Білінгвізм (двомовність) – це вільне володіння двома мовами одночасно з дитинства. Двомовна людина здатна навперемінно використовувати дві мови, в залежності від ситуації і від того, з ким вона спілкується. За даними різних дослідників, білінгвів у світі більше, ніж монолінгвів. Відомо, що близько 70% населення земної кулі володіють двома або більше мовами.
Вважається, що двомовність позитивно позначається на розвитку пам’яті, вмінні розуміти, аналізувати й обговорювати явища мови, кмітливості, швидкості реакції, математичних навичках і логіці. А нещодавно з’явилося сенсаційне повідомлення англійських учених про те, що люди, які з дитинства володіють двома й більше мовами, в старості відрізняються більш врівноваженим характером і ясним розумом, вони менш егоїстичні та сповнені оптимізму.
Якщо батьки не приділяють уваги мовленнєвому розвитку дитини, тобто не планують, якою мовою спілкуватися з дитиною, змішують мови, то дитина буде робити дуже багато помилок в обох мовах. Щоб уникнути цього, необхідно заздалегідь продумати, як буде проходити спілкування кожною мовою. Найбільш сприятливим для формування білінгвізму є варіант, при якому спілкування обома мовами відбувається з народження. Причому важливо, чи воно є емоційним.
Навчання другої мови може відбуватися й після освоєння першої. Що значить «мова засвоєна»? Перш за все дитина знає назви предметів і понять. Якщо мов дві, то значення слів перерозподіляються, змінюється картина світу, по-різному будується думка. По-друге, мова – це система, способи опису якої подано в граматиці й правилах побудови усних і письмових текстів. По-третє, це той зміст, який приходить через спілкування іншою мовою, прилучення до іншої культури, іншого способу життя тощо. По-четверте, це стихія повсякденності з безліччю дрібних відсилань до колишнього досвіду жестів, міміки та інтонацій. Кожна мова – перекодування дійсності, частково придбання нової особистості та формування якісно іншої ідентичності. Разом із нею приходить усвідомлення себе як особистості, яка взаємодіє із середовищем і живе, крім свого рідного світу, ще й за іншими законами, в іншому просторі мови й цивілізації.
Існують три стратегії навчання іноземної мови білінгвами:
- «Один із батьків – одна мова». Дві мови засвоюються одночасно, природним шляхом. Тому такий білінгвізм називають природним.
- «Одна мова – одне середовище». Діти використовують одну мову вдома, другу – поза домівкою. Серед недоліків цієї стратегії – мова середовища може почати домінувати, як тільки діти йдуть до школи.
- «Час і простір». Використання мови, наприклад, за вечерею; чергування мов через день та ін. Ідеально підходить для батьків, які не є носіями іноземної мови, проте хочуть говорити з дитиною і рідною, і іноземною.
Для успішного розвитку другої мови необхідно:
- Сформувати престижність мови. Тут ключова роль належить батькам. Якщо вони використовують мову часто, читають книжки цією мовою, створюють дитині простір для спілкування з однолітками – мова розвивається.
- Дати позитивну оцінку білінгвізму, пояснити, чому говорити декількома мовами – добре. Обов’язково хваліть дитину, ні в якому разі не можна її висміювати!
- Заохочувати, навіть якщо поки відчутних результатів немає.
- Не тиснути на дитину, намагатися, щоб заняття викликали в неї задоволення.
- Не переривати дитину, навіть якщо вона зробила помилку. Дати висловити до кінця свою думку! Краще поправити її тоді, коли вона все сказала.
- Бути послідовним. Діти можуть вивчити мову і в обстановці хаосу (стихійний білінгвізм), але наявність певного порядку полегшить завдання всім.
- Мова батьків – еталон, вона повинна бути чистою, чіткою та ясною.
- Бути терплячим, пояснювати дитині те, що вона не зрозуміла.
Коли і як не потрібно вчити дитину другої мови:
- У дитини є логопедичні проблеми.
- Дитина ослаблена і часто хворіє.
- Якщо дитина не хоче, у неї немає внутрішньої мотивації, якщо це тільки бажання родичів, якщо немає часу, немає особливого завзяття в батьків. У такому випадку обмежтеся спілкуванням – дитина буде вас розуміти, а в майбутньому, при бажанні, вивчить цю мову, і їй буде легше, ніж іншим. Така форма володіння мовою (розуміє, але не може побудувати свою думку) називається пасивним білінгвізмом.
- Якщо між введенням кожної мови не більше 8 місяців – сформується білінгвізм природний (якщо дитині менше 3 років). Більш старших бажано не залишати наодинці з незнайомим мовним середовищем. Приготуйте дітям «рятувальний круг» з мінімуму необхідних слів! Так ви уникнете можливої агресії дитини або попередите її мовчання в знак протесту проти «занурення з головою».
Вивчення мови білінгвами має свої вікові особливості. У віці до трьох років дитина спочатку змішує мови, а потім починає їх відокремлювати. У цей час нейронні зв’язки утворюються найбільш активно. За перші шість місяців життя мозок досягає 50% свого дорослого потенціалу, а до трьох років – 80%! Дитина любить все помацати, понюхати, погризти – її мислення конкретно-дійове. У півтора року виникає мислення наочно-образне – мозок приймає сигнали ззовні, створює образи та зберігає їх (як комп’ютер).
У віці 4 років активно дозрівають фронтальні частки мозку, починається словотворчість, що не є змішуванням мов, а скоріше експериментом маленького вченого. У дітей дуже багата фантазія!
Ближче до 5 років дитина прагне контактів. Активно йде нарощування лексикону.
У 6 років мова активно використовується в грі з однолітками. Починає формуватися абстрактно-логічне мислення.
Білінгви ідентифікують себе з кожною мовою, якою володіють. Дві культури утворюють у внутрішньому світі білінгва певну спільність – третю культуру. Причому це буде не злиття, а створення нового з наявних компонентів!
На жаль, буває, що мови належать двом культурам, що протидіють одна одній. У такому випадку дитина може відмовитися від своєї приналежності до обох. Така проблема не пов’язана безпосередньо з двомовністю.
Учені з Університету Конкордія (Канада) провели експеримент, у якому взяло участь 48 дітей у віці 5–6 років (бі- і монолінгвів). Дітям розповіли спочатку історію малюків, народжених англійцями, але усиновлених італійцями. Потім учені розповіли про качат, вирощених собаками. Монолінгви припустили, що діти не заговорять італійською, а каченята не почнуть гавкати. Білінгви були впевнені, що діти-англійці заговорять по-італійськи, а каченята зможуть навчитися поводитися як собаки. Вчені зробили висновок, що діти-білінгви часто плутають спадкове та набуте. Зрештою, це дуже добре, тому що білінгви мають більш широке сприйняття, вільні від стереотипів, завдяки чому краще навчаються.
Олена АЛЕКСЄЄВА