Ольга Ткаченко: Прокляття  дівчат зі Львова – Наш вибір — інформаційний портал для українців у Польщі

Ольга Ткаченко: Прокляття  дівчат зі Львова

14 Жовтня 2015
Ольга Ткаченко: Прокляття  дівчат зі Львова

У Польщі бє глядацькі рекорди серіал про українських прибиральниць

У Польщі від початку осені на одному із популярних телеканалів у прайм-тайм показують новий комедійний серіал, що попри нетривалий час трансляції встиг наробити багато шуму.  Назва серіалу  – «Дівчата зі Львова», «Dziewczyny ze Lwowa». Перша серія, що вийшла на екрани 6 вересня о 20:25 за варшавським часом зібрала понад 3.5 мільйона глядачів. Для порівняння інші польські серіальні новинки цього року дивилося від 1 до 1.5 мільйона глядачів.

«Дівчата зі Львова» це серіал про чотирьох українок, які через неблагополучні життєві обставини вирішили шукати щастя у Польщі. Попри абсолютно різне минуле та здібності героїнь, у Польщі вони можуть заробити гроші, звісно, тільки прибиранням. До болю звична для українців та поляків ситуація, відтак не дивно, що «Дівчата» зібрали навколо себе стільки уваги. Адже багато поляків або мають в себе в дома  українку як «пані до спшонтаня» чи «опєкі», або знають когось, у кого працюють українки.

Творці серіалу закликають рецензентів та глядачів не шукати жодного політичного підтексту в їх новому дітищі, і запевняють, що серіал насамперед показує поляків і їхнє суспільство. «Серіал – це просто людська історія також і про нас. А, може, насамперед про нас. І про те, які ми є і якими можемо бути», – каже Войцєх Адамчик, режисер «Дівчат», в інтерв’ю «Газеті Виборчій». Можливо, поляки і сприймають цей серіал як розвагу і без жодного вписування його дії в сучасний дискурс, однак українцям надзвичайно важко на таке дивитися. Коли я дивилась першу серію, то просто заливалася від сліз, через жахливу стереотипізацію української дійсності і болю від усвідомлення того, що стереотипи не виникають на рівному місці, їх породжує життя. Хоча, мій розпач і злість були направлені не на поляків, що це зняли, а на українську дійсність, яка створила такі умови, що ледь не одразу після розпаду Союзу єдиним джерелом заробітку для багатьох українців стала трудова міграція за кордон. Ну, але це вже ширша проблема. Ліричний відступ закінчено, спробую без політики проаналізувати серіал.

Отже, героїні серіалу планують знайти своє щастя у  Варшаві. Але спочатку автори нам показують чим дівчата жили до перетину кордону. Екранний Львів творили у Перемишлі. Дія відбувається у 2013 році, тобто до усіх переломних в Україні подій.

Одна з героїнь має ім’я Поліна і є власницею агентства «Топ Модел» у Львові. Поліна, загартована модельним бізнесом, бойова жінка, що не дає собі наплювати в кашу. Правда, криза і її колишній бойфренд «з’їли» Поліні бізнес, від якого залишилася тільки одна з її моделей та червона канапа, на якій бойфренд Поліни дуже часто обіцяв тій же моделі та багатьом іншим захмарні контракти і міланські подіуми. Поліна продає ненависну канапу, прощається з  батьками та маленьким синочком Семенком і їде до Польщі.

Друга героїня – Уляна – людина мистецтва, скрипалька, що втратила роботу в оркестрі у Львівської філармонії, бо дочка директора закінчує консерваторію і «треба було місце звільнити». Уляна продає скрипку, на яку її батьки збирали гроші роками. Отримані кошти йдуть на  квиток і на перші дні життя у Польщі. Уляна залишає маленьку дочку з дідусем та бабусею  і теж їде, щоб якось заробити.  В останній момент Уляна ледве встигає втекти від колишнього чоловіка, тотального алкоголіка і кретина, що перед від’їздом приходить до неї додому і краде її паспорт, вимагаючи за нього 200 доларів.

Компанію старшим жінкам складає молода і наївна Оля, що завжди має щастя закохатися в якогось пияка і конкретного придурка. Тепер Оля  палко «кохає»  алкаша і ледаря Ігоря, який вважає, що мішати бетон на будівництві – це нижче його чоловічої гідності, тому відправляє Олю в Польщу, щоб та заробила грошей на його борги.

Дівчата приїжджають до Варшави, де їх чекає Свєта –  уже досвідчена українка в Польщі – три роки вона живе тим, що прибирає у багатих поляків.

Як бачимо, зав’язка серіалу побудована на стереотипах про Україну. Окремим пунктом, над яким варто задуматись, є образ українських чоловіків – якщо українець – значить слабовольне, вічно п’яне, ліниве чмо, або просто дегенеративне створіння, що дивиться за кожною спідницею, або б’є, значить любить і навіть „ручку не поцілує”, як висловилась одна з дівчат, зважаючи на свій досвід. Підсилює це протиставлення образів українця та поляка. Так, поляк, успішний, гарний, багатий, весь випещений і пахне одеколоном, а не горілякою, однак теж не святий, жінок цінує не за душу, а за інші, більш помітні для широкого загалу жіночі якості.

