхніх поетичних збірок.

Анета проводила паралель між українськими та польськими поетичними вечорами: якщо в Польщі на такі заходи приходить не більше 40 осіб, то в Україні — це сотні й навіть тисячі любителів поезії. Наприклад, коли Любов Якимчук разом з іншими поетами читали свої вірші у звільненому Слов’янську, то послухати їх прийшло 800 людей, тобто 1% населення міста. Такі речі неможливі в Польщі. Саме тому Анета називає свою роботу свого роду божевіллям. 

Анета Камінська й сама є поеткою, що, зрештою, не відволікає її від безперестанної роботи над перекладами українських авторів.

Придбати книжку “Абрикоси Донбасу” та інші переклади Анети Камінської можна в Українському домі у Варшаві.

Валерія ГУБАР

Share.