День Незалежності – це надзвичайно важлива подія для кожної держави. Вона є приводом ще раз продемонструвати любов до Батьківщини та розповісти на весь світ про свої звичаї і традиції. А яким є ставлення до українського державного свята представників української меншини в Польщі?
Прибирання козацьких могил на кладовищах, де спочили воїни УНР, молитви за Україну в церквах, показ фільмів, дискусія, сімейні пікніки. Саме так більшість з української меншини в Польщі відзначають День Незалежності України. Проте, як підказують представники молодого покоління українців, їхнє ставлення до свята дещо інше, ніж у їхніх дідів.
– Мій дід боровся за незалежність у 40-ві роки. Тому, коли вона прийшла до нас у 1991 році, він дуже радів. Знаю, що так, як він, я цього не відчуваю, – заявляє Михайло Шахтам, студент української філології університету ім. Марії Кюрі-Склодовської в Люблині. Коли Україна стала незалежною, його не було ще на світі. Народився він двома роками пізніше.
Подібними спостереженнями ділиться Стефанія Лайкош, член головної управи Об’єднання українців у Польщі. Вона роками організовувала тут найбільш масштабну подію, приурочену до Дня Незалежності України. Ці відзначення проходили в селі Білиця (Зіхіднопоморське воєводство).
– Усе почалося із зустрічей місцевих жителів і людей із сусідніх місцевостей, які на 24 серпня приїжджали на молебень за Україну та вогнище. Біля хреста, при якому ми молилися, вішали синьо-жовтий прапор. Старші люди плакали, коли бачили український державний стяг. Казали, що не сподівалися, що доживуть до такого моменту, – розповідає організатор. На відзначення української державності до Білиці приїжджало кількасот осіб, а саме село навіть почали називати «українським островом» або «українською республікою».
– У селі живуть майже самі українці. Тому 24 серпня на своїх хатах люди вивішували українські прапори. Коли до нас приїжджали гурти з України, то інколи були дуже здивовані тим, що бачили. Не сподівалися, що приїдуть, як казали, «в українське село», – зізнається С. Лайкош. Хоч сьогодні відзначення в Білиці не мають такого масштабного характеру, як у минулі роки, все одно 24 серпня мешканці місцевості надалі вивішують на хатах українські прапори.
Ситуація в нашій державі спричинила, що українці нині не відзначають День Незалежності великими концертами. Багато хто з української громади останніми роками намагається поїхати на державне свято до України. Особливо такою нагодою користуються українці, які проживають ближче до польсько-українського кордону, зокрема жителі Перемишля.
Для українців з України і народжених у Польщі роздуми про незалежність України, про цінності вищого рівня, зокрема патріотизм, прийшли в час, коли під загрозою опинилася національна або етнічна ідентичність.
Для багатьох, особливо молодих, українців Польщі національне свято набуло більшого значення у зв’язку з війною в українській державі. Молодь Польщі помічає, що через ситуацію в нашій державі їхні товариші з України зараз усе більше намагаються демонструвати назовні свій патріотизм.
– Я знаю, що в Україні останніми роками люди почали частіше одягати вишиванки.
Дуже популярні футболки з патріотичною символікою, можна теж купити сувеніри, які висміюють агресора, – говорить Марія Юрчишин, вокалістка гурту «Толгаї», який у своєму репертуарі має українські та польські пісні. Українка родом зі Сянока зазначає, що в неї немає потреби одягатися в такі футболки.
– Для мене це не показник мого ставлення до України та державного свята. Проте мені зовсім не заважає, коли хтось інший одягається в такий одяг, – додає Марія.
За словами представників української меншини в Польщі, останніми роки події, присвячені Дню Незалежності України, є також елементом, який єднає українців, народжених у Польщі й Україні.
– Ми також приймаємо участь в ініціативах, присвячених Дню Незалежності, який щораз частіше організовують українці-міґранти. Це їхнє свято, а ми просто солідаризуємося. Вважаю, що хоча ми – громадяни Польщі, нам треба брати участь у таких подіях, – твердить Юрій Місіюк, продюсер щотижневої україномовної програми «Український перегляд», яку транслює телебачення «TVP Bialystok». Він пригадує, що події 24 серпня 1991 року радше стали для всіх його знайомих несподіванкою.
– Саме тоді ми вперше організували в Мельнику захід під назвою «Музичні діалоги над Бугом». Вони почалися 24 серпня, тобто того дня, коли було проголошено Незалежність України. Ми про цей факт дізналися з радіо. Не мали з собою прапора, бо ніхто на таке не сподівався… Навіть артисти, які їхали до нас з України», – пояснює Юрій.
Слід згадати, що сьогодні багато хто з української меншини, як і українці з України, вважає, що радісно День Незалежності можна буде святкувати тоді, коли перестануть приходити повідомлення про чергові бої та жертви війни.
Павло ЛОЗА