Закон розбрату: як закон Про Інститут національної пам’яті (ІНП) розсварив Варшаву з Києвом та Єрусалимом – Наш вибір — інформаційний портал для українців у Польщі

Закон розбрату: як закон Про Інститут національної пам’яті (ІНП) розсварив Варшаву з Києвом та Єрусалимом

Олена Бабакова
Spacerowiczka
9 Березня 2018
Закон розбрату: як закон Про Інститут національної пам’яті (ІНП) розсварив Варшаву з Києвом та Єрусалимом
Олена Бабакова
Олена Бабакова

Оновлений закон Про ІНП Польщі, що набрав чинності 1 березня, спричинив найбільшу для поляків іміджеву кризу на міжнародній арені від 1989 року. Ізраїль оскаржує Варшаву у спробах спотворити правду про Голокост, Україна вболіває над подальшою політизацією історії. Хоча польська влада декларує, що закон не буде використовуватися до рішення Конституційного трибуналу, до прокурорів уже надходять перші скарги на порушників.

Для правлячої у Польщі партії «Право і справедливість» боротьба за історичну правду та добре ім’я країни за кордоном має непересічне значення. Як пояснюють політики та експерти, близькі до ПіС, країна має надробити те, про що мовчали комуністичні діячі. Тому після приходу ПіС до влади в 2015 році культ післявоєнного антикомуністичного підпілля – проклятих солдатів – був винесений на один рівень із варшавськими повстанцями, змін зазнала концепція Музею Другої світової війни у Гданську – з глобалістичної на більш етноцентричну, Сейм ухвалив резолюцію про визнання вбивств поляків на Волині геноцидом. Хоч рішення польської влади часом зустрічалися з критичними оцінками в закордонній пресі, зміна історичної політики загалом залишалася внутрішньою польською справою. До недавнього часу – поки польський парламент не вніс поправки до закону Про ІНП. Зафіксований у законі польський погляд на історію ХХ ст. не тільки розсварив Варшаву з Києвом та Єрусалимом, а й викликав хвилю критики з боку західних лідерів думок.

26 січня польський Сейм голосами партії «Право і справедливість» та руху «Кукіз’15» ухвалив новелізацію закону Про ІНП. До існуючих приписів, які дозволяють прокурорам Інституту порушувати справи проти осіб, що заперечують злочини радянського та німецького тоталітаризму проти польського народу, були додані дві поправки. Перша поправка, підготовлена урядом, забороняє приписувати польській державі та нації відповідальність або співвідповідальність за Голокост (наприклад, вживати термін «польські табори смерті»). Другу поправку опрацювали депутати «Кукіз’15» з допомогою істориків, що прихильно ставляться до дій Кремля в Криму та на Донбасі. Вона передбачає можливість покарання тих, хто заперечує «злочини українських націоналістів» 1925–1950 років. Як стало відомо пізніше, польське МЗС видало негативну оцінку новелізації, проте депутати вирішили не прислухатися до думки дипломатів.

Саме по собі ухвалення закону, який захищає імідж країни або конкретну оцінку історичних подій, не є новою практикою. Покарання за заперечення Голокосту існує в Ізраїлі та низці західноєвропейських країн. Якщо термін «польські табори смерті» є некоректним, бо табори будували та обслуговували німці, а польський уряд у Лондоні не контролював територію країни, отже нема мови про відповідальність держави за злочини на цьому терені, то питання відповідальності польського народу створює великий простір до інтерпретації.

Тому на нове польське право швидко й гостро відреагували ізраїльські політики. Лідер партії Єш Атід Яір Лапід ствердив, що закон вдарить по жертвах Голокосту, котрі захочуть озвучити свої спогади про недобрих польських сусідів, прем’єр Беньямін Нетаньяху назвав закон безпідставним, а діяльність польських парламентаріїв – викривленням пам’яті про Голокост. Позицію Ізраїлю підтримали США, за інформацією видання «Dziennik Gazeta Prawna», адміністрація Трампа вирішила утриматися від зустрічей з поляками, допоки ті не заспокоять усі сумніви Єрусалиму.

