Від ознайомлення з культурою предків до замінника репатріації. 10 років закону про Карту поляка 

0

7 вересня виповнюється 10 років, як польський Сейм ухвалив закон про Карту поляка – документ, що підтверджує приналежність до польського народу осіб, які громадянами Польщі не є. За цей час права власників карти кілька разів змінювали, а посвідка, яку на початку отримували переважно пенсіонери та студенти, перетворилася на пострадянському просторі на європейський аналог грін-карти. Одночасно отримати Карту стає все важче  навіть особам, чиє польське походження добре задокументоване.

Треба визнати, що Польща не була першою державою, що ініціювала видання подібних карт, – «оформити» етнічних жителів поза сучасними кордонами країни раніше вирішили в Угорщині, в Будапешті. І угорська, і польська влада тоді керувалася подібною логікою – допомогти тим етнічним угорцям та полякам, хто зберіг національну культуру, утримувати зв’язок із батьківщиною, яка пройшла непросту трансформацію 90-х і тепер може похвалитися зростаючим добробутом та членством у ЄС. Щоправда, розмах ініціатив виявився різним – 100 тисяч Карт поляка було видано вже наприкінці 2012 року, а на 2016 рік ця цифра наблизилася до 250 тисяч.

«Коли 10 років тому запроваджували Карту поляка, передбачалося, що особи з польським походженням із 15-ти пострадянських країн зможуть приїхати до Польщі та ознайомитися з історико-культурною спадщиною країни пращурів, – говорить Ксенія Наранович, голова Фонду розвитку «Понад кордонами». – Звідси головний бонус Карти поляка в ті часи – полегшена процедура отримання візи. Полякам зі Сходу хотіли компенсувати понад півстолітнє перебування поза польською державою та її культурою. На той момент міграційна політика Польщі виглядала інакше: безробіття було високим, тому економіка країни з полегшенням сприйняла масову міграцію на Захід. Не ставилося за мету заохочувати людей до переїзду. До того ж на початку Карта поляка не давала підстав для швидкого отримання карти постійного перебування та громадянства. Був безкоштовний проїзд, відвідування музеїв. Єдине полегшення, яке пропонували тим, хто хотів залишитися, це безкоштовне навчання й можливість праці без додаткових дозволів».

Тепер ситуація виглядає інакше – власники Карти поляка вважаються в Польщі привілейованими мігрантами. По-перше, вони з першого дня мають право оформити постійний дозвіл на проживання, по-друге, залишається право на роботу та безкоштовне навчання, а також низка пільг, по-третє – з минулого року можуть розраховувати на грошову допомогу при переїзді до Польщі. «Нині Карта поляка дає її власникам незрівнянно більші права на ринку праці чи при легалізації перебування, ніж мають ті мігранти, хто роками живе в Польщі з родиною та справно платить податки. Протягом 10 років, що минули, отримання дозволу на роботу видовжилося, візові черги збільшилися. Польським працедавцям банально вигідно запрошувати на роботу власників Карти. Тому не дивно, що зацікавлення цим документом на пострадянському просторі б’є всі рекорди», – додає К. Наранович.

Але, виявляється, не все так безхмарно – із появою додаткових бенефітів отримати Карту поляка, принаймні в Україні, стало набагато важче. Про це свідчать перші підсумки дослідження про ситуацію власників Карти, яке проводить варшавський Фонд розвитку «Понад кордонами». Євген Кузніцов, студент факультету міжнародних відносин Варшавського університету, котрий пише дипломну роботу про Карту поляка, вирішив висвітлити тему через приватну історію:

«Моя мама – полька за походженням, що не рідкість у моєму рідному Красилові. Ще в дитинстві я дізнався про Карту поляка і про можливості, які вона дає. Уже в 9 класі я вирішив, що хочу вчитися в Польщі, і став готувати потрібні документи. Зрештою інші мої родичі Карту вже мали. Але тут я зіткнувся з неочікуваними труднощами – було дуже складно записатися на прийом до консула. Телефонну слухавку ніхто не брав, мейли залишалися без відповіді», – скаржиться Євген. Він вирішив не чекати, приїхати до Польщі й на місці зробити дозвіл на постійне проживання. «У Вінницькому консульстві щоденно призначається співбесіда 10–15 аплікантам. А Карту отримують 2–3, це не так багато. При цьому решта де-факто отримує відмову, але у статистиці вони не фігурують. Молодим простіше приїхати до Польщі й тут зробити карту постійного перебування, тоді як старші люди цього робити не будуть. Отже, вони залишаться без тих привілеїв, які пообіцяла польська держава».

