Зростає нова хвиля міграції з України. Для людей все більше значення мають комфорт життя та приязне оточення.
Історія пошуків українцями кращої долі за кордонами батьківщини нараховує понад сто років. Звісно, поодинокі родини змінювали країну проживання і до цього, однак наприкінці ХІХ ст. міграція з українських земель вперше набрала масового характеру. У 1890–1910-ті роки західноукраїнські землі, які перебували у складі Австро-Угорщини, залишили 2–5 мільйонів людей. Через брак вільних сільськогосподарських земель люди цілими селами переїжджали у далекі Канаду та Сполучені Штати. Ці події отримали назву першої хвилі української міграції.
Друга хвиля припала на міжвоєнний період: тоді територію вже радянської України почала залишати інтелігенція. Діячі науки та культури, фабриканти, клірики, які не сприймали комуністичну ідеологію, перебиралися до Франції, Німеччини та Чехословаччини. Третя хвиля тривала у повоєнні 40-і роки, коли військовополонені, біженці та гастарбайтери, не бажаючи повертатися до СРСР, тікали до Штатів, Аргентини, Бразилії та Австралії. Чинники, які спонукали їх кинутися світ заочі, дуже часто без перспектив контактів з родиною, – це вже не тільки питання економічного чи світоглядного комфорту, але й страх за своє життя.
У 1991 р. Україна здобула незалежність. Здавалося б, молода держава має всі шанси стати демократією з вільним ринком, що запевнить максимально комфортні умови проживання своїм громадянам. Але – не сталося, і вже на початку 90-х сотні тисяч українців потягнулися на Захід та до Росії. Так почалася т.зв. четверта хвиля. Більшість мігрантів сподівалася попрацювати пару років і повернутися, хоча деякі одразу продавали квартири та їхали назавжди. Як факт – у 90-х країну залишили близько 7–8 мільйонів осіб. Саме з тих часів походять драматичні історії, як професори починали працювати вихователями у дитсадках, а інженери охороняти автостоянки. Поряд із «традиційними напрямками» українські трудові мігранти почали масово їздити до Польщі, Італії, Іспанії, Португалії, країн Північної Африки та Близького Сходу. На початку нового тисячоліття економічна ситуація в країні дещо покращилася, події Помаранчевої революції наповнили людей вірою у можливість перетворень у себе вдома. Дехто тоді навіть повернувся з насиджених місць до рідних земель, аби відкрити свій бізнес чи запропонувати державі свій західний досвід праці…
Брак змін у сфері державного управління, корупція, економічна криза останніх років призвели до того, що починаючи з 2011 р. соціологи знову занотували різке зростання кількості іммігрантів з України. Дехто з дослідників називає цей процес продовженням четвертої хвилі, дехто ж пропонує виділити нову, п’яту. Мігранти 2010-х та мігранти 90-х – це, однак, різні типи людей, – говорять науковці.
Ірина переїхали до Києва з Луцька вже понад 10 років тому. За плечима – диплом про вищу освіту, покупка квартири, закордонні подорожі. Зарплатня у 800 євро виглядає непогано навіть на фоні Євросоюзу. Однак вона вже понад рік шукає програми стажувань в Німеччині, які б дозволили їй познайомитися з тамтешнім ринком праці та знайти роботу.
– Розумію, що моє життя з економічної точки зору виглядає ліпше за побут більшості українців, однак я вже не можу виносити ці похмурі обличчя в транспорті, затори, смітники та дурню в телевізорі. Я хочу чистий парк, хочу велодоріжку, ввічливості та поваги, – каже Ірина. Таких, як вона, протягом останніх кількох років стає все більше: до 40 років, освічені, працюючі, бачили світ, не бідують, однак в Україні жити не хочуть.