Перші українські реакції були доволі стриманими: міністр Клімкін та президент Порошенко висловили жаль із приводу політизації історії польськими політиками та надію на повернення до діалогу в дусі добросусідства. Польські політики не дослухалися до жодної закордонної критики: закон був схвалений Сенатом і 6 лютого підписаний президентом. Анджей Дуда, щоправда, скерував акт до Конституційного трибуналу, чим сигналізував міжнародній громадськості про можливість зміни права. Проте напругу вдалося зняти ненадовго.

Новий виток скандалу розпочався із виступом прем’єра Матеуша Моравецького на Мюнхенській конференції з безпеки. У відповідь на запитання ізраїльського журналіста, чи його бабцю покарають за слова про участь поляків у Голокості, Моравецький назвав євреїв «виконавцями» Голокосту поряд із німцями та іншими народами. Обуренню ізраїльтян не було меж – в Єрусалимі пам’ятають про юденрати, котрі вимушено співпрацювали з німецькою адміністрацією, проте одна справа, коли про такі речі пише професійний історик, вживаючи відповідних термінів, а інша – коли говорить прем’єр європейської держави.

Наразі у відносинах з Ізраїлем напруження дещо спало: відбулися переговори між ізраїльськими урядовцями та представниками польської групи у справах діалогу з Ізраїлем на чолі з віце-міністром закордонних справ Бартошем Ціхоцьким. Позиція поляків незмінна: закон є слушним, можемо його пояснювати, проте до рішення Трибуналу немає мови про жодні зміни.

Натомість на лінії Варшава–Київ температура суперечки тільки підвищується. Переговори віце-прем’єрів Пйотра Ґлінського та Павла Розенка завершилися провалом: по перших оптимістичних деклараціях сторони звинуватили одна одну в нерозумінні, поляки – у тривалому блокуванні ексгумацій на Волині, українці – у проблемі порушення прав своїх мігрантів у Польщі  контексті оновленого закону. У Варшаві не сприйняли опубліковану 5 березня статтю міністра Клімкіна, котрий порівняв діяльність Бандери та УПА з Пілсудським і Армією Крайовою, назвав дії Варшави «політичною маніпуляцією» і застеріг, що поляки українцям «своїх легенд ніколи не нав’яжуть». До того ж публікація статті в Польщі збіглася з інформацією про марш пам’яті Романа Шухевича у Львові, під час якого учасники несли банер про «Львів без польських панів». Віце-міністр Ціхоцький у розмові з Польським радіо представив справу так, що Польща допомогла Україні з газом, коли його вимкнув «Газпром», а українці у відповідь провели антипольську демонстрацію. Загалом складається враження, що в діалозі з Ізраїлем поляки готові йти на поступки, а в контактах з Києвом очікують поступок від українців, а лише потім говоритимуть про свої помилки.

Оновлений закон Про ІНП уже набув чинності. Тепер організації можуть складати до прокурорського відділу ІНП повідомлення про вчинення злочину, який порушує норми закону. Прокурор оцінить, чи підозра є обґрунтованою, якщо існують сумніви – може додатково запитати про думку експертів. Після розмови з оскаржуваною особою, якщо правопорушення є чітким, прокурор формулює акт звинувачення та передає справу до суду. У випадку, якщо особа буде визнана винною, на неї очікує покарання у вигляді штрафу або позбавлення волі на строк навіть 3 роки.

Наприкінці лютого деякі польські політики, зокрема Станіслав Карчевський, спікер Сенату, висловлювали припущення, що закон до часу оголошення рішення Конституційного трибуналу буде «заморожено». Тобто якщо прокурори отримають заяви про порушення закону, вони не починатимуть слідство. Тим часом перші скарги вже надійшли.

Закон Про ІНП мав сприяти тому, аби світ більше знав про подвиги польського народу, та покращити імідж країни за кордоном. Поки що результат є зворотнім. Хоч польська економіка зростає в доброму темпі, а стандарт життя поляків покращується, на міжнародній арені закріплюється образ країни, що обмежує свободу слова та не може знайти спільної мови з сусідами. Заручники історії на власне бажання.

Олена Бабакова

Новини від “Нашого вибору” в Телеграмі
підписатись