Труднощами із записом на візит до консульства проблеми тих, хто згідно з законом має право на Карту поляка, не обмежуються. Як зазначає Ксенія Наранович, консули, від яких залежить рішення про видачу Карти, не мають єдиного, погодженого в польському МЗС списку питань до аплікантів, що призводить до значної ролі суб’єктивного фактора в процесі прийняття рішення. «Нещодавно до нас потрапила інформація, що один із консулів питає відвідувачів про родинні традиції дому Шопенів… Мені б дуже хотілося, аби на це питання відповів хтось із польських урядовців». «Про питання щодо УПА можна й не згадувати – це вже стандарт, – розповідає Є. Кузніцов. – Підготовка до співбесіди в консульстві – це цілий бізнес, заявникам доводиться платити спеціальним агенціям, аби бути певними в результаті. За окремі кошти вас навіть можуть просунути в черзі».

Ще одна проблема – консули не документують відмови у справах про Карту. Це важливо, бо з відмовою аплікант може скласти апеляцію, натомість польські диппредставництва взагалі не інформують, що щось таке як апеляція у цій процедурі існує. За словами Є. Кузніцова, апеляції до Ради у справах поляків на Сході можна перерахувати на пальцях обох рук. «90% людей, яких я опитав у рамках дослідження, взагалі не знали, що від консула треба вимагати письмове рішення, яке має бути видане згідно з нормами Адміністративно-процесуального кодексу, і що маючи це рішення, можна поборотися за свої права», – констатує дослідник.

Навіть для тих, хто Карту отримав і вже приїхав до Польщі, справи теж не виглядають райдужно. Аби отримати дозвіл на постійне проживання, особа має довести, що планує пов’язати своє життя з Польщею. Як доказ таких намірів деякі інспектори сприймають зняту квартиру, натомість інші –  підписаний трудовий контракт на кілька років. Знову дається взнаки брак уніфікованих процедур. З обіцяною минулого року матеріальною допомогою теж труднощі – заяви на неї у Варшаві приймали лише до кінця березня. Потім був комунікат, що з’явилося додаткове фінансування, але тільки для тих, хто подався до кінця травня. Якщо додати до цього, що новелізована норма про воєвод, які мають право видавати Карти поляка, досі лежить мертво, бо не з’явилося відповідне міністерське розпорядження, – можна сказати, що минулорічне оновлення закону партією «Право і справедливість» поки значною мірою залишається декларацією, яка не тягне за собою відповідних кроків з боку держави.

Як зазначає Ксенія Наранович, Карта поляка – це сьогодні найкоротший шлях до отримання євросоюзного громадянства, якщо не брати до уваги людей, які користуються механізмом репатріації. Власникам Карти потрібно менше ніж півтора року з моменту переїзду на Захід, аби отримати паспорт країни ЄС. При цьому до них не висуваються жодні вимоги певного рівня прибутків, формального працевлаштування чи ведення господарчої діяльності. Саме тому всі обставини надання Карти вимагають максимальної кодифікації та уніфікації. В протилежному випадку той факт, що Карта з інструмента культурного діалогу перетворилася на інструмент репатріації-лайт, все активніше використовуватимуть нечесні посередники.

Тих читачів, хто має Карту поляка, або тільки планує її отримати, або намагався, проте без успіху, заохочуємо взяти участь у дослідженні Фонду розвитку «Понад кордонами» – його результати будуть проаналізовані й опубліковані, а висновки переказані тим інституціям, які відповідають за міграційну політику Польщі та співпрацю з поляками на Сході.

Анкети для тих, хто планує подати заявку  на Карту Поляка, власників документа  та тих, хто отримав відмову в консульстві .

Олена БАБАКОВА

Share.