Зміни очевидні, треба лише їх поглиблювати! – Наш вибір — інформаційний портал для українців у Польщі

Зміни очевидні, треба лише їх поглиблювати!

18 Вересня 2011

Чи мають право діти українських громадян навчатись у польських школах? На яких принципах відбувається навчання дітей, що не є громадянами Польщі? Про це розповіла працівниця фундації «Форум різноманітності» („Forum Różnorodności”) Катажина Кубін.

– За оцінками експертів, у польських школах у 2010/2011 навчальному році вчилося близько 4 тисяч дітей, що не мають польського громадянства. Практично всі ці діти- це діти іноземців, які перебувають у Польщі. Згідно з польським законодавством, діти іноземців віком до 18 років, як і діти польських громадян, зобов’язані пройти курс навчання у польських школах. Вони мають право на безплатне навчання у громадських школах (szkoły publiczne), а також у тих із приватних закладів, де умови навчання (платне чи безплатне) визначає адміністрація школи. Відповідні пункти є в прийнятому Сеймом положенні про систему освіти від 7 вересня 1991 року, і – у більш загальному формулюванні – в Конституції Польщі. Закон також передбачає, що діти іноземців у цьому випадку мають такі самі права, як і діти громадян Польщі.

Важливою особливістю польського законодавства є те, що діти, батьки яких не мають урегульованого статусу (тобто перебувають на території Польщі нелегально) мають такі ж права на початкову й середню освіту, як і громадяни Польщі. Тобто, незалежно від того, чи має дитина документи про легальність її перебування в Польщі, чи ні, громадська школа зобов’язана прийняти таку дитину.
Треба наголосити: школи зазвичай зацікавлені прийняти більше дітей, оскільки тоді вони можуть працевлаштувати більший штат учителів, а від цього, у свою чергу, залежить розмір бюджету, який отримує школа.
Відтак, в останні роки майже не було скарг на те, що школи відмовляються прийняти дитину через відсутність польського громадянства або врегульованого статусу батьків на території Польщі. В принципі, дирекція громадської школи не лише зобов’язана, але й зацікавлена в прийнятті кожної дитини, яка мешкає в її районі. Інша річ, що керівники цих шкіл не завжди знають, яких заходів слід ужити для того, щоб діти мігрантів влилися в колектив без суттєвих проблем. Дитина іноземців потрапляє в школу – і це лише початок нових випробувань: не тільки для самої дитини, але й для педагогів та інших дітей у класі.
Насамперед постає питання мовної адаптації. Існують постанови, які регулюють навчання дітей мігрантів польської мови, але не скрізь керівництво шкіл знає, як ці заняття організувати. Більше того, найчастіше дитина прибуває на нове місце навчання посеред навчального циклу, і тоді – крім мовного бар’єру – інтеграції заважає ще й різниця між шкільною програмою на її батьківщини та вимогами, що прийняті в Польщі. Визначення рівня знань учня регулюється окремими правилами. Діти, що мають пробіли в тих чи інших предметах польської шкільної програми, мають право на безкоштовні додаткові заняття з цих предметів, на «вирівнювальну програму», яку повинна забезпечити школа. У деяких випадках до цих типових проблем переключення з однієї освітньої системи на іншу додається ще й певна цивілізаційна різниця, особливо у випадках дітей із родин, що перебувають у специфічних життєвих ситуаціях, тривалий час зазнають фінансових труднощів або прибули з місць, де нестабільна ситуація.
Складними можуть бути відносини дітей і шкільного колективу, що їх приймає, також у площині релігійних відмінностей – адже в Польщі, як відомо, переважають прихильники римо-католицького віросповідання, а рівень толерантності щодо інших релігій – досі не найвищий, принаймні у порівнянні із більшістю країн Західної Європи.
Діти іноземців потребують особливої опіки й адаптаційної підтримки, що виходить далеко поза межі того, що пропонує звичайна школа. На жаль, поки що немає офіційної вимоги, щоб школи займалися проблемами дітей поза вказаними основними напрямками (мовний бар’єр та відмінності освітніх систем), тому навіть психологи, що працюють у школах, не знаються на специфічних проблемах дітей мігрантів, тому не можуть допомагати в їх культурній адаптації.
2010 року запроваджено зміну в систему освіти: для дітей, що не знають польської мови, або знають її на рівні, недостатньому для сприйняття матеріалу. Школа може працевлаштувати когось на посаду, що офіційно називається «помічник учителя», а в побутовій мові – «міжкультурний асистент». Тобто якщо в школі з’являється українська дитина, що не знає польської мови або знає її на недостатньому рівні, школа може працевлаштувати особу, що говорить обома мовами, отже, може різним чином сприяти ефективному навчанню дитини: проводити додаткові заняття з польської мови, допомогти в надолуженні предметів, або надавати різні види психологічної допомоги.
Цей пункт є справді революційним – він означає, що можна працевлаштувати особу, що не є поляком, наприклад українця. Окрім своїх основних завдань, ця особа може проводити додаткові заняття з української мови чи з культурної різноманітності. Проблема лише в тому, що цей закон не дає чіткого визначення, у яких випадках школа повинна взяти на роботу такого фахівця. Якщо, скажімо, у школі з’являється українська дитина, то школа може, але не мусить наймати «міжкультурного асистента». Натомість якщо в школі з’явиться 5 чеченських і 5 українських дітей, то невідомо, кого треба найняти: одного українця чи чеченця або обох відразу. Не знаємо також, якими навичками такий фахівець повинен володіти. Але зміни очевидні, треба лише їх поглиблювати!

Записав Тарас ШУМЕЙКО

 

Новини від “Нашого вибору” в Телеграмі
підписатись