25 грудня 2015 року недалеко від серця Кракова, на Клепарському ринку, відкрилася маленька цукерня, яку створили власноруч двоє братів – Роман і Сергій Шевченки. Своє дітище вони назвали – «Вишукані десерти братів Шевченко», і вирішили, що їхньою спеціалізацією стануть десерти преміум-класу, бо саме таких солодощів у Кракові ще немає.
За короткий, як для такого бізнесу, час цукерня стала популярна не лише серед відвідувачів (поляків, а також українців, білорусів, росіян, які живуть у Кракові), але й серед кулінарних критиків, які високо оцінили вміння українських кухарів-кондитерів. Спілкуючись із молодшим братом – Сергієм Шевченко, ми дізналися про їхній шлях до виготовлення солодощів, переїзд до Кракова та про плани на майбутнє.
Сергію, як ви з братом зацікавилися виготовленням десертів і солодощів?
Наша мама – відомий у Дніпрі кулінар, отже можна сказати – це сімейне. Як то кажуть, «увійшло в нас з молоком». Спочатку Роман (ред. – Роман Шевченко, брат Сергія) почав працювати з десертами, а потім я. Наш шлях до десертів пройшов через вивчення всіх інших видів кулінарії, бо я вважаю, що справжній повар має вміти робити все. Пригода з десертами в Польщі розпочалася з дослідження ринку кулінарії, щоб дізнатися, на що є попит і чим можна вразити й зацікавити людей. Виявилося, сфера солодощів тут досить бідна порівняно з тим, що ми звикли вважати за хороші десерти. Ми з братом до нашої кулінарної справи намагаємося привносити все найкраще з французької, італійської, іспанської і, звичайно, української кухні. Хочеться, щоб наші десерти були особливими, виглядали як ювелірні прикраси на поличці. Десерти – це те, що часто стає підсумком під час прийому їжі, це як печатка, під якою ставиш підпис – смачно тобі було чи ні. У деяких країнах сніданок розпочинають з десерту. Тому ми і взяли за відправну точку саме їх. Подивимося, що буде далі. А потім організуємо щось більше, бо є цікаві ідеї відкрити в Польщі щось сімейне.
А чому Польща?
Бо Польща ближче до України і географічно, і за духом. До того ж, коли з’явилася ідея переїзду за кордон, знайомі нам порадили: «Поїдьте в Польщу. Чому б вам не спробувати відкрити там свою справу? Існують навіть організації, які допомагають це зробити». Ми з самого початку знали, що наш переїзд буде саме до Кракова. Можливо, тому що, наприклад, Варшава – це більш амбітне місто, там уже є цукерні подібного класу. До того ж Краків – дуже приємне й гостинне місце.
Приїхати сюди та відкрити бізнес нам допомагали посередники. Звичайно, з перспективи часу я розумію, що ми могли б все зробити самостійно й зекономити гроші, але ми ще не мали досвіду й тоді не було когось, хто підказав би. Тепер, якщо хтось із наших друзів чи знайомих хоче переїхати, ми охоче допомагаємо.
Чи є складності відкриття й ведення бізнесу в Польщі?
Особисто для мене ведення бізнесу – це взагалі щось нове, бо в Україні я працював кухарем на інших. Звичайно, є перешкоди, які долають усі, хто хоче відкрити власну справу. Але все ж у Польщі все більш лояльно, більш відкрито, бо ти, відкриваючи бізнес, створюєш нові робочі місця.
Чи ви навчалися на кухаря десь ще, крім України?
Особисто я, крім України, ніде не навчався. Працював у різних містах, у різних ресторанах. Але мій брат їздив у США, щоб здобути більше досвіду. А найбільший і найскладніший досвід він отримав, коли працював півроку без вихідних на лайнері. Там був величезний обсяг приготування десертів. Після повернення до України брат влаштувався на роботу в ресторан саме як кондитер, а я до нього долучився трішки пізніше. Ми разом працювали в нашій кулінарній школі «Фартук», відкритій Романом у Дніпрі; я допомагав у приготуванні десертів для кав’ярень, на дні народження тощо.
З ким зараз працюєте у вашому закладі?
У нас працює молодий хлопець і стажується дівчина. Обоє – поляки. Я дуже люблю, коли до нас приходять люди, які хочуть чогось навчитися і їх цікавить сам процес, а не коли ціллю стають виключно гроші. Вони є додатковим бонусом за якісно виконану роботу. Але в людини має бути бажання готувати, щоб їй це було цікаво й приємно.
Що ви робите для розвитку вашого бізнесу?
Ми беремо участь у різноманітних заходах, стараємося бути відкритими до співпраці. На початку також рекламувалися, але зараз так активно цим не займаємося. У нас дуже добре йде реклама за рахунок сарафанного радіо, коли знайомі радять знайомим. Ми навіть із закордону так отримуємо клієнтів. Це не дуже часті замовлення, але цільові. Вчора, наприклад, у нас замовили 50 великих десертів хлопці з Нідерландів. Тож обороти вже починають зростати.
