Хто страждає від «хейту» у Польщі?

0

Усе більше поляків зустрічаються з мовою ненависті на ТБ та в Інтернеті свідчить останній рапорт Фонду Стефана Баторія та Осередку дослідження стереотипів про вербальне насильство щодо представників меншин у Польщі. Наприклад, у 2014 році «хейт» щодо мусульман у телепрограмах зустрічали менше 23% дорослих, тепер понад 46%. Близько половини молодих поляків три роки тому мали контакт із мовою ненависті щодо українців в Інтернеті, у 2016 році ця цифра зросла до 70%. Чи ситуація з мовою ненависті в Польщі є настільки серйозною, де межа між «хейтом» та правом на висловлювання думки пояснив публіцист видання «Krytyka Polityczna» Якуб Маймурек.

Який вигляд має ситуація з мовою ненависті в Польщі на тлі країн Західної Європи?

Протягом останніх 50 років полякам подобалося думати про себе як про країну моноетнічну, монокультурну. У нас немає значних етнічних чи расових груп, які б сильно відрізнялися способом життя. Тому, зокрема, полякам важче звикнути до мультикультурності, з якою давно обізнані мешканці Західної Європи. Польщу практично оминула імміграційна криза, вона не змагається з посиленою міграцією з Близького Сходу, тим не менше сьогодні маємо справу з вибухом антиарабських та антимусульманських настроїв. У публічному просторі стає все більше висловлювань, які тиражують стереотипи, пов’язані з расою, етнічним походженням чи релігією. За підрахунками дослідників, у Польщі проживає від 10 до 20 тисяч осіб, які практикують іслам. А профільне зображення на Фейсбуці «Стоп ісламізації Польщі!» встановили понад 100 тисяч осіб!

Чому молоді польські чоловіки а саме вони, як стверджують автори рапорту, найчастіше вживають мову ненависті є настільки податливими на антимусульманські гасла?

Стереотипи особливо добре вкорінюються там, де немає контакту. У Британії перед референдумом про вихід з ЄС найсильніші побоювання щодо іммігрантів висловлювали представники найбільш білих, моноетнічних громад. У Польщі радикалізація, зростання ксенофобських настроїв серед молоді є ефектом довготривалої пропагандистської кампанії правих політичних сил. Вони роками лякали поляків мігрантами, представляли іслам як загрозу. Коли така пропаганда сприймається людьми, чия економічна ситуація не є задовільною, кого можна назвати виключеними з суспільства внаслідок  трансформації, – це створює вибухову суміш. На щастя, поки спостерігаємо переважно вибухи «хейту» в Інтернеті. З іншого боку, за вербальним насиллям іде реальне – зростає кількість злочинів, вчинених на національному чи расовому ґрунті.

В Інтернеті мова ненависті завжди почувалася комфортно. Натомість, як показує рапорт, протягом останніх років кількість випадків її вживання різко зросла в традиційних ЗМІ.

Зміни на гірше є. Оскільки імміграційна криза у ЄС розгорталася одночасно з виборчими кампаніями 2015 року, частина партій вирішила сколотити політичний капітал на роздмухуванні страху перед приїжджими. Навіть мейнстрімові тижневики прикрашали обкладинки фотографіями мігрантів із Близького Сходу, які мали викликати у читачів зневагу й презирство. Особливо відзначився тижневик «W Sieci» – на його обкладинці смуглі чоловічі долоні зривали з білої жінки сукню, зроблену з прапора ЄС. Одна з найбільш масових газет «Super Ekspress» вийшла з редакційною статтею «Це не біженці, а загарбники». Такі речі не можуть не впливати на суспільство.

Редактори таких ЗМІ мають заготовлену відповідь ніяка це не мова ненависті, просто інша точка зору, громадяни мають право її почути.

Вони ще люблять говорити, що політкоректність лівих і лібералів робить раціональну дискусію неможливою. На мою думку, мову ненависті вирізняють контекст та мета висловлювання, дегуманізація об’єкта висловлювання, свідоме поширення стереотипів. Редактори журналу «W Sieci» напевно здають собі справу, який вплив матиме на суспільство той образ ісламу, що вони тиражують. Найбільшу проблему я бачу в тому, що стереотипи та мову ненависті в Польщі тепер використовують не тільки праві ЗМІ. Згадки  про «хвилю біженців» та «навалу», які тільки на перший погляд є нейтральними окресленнями, можна знайти й у мейнстрімових виданнях. Звісно, варто вести розмову про те, як боротися з міграційною кризою чи як держава має собі радити зі зростаючою кількістю представників інших культур. Але не можна це робити мовою гніву, яка покликана викликати у суспільства злість та обурення.

Якщо розмови про «навалу арабських біженців» мають мобілізувати правий електорат, то до кого скерована риторика про «мільйон українських біженців» у Польщі?

Ці слова польських політиків якраз скеровані назовні. Так урядовці намагаються пояснити Європі, чому не приймають біженців із Близького Сходу в рамках євросоюзної системи квот. Тема українських біженців з’явилася в арсеналі політиків ПіС ще під час парламентської кампанії. Уже тоді експерти довели, що Беата Шидло та її колеги говорять неправду. Але тема живе. До речі, наш уряд дуже любить використовувати аргумент про поляків, які живуть в Україні, Казахстані чи Білорусі, яких треба повернути додому, замість того щоб займатися біженцями з Сирії. Як бачимо, польські праві спочатку говорять, що не хочуть мігрантів з Африки, а хочуть із країн, які є Польщі культурно ближчими. Але коли з’являються українці – до них також мають претензії.

Дослідники проаналізували випадки використання мови ненависті. Експерти погодилися, що це проблема. Що далі, як боротися з «хейтом»?

Частина країн карає за мову ненависті. У Польщі також є кримінальна стаття за заохочення до насильства на расовому, національному чи релігійному ґрунті. Але що в підсумку? Вироки чи штрафи отримують футбольні хулігани, які у грубій формі домагаються видалення біженців, але не політики, які прищепили їм ці думки. Мені більше імпонує американський підхід, де, крім крайніх випадків, пеналізацію замінюють соціальні санкції. Можна повчитися у партії «Разом», активісти якої не беруть участі в дебатах, якщо на них запрошені представники ОНР.  Не може так бути, що журналісти з одного боку обурюються висловлюваннями ксьондза Яцека Мендляра, а з іншого охоче запрошують його до студії. З такими людьми нема про що дискутувати: кожні дебати вони використовують для пропаганди своєї ідеології ненависті. Суспільство ж має показати, що не погоджується на поширення «хейту», який подають під соусом альтернативної точки зору.

 Олена БАБАКОВА

Share.