Цими днями у Львові вшановували пам’ять видатного поляка, народженого у Львові, друга України Яцека Куроня. 17 червня було відкрито його пам’ятну дошку і площу його імені. Напередодні, 16 червня, польські та українські інтелектуали взяли участь у круглому столі “Спадщина Яцека Куроня і польсько-український діалог на тлі викликів у Європі ХХІ століття”, що відбувся в Українському католицькому університеті.
Декілька годин тривала розмова польських і українських діячів про спадщину Яцека Куроня. Учасники дискутували про польсько-українське порозуміння і співпрацю, про те, якими конкретними справами можна покращити взаємини між людьми по обидва боки кордону.
В результаті дискусії постало звернення, повний текст якого опублікувало видання zbruc.eu.
Звернення учасників Круглого столу “Спадщина Яцека Куроня і польсько-український діалог на тлі викликів у Європі ХХІ століття”
Львів 16 червня 2018
Нас, підписаних нижче, обʼєднує спадщина Яцека Куроня, яка зберігає свою актуальність до сьогодні. Ми переконані у справедливості того, у що вірив Яцек Куронь, а саме: можна будувати національні спільноти, що їх обʼєднуватимуть лояльність і співпраця й не отруюватиме чад мітів та ненависті до «іншого». Солідарність – одна з найважливіших передумов такої спільноти. Яцек Куронь не вдавався до фальшування та ґлорифікації власної історії і визнавав право кожного народу на власну історичну памʼять – ксенофобія його шокувала. Він розцінював польсько-український діалог і примирення як одну з цілей своєї публічної діяльності. Куронь повторював, що слід спершу скласти іспит власного національного сумління, – тобто робити прямо навпаки від того, що роблять сьогодні! На його думку, наш діалог та примирення – це наш спільний внесок у майбутнє Європи.
За останні три роки польсько-українські стосунки суттєво погіршилися, і ми не бачимо перспективи того, що в найближчому часі на політичному рівні вони поліпшаться.
Сьогодні наші суспільства змушені мати справу з руйнівними наслідками новітнього стилю політики, а саме: з маніпулюванням правдою, спотворенням реальної дійсності, ідеологічними підтасовками тощо.
Легкість і безрефлексійність, з якими наші постмодерні суспільства піддаються тим механізмам, а також тривожна поширеність крайньої націоналістичної і ксенофобічної постави в публічному просторі є віддзеркаленням неопрацьованих важких питань про власну ідентичність і ставлення – культурне і чисто людське – до історичних сусідів, а також сумним доказом дотеперішньої невдачі великого проекту перебудови свідомості в духові порозуміння і спільноти, що виросли з думки Яцека Куроня, Єжи Гедройця, Богдана Осадчука і багатьох інших.
Ситуація в наших країнах вписується в загальний контекст міжнародної політики. І тут, і там існує реальна небезпека того, що випущені на волю «джини» популізму та національного егоїзму стануть непідконтрольними та остаточно підірвуть міжнародну довіру й безпеку.
Коли державні чинники не можуть чи не хочуть стримати цей процес або ж роблять це погано, цю роль мають перейняти громадянські суспільства по обидва боки кордону. Тому головний наголос у розвитку польсько-українських стосунків має бути перекладений на ті суспільні сегменти, які працюють на примирення. Схоже, що вони набагато краще розуміють виклики – внутрішні та зовнішні, – перед якими стоять наші країни. В той час, коли мова політики розділяє, треба дати слово культурі і розвивати культуру співпраці різних середовищ.
Ми не починаємо спочатку. За нашими плечима – здобутки кількох поколінь ентузіастів українсько-польського порозуміння, які діяли, починаючи з кінця 1980-х років, і діють до сьогодні. Всі ці здобутки сьогодні під загрозою, з чим ми не можемо і не будемо миритися. Наші проблеми сьогодні викликані не тим, що лінія на порозуміння, вироблена згаданими символічними постатями, буцімто є неправильною, а тим, що їхня програма не втілена достатньою мірою в життя.
Ми закликаємо наших політиків і суспільства усвідомити, що історія є амбівалентною: з неї можна черпати надію і натхнення, а можна й реанімувати давні болі й ворожнечі. Перше примножує суспільну енергію – друге її поглинає. Національні егоїзми, рецидиви давніх ворожнеч, недовіра й упередження – все це є тими гирями, які гальмують наш рух. Тому, не заперечуючи потреби обговорювати і лікувати старі болі, ми закликаємо плекати та примножувати наші спільні історичні здобутки через реінтерпретацію спільної культурної спадщини в нових контекстах, яка буде нас зближати одне з одним, а не розділяти.
Вважаючи, що ми знаємо одне одного, ми насправді не зауважуємо, які важливі зміни відбуваються в обох суспільствах. Сенсаційні новини доносять до нас негативи, які викривлюють реальний образ кожного народу. Тому ми повинні краще пізнати одне одного і, в якомусь сенсі, відкрити для себе свого сусіда знову.
Ми зобовʼязуємося солідарно реагувати на прояви агресії супроти українців у Польщі чи супроти поляків в Україні. Нам небайдужі соціальні виклики, з якими стикається трудова іміграція в Польщі. Проте найголовнішими є наші позитивні кроки: плекати солідарність між нашими середовищами і поширювати її на інші середовища, в першу чергу – на молодіжне.
Все, що треба було сказати, уже сказано. Ми не потребуємо нових формул – ми потребуємо нових дій.
Зокрема, ми будемо підтримувати акції:
— які організуватиме і проводитиме польська та українська молодь;
— які популяризуватимуть імена тих людей, котрі, як Яцек Куронь, особливо доклалися до польсько-українського примирення – у першу чергу, польських в Україні та українських у Польщі;
— до яких, окрім польської та української сторін, буде залучатися єврейська, яка поєднана з нами своєю трагічною історією і за спадщину якої ми відчуваємо спільну відповідальність.
Через якийсь час у підручниках історії буде те, що ми зробимо сьогодні. Зробімо ж усе можливе, щоб ми не змарнували свого шансу. У Європу майбутнього ми увійдем лише разом.
Підписи з українського боку:
Антін Борковський
Тарас Возняк
Євген Глібовицький
проф. Юрій Головач
проф. Ярослав Грицак
проф. Богдан Гудь
Орест Друль
проф. Олександр Зайцев
Маркіян Іващишин
Маріанна Кіяновська
Зеновій Мазурик
Мирослав Маринович
Олег Онисько
Юрій Опока
Андрій Павлишин
Богдан Панкевич
Олесь Пограничний
проф. Анатолій Романюк
Ярослав Рущишин
Ірина Старовойт
Олег Турій
Андрій Худо
Підписи з польського боку:
Адам Бальцер
Едвін Бендик
Боґуміла Бердиховська
Мартина Боґачик
Влодзімєж Боґачик
Богдан Борусевич
Аґнєшка Вісьнєвська
Пьотр Кобздей
Данута Куронь
Аґнєшка Ліхнерович
Бартош Пєхович
Ольга Попович
Єжи Рейт
Ґражина Станішевська
Рафал Сушек
Пьотр Тима
проф. Анджей Фрішке
Іза Хруслінська
Анна Чарна-Наконєчни