Інклюзивна освіта в Польщі: питання та відповіді

0

Інклюзивна освіта стала невід’ємною рисою навчального процесу в багатьох країнах світу. В Україні цей процес тільки починається. Натомість у Польщі інклюзивне навчання розвинене на досить високому рівні.

Що таке інклюзивна освіта?

Інклюзивна (англ. inclusive «той, що включає в себе») освіта – це система організації навчального процесу із забезпеченням рівних можливостей для дітей із різними освітніми потребами.  Іншими словами – це така модель навчання, де діти з особливими потребами можуть навчатися спільно з іншими учнями в одній школі та в одному класі. Отже, діти не є ізольованими від решти суспільства й мають можливість почуватися такими самими членами спільноти, як і інші. Суть інклюзивної освіти полягає в тому, щоб забезпечити дітям з особливими потребами відчуття рівноправного члена суспільства, а іншим людям показати, що суспільство є різноманітним, але рівним.

– Якщо йдеться про інклюзивну освіту, то в Польщі, правду кажучи, є два поняття: власне інклюзивне навчання (пол. edukacja włączająca) і навчання інтеграційне. Насамперед тут представлена модель інтеграційної освіти, хоча ми зараз працюємо над тим, щоб запровадити власне інклюзивну освіту, – розповідає доктор Моніка Скура, асистент на факультеті педагогіки Варшавського університету.

Яка між цими двома поняттями різниця? Якщо йдеться про власне інклюзивну освіту, то дитина з різними труднощами та особливими освітніми потребами просто йде у будь-яку загальноосвітню  школу в своєму районі й отримує всі умови для навчання. За цією ідеєю у школах повинна бути належна опіка та умови для таких дітей. Натомість інтеграційна модель передбачає наявність класів із меншою кількістю учнів, де поруч навчаються діти з особливими потребами та здорові діти.

Це може бути школа загальна, а в ній один інтеграційний клас.

Як це працює?

Ідеальним варіантом є власне інклюзивні школи, однак у Польщі їх поки немає. Натомість, інтеграційних шкіл є доволі багато. Як розповідає доктор Моніка Скура, у таких школах на всіх заняттях основному вчителю асистує спеціальний педагог.   У такому класі здебільшого навчається 15–20 дітей, з них 2–3 мають особливі освітні потреби.

– Робота допоміжного педагога – це також співпраця з основним вчителем та з батьками. Коли я працювала спеціальним педагогом, то повинна була пізнати весь клас: чим інші діти цікавляться, які можуть бути спільні інтереси.  Йдеться не тільки про допомогу в навчанні, а й про те, щоб діти з труднощами могли знайти своє місце в  класі. Щоб, наприклад, не тільки разом вчилися, а й запрошували одне одного до себе на дні народження, – ділиться досвідом доктор Моніка Скура.

У Польщі зараз точиться  велика дискусія стосовно спеціальних педагогів. Загалом існує думка, що це повинен бути олігофренопедагог, тобто людина, яка працює з учнями з особливими  інтелектуальними потребами та аутизмом. Але річ у тому, що є різні діти: з хворобами слуху, зору, опорно-рухового апарату.

Третьою формою навчання, крім власне інклюзивної та інтеграційної освіти, є сегрегаційна система. Ця модель передбачає спеціальні школи, де навчаються тільки діти з особливими потребами. В таких школах працюють спеціальні педагоги, які опікуються дітьми з найрізноманітнішими освітніми потребами. У класах зазвичай навчаються від 2 до 6 учнів.

Як вибрати школу?

Для дітей з особливими освітніми потребами існує три види шкіл: школа спеціальна, школа інтеграційна або з інтеграційними класами та загальноосвітня школа. Слід наголосити, що польське законодавство залишило вибір школи батькам. Ніхто не може примусити батьків віддати дитину до спеціальної або інтеграційної школи. Все залежить від того, як дитина буде себе почувати в тому чи іншому освітньому закладі.

Однак для того, щоб віддати дитину з особливими освітніми потребами в ту чи іншу школу, потрібно отримати довідку, де вказано ступіть потреби, рекомендації щодо навчання та навчального закладу. У Польщі це називається orzeczenie o niepełnosprawności. До речі, в цій країні немає жодних проблем із називанням неповносправності саме цим словом. Niepełnosprawność – це загальновживаний термін і ніхто не вважає його некоректним.  Таку довідку видають спеціальні педагогічно-психологічні консультаційні центри, де спеціалісти обстежують дитину й роблять свій висновок.

– Загалом неповносправність поділяється на легку, в міру значну та глибоку. Довідка готується на підставі багатьох чинників і видається до 18-го року життя. У ній зазначені не тільки труднощі дитини, а й те, що вона може. Але батьки можуть навіть не показувати цю довідку директору школи, коли влаштовують дитину на навчання. Більше того, якщо вчитель помітив, що учень має певні труднощі, ніхто не може примусити батьків зробити таку діагностику. Тому все залежить від батьків. Є вибір: якщо дитина має легку неповносправність, то може піти до школи загальної, інтеграційної чи спеціальної. З глибшою неповносправністю теж є вибір, – коментує Моніка Скура.

Слід враховувати, що не в усіх школах є можливості для навчання дітей зі спеціальними освітніми потребами. До того ж усі учні загальної, інтеграційної та спеціальної шкіл (йдеться про дітей з легкою неповносправністю) реалізують ту саму програму, складають ті самі екзамени.

Як зазначає доктор Моніка Скура, в Польщі ситуація з інтеграційними класами є задовільною, але все ж шкіл не вистачає. За даними сайту відділу освіти міста Варшава, в столиці близько 120 закладів середньої освіти (початкова школа, гімназія, ліцей, технікум) з інтеграційними відділеннями.  Іноземці, що перебувають легально в Польщі, мають такий самий доступ до інклюзивної освіти, як і поляки. Навчання в державних школах є безкоштовним.

Ольга ТКАЧЕНКО

Share.