Ярослав Гірний-Будка, українець за походженням, виріс та все життя прожив у Польщі. В 36 років уперше став радним ґміни Міхаловіце, що під Варшавою. Хоче змінювати рідне містечко та допомагати інтегруватися українським мігрантам.
Звідки Ваші батьки приїхали до Польщі?
Мій дідусь і бабуся зі сторони мого батька народилися та жили в селі на Підкарпатті, у містечку Заліська Воля під Перемишлем. Пізніше мій батько з родиною були переселені під час акції «Вісла» на північ і оселилися в місті Коженєво. У 18 років батько переїхав до Міхаловіце на навчання. Уже тут познайомився з моєю мамою, і вони жили у Варшаві, у її помешканні. Бабуся мами була з Івано-Франківська, працювала там учителькою української мови. А дідусь був ще передвоєнним поляком, який служив у Польській армії. Вони переїхали спочатку до Кракова, а потім у відрядження до Варшави.
Ви розмовляли українською мовою тільки серед знайомих?
У нашій родині говорили українською мовою, але не весь час, після пережитої акції «Вісла» й постійного спілкування з поляками було важко вільно говорити рідною мовою. Після акції ставлення до українців відрізнялося агресивністю: краще було не говорити, якої ти національності. Ми завжди себе відчували українцями, ходили до церкви. Під час польського комунізму мені казали, щоб я нікому не розповідав про своє походження й не говорив ніде українською, тільки вдома.
А коли змогли говорити?
Я почав розмовляти в років 15 уже в ліцеї.
Ви навчалися в Польщі?
Три роки вивчав економіку у Варшавському університеті, але не завершив навчання, пізніше вступив туди ж і закінчив англійську філологію. Я філолог за фахом – перекладач.
Де Ви працювали?
Маю своє одноособове маленьке підприємство: перекладаю з англійської на польську, наприклад, нове програмне забезпечення, інструкції, якісь корпоративні презентації.
А де Ви стали проявляти своє українське коріння?
Одне з перших місць, де були гуртки, – український хор при українській греко-католицькій церкві у Варшаві. Я вступив туди у 18 років і досі співаю. Пізніше – хор «Журавлі», який існує вже 45 років. Нині набагато простіше отримувати інформацію українською мовою, через Інтернет, телебачення.
Ким Ви себе відчуваєте – українцем чи поляком?
Я б сказав – пів-на-пів, адже ходив до польської школи, польського ліцею та польського університету, основна мова спілкування – польська, одружений з полькою. Але я пам’ятаю своє українське походження, зберігаю його, ходжу до церкви, і для мене воно важливе. Я хочу, щоб мої діти, коли вони з’являться, теж брали участь в українському житті. Їм буде вже легше, ніж у часи моїх батьків, які мусили приховувати своє походження.
Зараз Ви – радний ґміни Міхаловіце. Що Вас підштовхнуло піти на цю посаду?
Це місцевість, до якої мій батько переїхав із Коженєво, що на півночі Польщі. Я переїхав із Варшави назад у Міхаловіце в 2012 році. Це маленьке містечко, і я почав цікавитися тим, що робить місцева влада. Тут легше достукатися до радного міста: це не якийсь анонімний політик, до якого ні в кого немає можливості потрапити. З ним легше порозмовляти про щоденні справи: вулиці, школи, зелені насадження… Відкрите спілкування з громадою мені близьке.
Мені не подобалося, що без нашого рішення приймалися певні угоди. Наприклад, гучна справа щодо побудови торговельного центру – ніхто не хотів будівництва, тоді влада форсувала справу, але нам вдалося заблокувати її дії. І це для мене та кількох моїх друзів стало поштовхом, щоб не тільки реагувати на такі рішення, але й самим бути безпосередньо тими людьми, які можуть приймати їх. Я подумав, може, варто пробувати змінювати, розвивати місцеву владу.
Чи у Вашому містечку діють інтеграційні проекти для українських мігрантів або національної меншини?
Поки немає, бо у нашій ґміні, мабуть, я – один представник української національної меншини, але ми маємо багато мігрантів: і жінок, які працюють, і чоловіків. Маємо готелі, де живуть працівники з України, або люди, що шукають роботу. І я бачу тенденцію до збільшення мігрантів у нашій ґміні. Зараз думаю над тим, щоб відкрити у школі в Міхаловіцах курси польської мови для дітей, які приїхали до нас. Також і для дорослих. Теж є ідея зробити формуляри для заповнення документів українською мовою і знайти перекладача, який би допомагав людям розібратися з різними бюрократичними питаннями. Хотілося б організовувати інтеграційні події для поляків із нагоди свят, щоб вони могли дізнатися більше про українську культуру, наприклад, проводити покази українських фільмів.
Відчуваєте потребу?
Відчуваю відповідальність, бо маю змішане походження. Будучи українцем у Польщі, хто ж іще, як не я, підніме цю тему?
У ґміні знають про Ваше походження?
Так, я навіть про це писав у своїй передвиборчій програмі, що я маю українське коріння, ходжу до церкви, співаю в українському хорі.
Чи Вас як радного добре сприймають місцеві поляки?
У нас доволі ліберальне містечко, не було ніколи жодних конфліктів на національному ґрунті. Я ніколи не мав випадків, щоб хтось про мене писав, що я бандерівець.
Розмовляла Валерія КІРІЧЄВА