Український лакмусовий папірець
Із закінченням навчального року (23 червня) у Мазовецькому воєводстві припинилося дотеперішнє функціонування єдиного пункту навчання української мови.
Від 2007 р. він працював у початковій школі №158 у Варшаві: особливість цього закладу полягала в цьому, що рідну мову спільно вивчали представники української нацменшини і громадяни України. Кількість учнів досягала 100 осіб. Однак виявилось, що таку «об’єднану» форму науки від 2010 р. не дозволяє польське освітнє законодавство. Зараз тривають клопотання з його зміни, проте вже помінявся спосіб функціонування пункту навчання української мови.
Без дискусії
Нині, відповідно до закону, за вивчення нацменшинами їхньої мови платить польська держава, а навчання громадян України у Польщі має оплачувати дипломатична установа або неурядова організація цієї громади. Такі зміни не були єдиними суперечливим фактором. Тінню лягла також форма повідомлення про це батьків – усе відбулось майже паралельно з початком 2011/2012 навчального року, без попередньої дискусії. Тому вересень минулого року став зав’язкою офіційного протесту й захисту спільного навчання. Державні та варшавські освітні установи ні разу не заперечували його важливості. Погоджувались з аргументами, що об’єднане навчання дозволяє громадянам України легше інтегруватись у польське середовище, а представники нацменшини отримують нагоду краще пізнати рідну мову. Однак, посилаючись на згадувані врегулювання, органи послідовно відмовляли в збереженні дотеперішньої форми навчання довше, ніж до вересня 2012 р.
Проживаючи закордоном
Батьки своїми проблемами зацікавили, зокрема, Об’єднання українців у Польщі, польських політиків та різні установи, наголошуючи на слабкій активності у цій справі посольства України в Польщі. Проте віднедавна на офіційному сайті посольства розміщено анонс про оголошення набору учнів до Української суботньої школи у Варшаві. Отже, прогрес видно. Чергових кроків очікують ті, хто на початку липня офіційно звертавсь до посла, п. Маркіяна Мальського, з проханням допомогти в організації навчання української мови, історії та культури для громадян України при Міжшкільному пункті навчання української мeншини, який 1 вересня почне свою діяльність у Початковій школі з інтеграційними відділами №221 у Варшаві (вул. Оґродова, 42/44). «Можливість продовжувати вивчання рідної мови, культури та історії, проживаючи закордоном, – це чи не єдина нагода усвідомлення дитині її національної ідентичності», – писали ті, хто посилав прохання в посольство. Такі ознаки мобілізації – дуже важливі, бо проблеми з «українською освітою» у Варшаві привели до того, що багато батьків відмовилось посилати дітей вивчати українську мову.
Протаранити шлях
Голова батьківського комітету Олег Іщук вірить, що перехід до школи №221 приведе до повернення занять. Цьому повинні сприяти кращі умови і ввічливий підхід дирекції школи, а тому традиційне навчання буде можна збагатити такими ініціативами, як тренування бойового гопака чи організацією гуртків із вишивання, театрально-музичного, танцювального кіл тощо. Деякі з додаткових занять будуть платними, але вивчання української мови, літератури та релігії залишається безкоштовним: «Ми є лакмусовим папірцем. Якщо нам вдасться розв’язати ці питання, то прокладемо шлях для інших», – говорить О. Іщук про ширший контекст проблеми спільного навчання представників нацменшини та іноземців. Усе сильніші міграційні процеси напевно не дозволять, щоб це залишилось виключно проблемою українців Польщі та столичного міста. Тому голова батьківського комітету переконаний, що законодавчі ініціативи з метою усунення суперечностей – просто необхідні.
Пристосувати закон
Активність прихильників об’єднаного українського навчання була поштовхом до певних кроків у цьому напрямку. У середині березня відповідний законопроект представив голова комісії нацменшин польського Сейму, депутат Мирон Сич. Суть пропонованого нововведення полягає в тому, щоб в навчанні рідної мови учні-іноземці отримали подібні права, як і представники нацменшини. Але цю пропозицію не підтримали експерти з Бюро сеймових аналізів, вимагаючи, зокрема, детальнішої перевірки наслідків пропонованих змін з точки зору фінансів та декількох інших формальних справ. Питанням зацікавились політики, які не є членами комісії нацменшин – це, зокрема, Марцін Свєнціцький (Громадянська платформа) та колишня міністр освіти, депутат Кристина Либацька (Союз лівих демократів). Вони не мають сумніву, що спільне навчання – це «раціональне й добре для дітей рішення». М. Свєнціцький додатково зазначив, що згідно з його оцінкою, спільне навчання могло б відбуватись навіть у рамках чинного законодавства без потреби змін. Проте мусило б з’явитись щось, про що голова Об’єднання українців у Польщі Петро Тима згадував у ході парламентських слухань про українські освітні проблеми – це добра воля і «добро дитини, замість цифр». Перенесення варшавського пункту навчання до більш приязної школи – це напевно гарний крок, проте ним проблеми повністю не вирішуються.
Григорій СПОДАРИК