Вибори–2012. Конкуренція є, але чи є вибір? – Наш вибір — інформаційний портал для українців у Польщі

Вибори–2012. Конкуренція є, але чи є вибір?

5 Жовтня 2012
Вибори–2012. Конкуренція є, але чи є вибір?

Чи вибори–2012 будуть за зразком десятирічної давнини?

Згідно з новим законом про вибори з листопада 2011 року, Україна фактично повернулася на 10 років у минуле. Згадаймо вибори–2002. Тоді законодавство передбачало схожу систему голосування, ось тільки прохідний бар’єр для партій та блоків був на 1% нижчим (4%). Половину депутатів 450-особової Верховної Ради країна обирала за партійними списками, а половина йшла за одномандатними виборчими округами.

Парламентські вибори 2007 року у Варшаві.

Підрахунок голосів. Фото МК.

У 2012 році може повторитися не тільки форма обрання депутатів, а й післявиборчий сценарій. Нагадаємо: у 2002-му серед партій і блоків найбільше голосів набрала опозиційна «Наша Україна», провівши до парламенту 70 депутатів за списком. Ейфорія опозиції розвіялася відразу після того, як почали надходити результати голосування в одномандатних округах. До «майбутніх помаранчевих» приєдналися лише 42 депутати-мажоритарники, а після початку роботи Ради – ще семеро депутатів-самовисуванців. Загалом сила Віктора Ющенка в новому парламенті зібрала 119 багнетів, разом із тодішніми союзниками – фракціями Блоку Юлії Тимошенко та Соціалістичної партії України – вона не змогла сформувати парламентську більшість.

Прокучмівський виборчий блок «За єдину Україну!», хоча й посів у перегонах лише третє місце, що дало йому 35 депутатських крісел, проте за рахунок 86 перемог в округах та 54 самовисуванців, що поповнили ряди пропрезидентської фракції, довів свою присутність у парламенті до 175 осіб. У Раді до провладників приєдналися комуністи (65 мандатів) та СДПУ(о) (31 мандат). Створення необхідної президентові Леоніду Кучмі більшості та обрання спікером Володимира Литвина (тодішнього голови президентської адміністрації) стало закономірним кроком. Новий парламент став пропрезидентським.

Сьогодні частина експертів згідна, що обрана 28 жовтня 2012 року Рада буде теж пропрезидентською. Ось тільки президент інший. 
Що принесе Україні парламент «імені В. Ф. Януковича»? Нічого революційного… Адже після повернення держави до Конституції зразка 1996 р. (скасування Конституційним судом т.зв. «політичної реформи–2004») вплив Верховної Ради на формування виконавчої влади значно обмежився. Зокрема, парламент уже не формує уряд, як це було після виборів 2006 та 2007 років, а лише затверджує пропоновану президентом кандидатуру прем’єр-міністра. А на початок процедури імпічменту голови держави, не кажучи вже про внесення змін до основного закону, у нової парламентської опозиції просто не вистачить голосів.

Які партії претендують на проходження в Раду?

У виборчому бюлетені громадяни України побачать назви та перші п’ятірки 22-х політичних партій, які конкуруватимуть у загальнодержавному багатомандатному виборчому окрузі. Серед політичних сил – знайомі назви, як-от Партія регіонів, «Батьківщина», КПУ, «Свобода» чи «Наша Україна». Нові політичні формування, це, зокрема «Україна – Вперед!», УДАР та Радикальна партія. Можна також знайти напівзабуті назви: «Громада», СПУ та Партія зелених України. Шанувальників політичної екзотики, можливо, зацікавлять партія «Рідна Вітчизна», «Руський блок» чи Партія пенсіонерів України.

За останніми соціологічними опитуваннями, шанси подолати 5% виборчий бар’єр та потрапити до парламенту мають Партія регіонів, «Батьківщина», УДАР, КПУ, «Свобода» та «Україна – Вперед!». Рейтинги цих сил вагаються, проте варто зазначити, що близько 15% виборців ще не визначилися, за кого віддати свій голос.

Чим спокушають провідні партії?