– Людині добре, там де їй добре. Не бачу сенсу шукати раціональних пояснень, чому хтось змінює місце проживання, – припускає Сергій із Харкова. Він сам кілька років працював «білим комірцем» у Швеції, мав непогану зарплатню та перспективи отримати громадянство. Але повернувся. – Ну немає там нашої душевності. Мені важко було знайти і партнерку, і друзів. Плюс старі батьки тут… Зараз багато що вдома дратує, але про своє рішення поки не шкодую, – розповідає Сергій.
Українці з Сергієм погоджуються: на Заході не буде так ментально комфортно, але все одно будують плани на переїзд. За даними різних соцопитувань, проведених в останні місяці 2012 р., виїхати закордон на тимчасове чи постійне місце проживання воліли б від 55 до 70% мешканців України. Серед молоді до 30 років цей показник досягає 80%. Як подає сайт hh.ua, перспективу працювати в іншій країні розмірковує 91% кваліфікованих спеціалістів. Лише 49% дітей шкільного віку хотіли б жити в Україні. Щоправда, майже 67% вважають, що вдома варто отримати вищу освіту.
Жити в Сполучених Штатах, працювати в Італії, навчатися у Великобританії – так виглядає «свята трійця» потенційних мігрантів за даними опитування Research&Branding Group. В Америці своє майбутнє бачать 22% громадян України, у Німеччині – 18, у Канаді – 15. Найчастіше в Інтернеті українці шукають інформацію, як отримати міграційну візу до Канади, Чехії та Австралії (саме ця країна має спеціальну програму для бажаючих переїхати на постійне проживання).
– Протягом останніх 2 років зріс і потік українців до Польщі, – говорить Іван Ковальов, який брав участь у проведенні опитування серед мігрантів у Польщі минулого року. – Щоправда, серед приїжджих все більше молодих випускників вишів та офісних робітників, які приїхали до польських міст шукати роботу, що оплачувалася б на однаковому рівні з місцевим населенням. Хоча досі залишається й певний відсоток людей, які претендують на вакансії на будівництві, у сільському господарстві та допомозі по дому, без наміру оформлювати офіційні документи.
Іван стверджує, що більшість українців, які останніми роками приїхали до Польщі, своє рішенню мотивують поганою політико-економічною ситуацією в країні та браком перспектив. «Люди одразу не налаштовуються переїхати до Польщі на все життя, багато хто поважно розглядає перспективу повернутися додому, коли ситуація вдома покращиться», – говорить дослідник, наголошуючи: на відміну від росіян, українці рідко сприймають Польщу як транзитну зону на шляху до Західної Європи. Ті, хто почав тут навчатися чи працювати, за рідкими винятками і далі залишається в цій країні.
Чи ж дійсно Захід, а конкретніше Європа, може зараз запропонувати українським мігрантам більш приязне середовище й більш стабільну матеріальну ситуацію? Починаючи з 2008 р. Старий Світ переживає безпрецедентну економічну рецесію. Понад чверть молодих людей у країнах ЄС не може знайти роботу. Решта працюючих уже зіткнулася зі зниженнями зарплатні. Криза сильно зачепила в першу чергу країни Південної Європи, традиційно популярні серед трудових мігрантів з України. Ті з українців, хто давно живе в Євросоюзі, і останніми роками втратив роботу, затягують пояс, але додому повертатися не поспішають. А нові мігранти сподіваються на свої здібності та досвід переживати скрутні часи – це ж розбещені європейці не можуть дати собі раду зі злиднями. Чи нова хвиля українських мігрантів не відкотиться назад, додому? Покаже час. Поки що ж можна тільки констатувати, що протягом 2012 р. кількість грошей, переказаним мігрантами з Заходу в Україну, зменшилася майже на 30%. (Детальніше про це на 2 сторінці «НВ»)
За кордонами батьківщини проживають близько 1,2 мільйони українців, що стоять на консульському обліку. Міжнародна організація з міграції та ООН оцінюють кількість українських мігрантів закордоном у 10–12 мільйонів людей.
Ірина КРАВЕЦЬ