А який він, ваш клієнт?
До нас приходять ті, хто шукає чогось незвичайного, смачного, легкого, ті, хто готовий заплатити за задоволення. Звичайних магазинів і кав’ярень із солодощами багато, але якщо ти хочеш щось нетрадиційне – це до нас. Я зауважив, що кожен із гостей знаходить щось своє. Хтось вподобав м’ятний десерт, хтось – лавандовий і т. д. На кожен виріб у нас є свій клієнт. Великі замовлення в основному роблять великі компанії на корпоративні заходи, і це зазвичай багаторазова співпраця. Українці частіше замовляють торт «Наполеон» або «Медовик», бо сумують за ними, хоча не відмовляють собі і в тому, аби спробувати щось новеньке. Поляки в цьому плані також близькі до нас, тим паче, що ми зараз стали популярні в Кракові. Про нас знають і нас люблять, тому є багато замовлень від поляків на традиційні польські свята, перше причастя та інші.
Яка різниця між польським та українським клієнтом?
Український клієнт часто приїздить зі своїми амбіціями, а краків’яни, незалежно від того, скільки в них грошей у гаманці, більш спокійні та привітні. Звичайно, я говорю зараз не про всіх українців, але наших завжди побачиш здалека (сміється). Що ж до того, хто приходить до нас, то співвідношення приблизно 60/40, де 60% – це поляки (та іноземці), а 40% – українці. Інколи приходиш на роботу – і складається враження, що ти нікуди не виїжджав, а буває, що приходять тільки поляки або англомовні туристи.
Звідки ви черпаєте натхнення для створення десертів?
Кожен наш десерт – це творіння, які пройшли через наші руки. Ми інколи самі пробуємо і не віримо, що нам вдалося створити щось настільки смачне. Можливо, тому що робимо це від душі та з любов’ю. Ми отримуємо натхнення від людей. Коли бачиш, що хтось із великим задоволенням їсть те, що ти створив власноруч, – це заряджає енергією.
Хочу відкрити таємницю: скоро в нас з’явиться новий десерт – «Морозиво Анни Павлової». Це буде неймовірне поєднання малини, полуниці та банану. Його вже спробували наші знайомі-дегустатори й оцінили дуже високо. Це буде оригінальний десерт, який можна з’їсти на місці або взяти з собою. Сподіваюся, він стане приємним і смачним літнім відкриттям.
Як би Ви описали Україну, якби вона була десертом з Вашого меню?
Важко сказати. Це і «Наполеон», і «Медовик», і «Київський» – все разом. Своєрідна, з характером. Це – родзинка з вишенькою!
А в порівнянні, який тоді на смак Краків?
Краків більш спокійний і поміркований. Це шоколадний чіз-кейк, саме так я б його описав. Він не надто ситний, але колоритний і поєднує в собі різні смаки – це і шоколад, і голубика, і ром. Саме такий для мене Краків: він оригінальний, різносторонній і кожного дня дивує своєю чарівністю.
Чи Ви знайшли вже для себе рецепт успіху в Польщі?
Про це можна буде поговорити не сьогодні й не завтра – може, через рік. Пройшло ще надто мало часу від моменту відкриття. Ми вже маємо певну популярність, дякуючи знайомим, рекламі, але це ще тільки початок. Час становлення бізнесу – 3–4 роки, щоб справа почала приносити відповідну реакцію. На сьогоднішній день ми ще не маємо такої відповіді, яку б хотілося отримувати. Поки що ми свою дитину ще підтримуємо, ведемо, стараємося, щоб вона росла. За нашим рецептом – на успіх ще треба почекати, ми його ще готуємо.
А яка Ваша мрія?
Я вже зараз мрію про пісок і пляж, відпочити на морі, бо вже давно його не бачив. Мрію також вирушити в навколосвітню подорож. Спробувати кулінарні шедеври тієї країни, в яку ти приїздиш, відчути її колорит: наприклад, омари чи лангусти в Іспанії і хороше пиво, побачити Марокко. Хочеться реалізувати таку поїздку. На жаль, я знаю точно, що в Україні пересічній працюючій людині важко виїхати навіть до Єгипту чи Туреччини, не кажучи про інші країни. А з Польщі це зробити набагато легше. Тут відкривається більше можливостей.
Що, на Вашу думку, треба зробити в Україні, щоб досягти рівня Польщі?
В Україні все почне змінюватися, коли люди заспокояться й перестануть бути злі на те, що відбувається навколо. Коли кожен буде впевнений у наступному дні та зможе задовольнити свої основні потреби, все в нашій державі стане на свої місця.
Надія МОРОЗ-ОЛЬШАНСЬКА
Читайте також:
Вегетаріанські супи – новий український тренд у Варшаві
Українець відкрив найменшу кав’ярню у Варшаві
Україночка: перший український магазин у Гожові
«Мала Україна» в Ґдині накормить борщем