«Середня зарплата у 2017 році сягне 8000 грн.», – читаємо в програмі Партії регіонів. Опозиційна «Батьківщина» середньої зарплатні пророчо не визначає, але порахувала зарплату мінімальну: «за п’ять років прожитковий мінімум доведемо до 2400 гривень, а мінімальну зарплату збільшимо до двох прожиткових мінімумів» (тобто до 4800 грн.). Партія Віталія Кличка (УДАР) не спокушає конкретними цифрами майбутніх заробітків українців, натомість гарантує «реальну рівність доходів (…) для жінок і чоловіків». Комуністи, здається, прагнуть, аби ніхто їхньої програми не зрозумів, тому й «атакують» цитатами класиків марксизму: «забезпечення сталого зростання доходів трудящих, частка оплати праці в собівартості продукції – не нижче 60%», – читаємо в програмі КПУ. «Україна – Вперед!» Наталії Королевської ненав’язливо нагадує, що «середня зарплата на рівні 1000 євро та середня пенсія у 500 євро – реальні в Україні».

Зарплата – зарплатою…. А що з податками? Правляча Партія регіонів обіцяє знизити податок на прибуток підприємств до 16% вже у 2014 році, а також запровадити «податкові канікули для ІТ та інноваційних проектів терміном на 10 років». Залишити лише сім податків пропонує Об’єднана опозиція. Які саме сім видів податків слід залишити – пояснює УДАР: «податок на доходи фізичних осіб, податок на прибуток підприємств, податок на додану вартість, єдиний соціальний внесок, акцизний збір, податки на нерухомість і землю». Максимально спростити систему оподаткування пропонує «Україна – Вперед!», а ще наголошує, що «багаті повинні платити більше податків, ніж бідні». КПУ також агітує «переходом до системи прогресивного оподатковування», а ще – введенням «податків на споживання предметів розкоші». Ті ж самі податкові зміни, що й комуністи, пропонує націоналістична «Свобода», а на додаток: «скасувати ПДВ та не оподатковувати доходи громадян у розмірі мінімальної заробітної плати».

Європейські стандарти загалом в Україні обіцяють впровадити партія Віталія Кличка та «Батьківщина», а Партія регіонів – в окремих сферах, зокрема в оборонній. А ще всі найбільші сили дружно обіцяють розпочати (у випадку Партії регіонів – успішно продовжувати) реформи, скасувати депутатську недоторканність та викоренити корупцію. До її посіву та вирощування, звісно, ніхто з політиків не признається.

Міжнародні орієнтири

Українців нині передусім цікавлять внутрішні проблеми та негаразди, тому зовнішні орієнтири України у виборчій кампанії–2012 відійшли чи не на останній план.

В офіційній програмі партії Наталії Королевської взагалі не згадується про зовнішні вектори української політики. Про орієнтири УДАРу можна здогадатися хіба що з гасла «Досягти європейських стандартів життя».

Партія «Свобода» також прямо не говорить про своє бачення зовнішньої політики, але заклики «скасувати зрадницькі «Харківські угоди» та не допустити «реваншу радянської імперії» явно не свідчать про симпатії до Росії. Без несподіванок і у комуністів: «вступ України до Митного союзу (Росії, Білорусі та Казахстану – ред.), Єдиного економічного простору, Євразійського економічного союзу, припинення співробітництва із Міжнародним валютним фондом, перегляд усіх нерівноправних міжнародних договорів, у першу чергу – у рамках Світової організації торгівлі, конституційне закріплення нейтрального та позаблокового статусу України». Сила Яценюка–Турчинова–Гриценка обіцяє «ліквідувати кризу у відносинах із ЄС, дати Україні Угоду про асоціацію та зону вільної торгівлі з ЄС й досягнути безвізового режиму з країнами Євросоюзу, партнерства з Російською Федерацією». А партія Миколи Азарова до асоціації та безвізового режиму з ЄС додає ще «посилення економічної співпраці в рамках зони вільної торгівлі з країнами СНД, стратегічне партнерство з Росією, США, Китаєм» – і при цьому збереження позаблокового статусу України.

Які там українські мігранти?…

Партії, що реально претендують на подолання 5% бар’єру до Верховної Ради, обіцяють створити гідні умови життя для українців в Україні. Це – здається єдиний сигнал до українських мігрантів, які залишили свою країну в пошуках кращої тимчасової або й постійної долі. На чужині нині може перебувати від близько 1,5 мільйони наших співвітчизників. Здавалось би – чим не електорат? Проте, за даними Державного реєстру виборців, до закордонного виборчого округу включено лише приблизно 45 тисяч осіб, що становить 0,125% від загального числа виборців (понад 36 мільйонів). Також близько 45 тисяч українських громадян проголосувало за кордоном у президентських виборах 2010 року. А отже, для провідних партій кампанія заохочення серед мігрантів – це «гра, не варта свічок».

Андрій ШЕРЕМЕТ

 

Новини від “Нашого вибору” в Телеграмі
підписатись