Зємовіт Щерек – польський письменник, який пише про Україну. У 2013 році він став лауреатом нагороди Паспорти “Політики” в категорії “Література” за присвячену Україні книгу “Прийде Мордор і нас зїсть, або таємна історія Словян”. Нещодавно у видавничому домі “Чорне” вийшов друком його черговий текст – “Татуювання з тризубом”.
У інтерв’ю із журналістом Лукашом Гжесічяком “Газеті Виборчій” письменник розповідає, чого його так тягне на Схід, що означає назва “Татуювання з тризубом”, чому він так часто у новій книзі звертає увагу на те, як ставляться до українців на польському кордоні, та що, на його думку, чекає Україну в майбутньому.
Якщо ми хочемо зрозуміти це наше польське “куди і звідки”, напевно, не маємо іншого виходу... Цілком можливо, що ми насправді є такою собі перехідною формою між Сходом та Заходом. Але мене також тягне і на південь, в Центральну Європу, на Балкани. В інші не менш цікаві місцини, тільки до Сходу і на Заходу додається ще Константинополь.
Татуювання з тризубом – це один з державних символів, з яким зараз українці себе дуже потужно ідентифікують. Там все пофарбовано у жовто-блакитні кольори, завішане прапорами. Це своєрідний метод маркування реальності. Татуювання, сорочки-вишиванки – все це демонстрація активного українського патріотизму. Можливо, через певний проміжок часу це мине, коли ситуація стане стабільною, і Україна стане такою, як раніше.”
Це не є продовженням попередньої книги “Прийде Мордор і нас з’їсть”. “Мордор” – це книга-оповідання, яка дійсно потребує продовження. І хто знає, може воно і повстане, але продовження точно не буде перегукуватись з “Мордорем” безпосередньо. Це була книга про Західну Україну. У цій книжці зараз я намагався змінити польський кут бачення України, який традиційно був таким, що поляки дивились на Україну крізь західноукраїнську призму. Насправді це тільки фрагмент від цілого, який не передає і не показує всього змісту і всього наповнення держави. Окрім цього, був Майдан, є війна. Україна дійсно формується заново. Ця країна починає вибудовуватись тільки зараз. Раніше незалежність України не залежала від самих українців, але тепер народ вирішив відновити свою країну і робить це. Це відбувається на наших очах.
Це не апокаліпсис, це будівництво на руїнах цивілізації, і хто б що не говорив – на руїнах радянської цивілізації. Так, Україна зустріла свій апокаліпсис, але те, як зараз вона повстає – це пост-апокаліптичний образ. Реальність повинна переформатуватись і створюватись наново. Чи не занадто цього дня мене? Вона мене оточує, бо в Польщі це все було. Я виріс у часи апокаліпсису в 80-х роках у центральній Польщі, а потім в 90-их. Я дивуюсь, коли не бачу його слідів.
Я пам’ятаю, як ми їздили до Австрії і як до нас ставились австрійські прикордонники. Те як ставляться до українців на польському кордоні – це аналогічна ситуація. Це закореніле відчуття, коли їдеш з “гіршої” держави. Зараз на польсько-українському кордоні ситуація починає потрохи змінюватись. У порівнянні з тим, що було кілька років тому, я відчуваю, що є певні покращення. Але складно робити такі висновки, виходячи тільки з власного враження. Потрібно запитати самих українців, на яких впливає цей неприємний стереотип і зверхнє ставлення. Я бачив багато разів, коли українців принижували на кордоні і ставились так, як не повинно бути. Коли ж їду я, то до мене ставлення, як до іншого хлопця, бо я маю інший паспорт, я це відчуваю і бачу, але це не круто.
Я намагаюся бути оптимістом, але Заходу вже вистачає Східної Європи. Зокрема і Польщі, яка робить все для того, щоб його відвернути від себе, але від позиції Заходу залежить дуже багато.
Опрацювала Оксана ДЕНИСЮК