Історія і трохи сучасності: українці в польському кіно - Наш вибір — інформаційний портал для українців у Польщі

Історія і трохи сучасності: українці в польському кіно

0

Часто художній образ на екрані має більший вплив, аніж десятки книжок, виступів науковців чи політиків. Для багатьох поляків саме художні фільми, а не поїздки чи знайомі, є джерелом знань про Україну. Якою ж є сусідня держава та її мешканці в уявленні польських режисерів?

Вогнем і мечем

Про українську тематику у польському кіно багато стали говорити після 1999 р., коли на екрани вийшов фільм Єжи Гоффмана «Вогнем і мечем», екранізація однієї з частин класичної трилогії Генрика Сенкевича. У стрічці представлені події середини XVII ст., коли на Наддніпрянщині розгорталося козацьке повстання Богдана Хмельницького, що увійшло до української історії як національно-визвольні змагання, а до історії польської – як селянський бунт, що став початком кінця процвітання Речі Посполитої. Ця тема довгий час була (а подекуди і є) дражливою для польсько-українських відносин. Однак Гоффман представив ті події як трагедію обох народів, де немає правих та винних, де є рація та ілюзії з обох боків. І де війну та смерть перемагає велике кохання польського шляхтича та української княгині. Можна почути думку, що фільм Гоффмана у 90-і роки більше зробив для українсько-польського примирення, ніж зустрічі президентів та спільні конференції.

У темряві

Протягом майже 10 років відомі польські кіномитці не зверталися до українських акцентів. У 2011 р. відбулася прем’єра фільму Агнєшки Голланд «У темряві». Фільм знято за мотивами книг Кристини Гіґер та Даніеля Пайснера «Дівчинка в зеленому светрику» та «У каналізації Львова» Роберта Маршала. Стрічка оповідає реальну історію з життя львівських євреїв у роки Другої світової війни. Аби уникнути депортації до концтабору, група євреїв з гетто переховується в міській каналізації. Там їх знаходить інженер Леопольд Соха, поляк за походженням. Не маючи симпатії до біженців, він однак погоджується допомагати їм – за гроші. Та протягом 14 місяців, поки нещасні перебувають у темряві, Соха переживає внутрішню еволюцію, стає більш людяним. Він уже не вимагає грошей і переймається проблемами євреїв як проблемами власної родини. У результаті євреям вдається врятуватися. Соха вже після відступу німців гине під колесами радянської вантажівки.

Фільм Голланд привертає увагу гарною операторською роботою, натуралістичні сцени життя втікачів у каналізації позбавлені сентиментів, однак яскраво показують трагедію єврейського населення Львова під німецькою окупацією. «У темряві» прихильно сприйняли на Заході. Стрічка потрапила до шорт-листу номінантів на премію «Оскар» у категорії «найкращий фільм іноземною мовою, однак у Польщі наштовхнулася на хвилю критики. Правиця критикувала Голланд за спекуляції на темі польського антисемітизму; історики – за невідповідність сцен фільму історичним реаліям воєнного Львова (до речі, фільм знімався не в місті Лева, а переважно у Берліні: режисерка пізніше пояснювала це нижчим коштом зйомок у Німеччині).

В Україні стрічку сприйняли прохолодно. Хоч фільм «У темряві» не вийшов у прокат, побачити його можна було на кількох фестивальних показах, утім у Києві та Львові. Оскільки Львів – багатонаціональний, Голланд не могла не показати українських мешканців окупованого міста. Але вибір персонажів є специфічним. Найчастіше у кадрі з’являється український поліцай на службі в німців, Бортник. Йому належить фраза: «Німці – це найкраще, що сталося з українцями і поляками». Хоч українське походження Бортника неодноразово акцентується, говорить поліцай… мішаниною польської та російської мови. І, звісно, навіть наприкінці стрічки не змінює своє ставлення до євреїв, котрі опинилися в біді. Літературною українською розмовляє старий дідусь, що допомагає організувати відвідини табору праці, і потім не вимагає грошей за свої послуги. Однак його образ є дуже статичним та невиразним. На запитання українських журналістів, як режисерка ставиться до того, що її фільм називають антиукраїнським, Голланд відповіла, що її ціллю не було знімати проукраїнське кіно, а українці мають переосмислити свою роль у трагічних подіях ХХ ст.: так, як це зробили поляки.

Олена

Цього року українську тему до польського кіно повернув не визнаний метр знімального майданчика, а 24-літня випускниця Ґдинської фільмової школи Ельжбєта Бенковська. Її 14-хвилинна стрічка «Олена» потрапила до конкурсної програми фестивалю у Каннах в категорії короткометражних фільмів. «Олена» – це історія про двох українців, Олену та Діму, котрі через Польщу прямують до Швеції. Вони тікають – не від фінансових клопотів чи соціальних проблем, а через екзистенційну потребу щось змінити. Але в поїзді під Ґдинею в них крадуть паспорти. Немає паспорту – немає втечі. Немає нового життя. Головні ролі у фільмі зіграла польська акторка українського походження Оксана Терефенко та киянин Ігор Аронов.

Бенковська поставила на український акцент, аби надати стрічці міжнародного характеру. Однак історія Олени та Діми – це не східноєвропейська драма. Вона могла статися з молодими людьми у будь-якій європейській країні. «Олена» – це не подорож Україною чи її історією. Це подорож по душі молодої дівчини, трохи загубленої в сучасному світі, який, зрештою, усе менше уваги приділяє питанню, з якої країни ти походиш.

Протягом найближчих місяців тема України та українців очевидно знову з’явиться в польському кіно. І знову в контексті непростої історії польсько-українських відносин. Декілька режисерів заявили, що хотіли б зробити художні стрічки, присвячені трагічним подіям на Волині у 1943 р. З прес-релізів можна зробити висновок, що навряд чи образ українців у цих фільмах буде позитивним і розкриватиме контекст непростих відносин між двома народами, що склалися в міжвоєнний період.

Не знаю, чи «Олену» покаже польське телебачення, натомість фільми про Волинь – так. Отже, у сприйнятті українців знову більшу роль гратимуть проблемні моменти з минулого, а не подібності у сьогоденні.

Оксана КРАВЕЦЬ

Share.