На цьому зав’язаний і стереотипний образ української жінки – яка багато часу приділяє своїй зовнішності і «в одних і тих самих лахах не ходить на роботу і на ділові зустрічі», як у випадку героїні Поліни. Українка завжди гарна, переважно на підборах, куди би вона не йшла. А ще вона, звісно ж, добре готує і знає, що «шлях до серця чоловіка лежить через його шлунок».   І це просто кричуща стереотипізація та феміністичне пекло – українська  жінка дуже доступна і може досягти успіху тільки вдома – стоячи біля плити і крутячи своїми принадами перед чоловіками. Відтак вона навіть не здогадується, що чоловіка можна зацікавити не тільки  «цицьками і ногами», ну і ще «правдивим українським борщем». Їй протиставляється полька – незалежна бізнес-вумен у стильному діловому костюмі. В той час як чоловік-поляк наминає борщ, бізнес-вумен фиркає і фукає, кажучи, що там багато холестерину.

Як на мене, то певні стереотипи не тільки суто «українські», що ще раз підкреслює, що для звичайного поляка  немає глибокої різниці між українським та російським суспільствами та культурами. Про це свідчать також імена деяких героїнь. Світлана – «Свєта» – це ще півбіди, «Свєт» багато і у Львові,  а от інший випадок і  тут я звертаюся до читачів – у вас багато знайомих львів’янок з іменем «Поліна»?  Промовистим є ще факт, що одна з героїнь, щоб покорити серце польського пана-адвоката (ну, звісно, бо як ще українці отримати достойне життя, як не вийти заміж за поляка!) спокушає його «пєльмєнямі на бульйоні» за бабусиним рецептом.  Хочеться цинічно примружити око: oh, really? Львів’янка за бабусиним рецептом готує „пєльмєні”? Творці   фільму явно зекономили грошей на консультантові-українцю і побудували свій опус магнум на власних приблизних зовнішніх уявленнях.

Також режисер хотів надати серіалу колориту, тому дівчата намагаються говорити польською з українським акцентом. Виглядає то так, як американці вдають у своїх серіалах росіян. Наприклад, героїні постійно говорять якусь дивну фразу, що не зрозуміла ані українцям ані полякам – «пся маць», невідомо, що воно означає, але творці фільму чомусь вважають це дуже колоритним. Крім того навіть у цьому вулкані  стереотипів є один величезний косяк – ніколи би українка не повалилася у взутті на ліжко, адже нас із малечку вчать, що в будинках не ходять взутими. Натомість, серіальні «українки» постійно так роблять.

Є там і начебто викривальні образи поляків, наприклад, одного пана, який на перший погляд хворий на Альцгеймера, однак як тільки його дружина за поріг –  він хоче зґвалтувати свою прибиральницю-українку.  Але, що найбільш болюче, так це демонстрація нерівності між українцями і поляками. Поляки представленні як пани – вони приїжджають на базар в Пясечно і вибирають собі українців як рабів на будь-які роботи, вони підкреслюють свою вищість в освіті і професійному зростанні, навіть іноді показано, що українки настільки некомпетентні, що навіть такої роботи як прибирання не можуть зробити нормально, бо ліниві чи недостатньо «досвідчені». Наприклад, польська пані вчить Олю, як мити кришталеву вазу – коли Оля хоче її помити водою з плином, то пані випалює: «ви там у себе що, досі з алюмінієвих мисок їсте»? Такі фрази, за задумом авторів серіалу,  вносяться задля комічності ситуації і гротескового  висміювання самих поляків, однак чомусь виходить навпаки. Може, в поляків це і викликає сміх, а у мене було відчуття наче перець розкусила. Польща, а точніше Варшава представлена як супер-розвинений центр. Натомість українки – як провінціалки, що потрапляють в цей великий центр і змагаються за місце під сонцем. Цікаво, що б на це сказали адепти пост-колоніальних студій?

В, на перший погляд невинному описі пригод українських жінок у Польщі, створеному суто для розваги, ще більше роз’ятрюється і так болюча рана. Зрештою, деякі поляки також це розуміють – «Для чого ви їм це зробили?» – пише в рецензії на серіал Марта Подчарска на сайті swiatseriali.pl.  Портал Fakt.pl теж погоджується, що серіал аж кишить стереотипами. Щоправда коментарі на форумах різняться, одні хвалять серіал і захоплюються героїнями, бо бачить в них справді винахідливих жінок, що працею хочуть заробити на життя, інші пишуть, що така ж ситуація з поляками, які працюють на Заході – в Англії, Німеччині,  ще інші пишуть, що серіал допомагає розслабитися, деякі критикують українок і кажуть, що вони добрі не в роботі, а тільки в сексі.

От так от, жодного політичного підтексту, тільки суб’єктивна  спроба аналізу одного з мільйонів продуктів шоу-бізнесу.

Ольга ТКАЧЕНКО

P.S. Я задумалась: а чому не знімають фільмів про українських науковців, аспірантів, студентів, успішних українців, яких теж у Польщі не бракує. А потім відповідь напрошується сама собою – а що про таких знімати? – що цікавого в тому, як аспіранти цілими днями сидять в бібліотеці і читають книги? Крім того, це ж розіб’є стереотипне уявлення про типових українців, і виявиться жахлива правда: їх кар’єрні амбіції трошки вищі,  ніж з посади прибиральниці дістати підвищення – місце наложниці, а потім, можливо, і дружини поляка.

Новини від “Нашого вибору” в Телеграмі
підписатись