Рік «двадцять–дванадцять»: «Євро» пройшло, Європа віддалилася. Надія є!

0

Українські політики нас дещо розсмішили в 2012 р., впроваджуючи до своїх блискучих промов словосполучення «двадцять–дванадцять».
– Наші державні мужі – проєвропейські, отож і говорять на західний лад, – лукаво коментували таке «нововведення» одні.
– Та вони просто не вміють вимовити числівник «дві тисячі дванадцять», уже не кажучи про те, щоб його правильно провідміняти, – пояснювали другі.

Ось так і весь 2012 рік промайнув в Україні під синдромом «двадцять–дванадцять». За словами про «європеїзацію», «цивілізаційний вибір» та відкриття держави на світ українські політики намагалися приховати «марш на місці», цілковиту безпорадність та відсутність ідей.
«Євро–2012» відбулося, цивілізаційній стрибок – ні…

Новенький стадіон у Львові та відновлений НСК «Олімпійський» у Києві – може і страшенно дорого, але гарно і з розмахом. Автостради може й не перетнули України із заходу на схід, але нові дороги, поки що без тріщин та дірок, з’явилися. Нові термінали на модернізованих аеропортах, може і не до кінця продумані та зручні, але вболівальників прийняли й відправили. Швидкісні потяги «Hyundai», хоча і псуються в дорозі й квитки на них не кожний українець може собі дозволити, але все ж таки якось там їздять. Українські готелі, хоч і мали, за словами президент УЄФА Мішеля Платіні, «злочинно високі ціни», але кого треба було – поселили. Ось і весь «цивілізаційний стрибок» країни над Дніпром… І чого, питаємо, було так розпалюватися ще п’ять років тому?

Проте головний результат «Євро–2012» в Україні – це враження європейських вболівальників від української землі: а ці враження перевершили всі найоптимістичніші сподівання, вони переросли у казкові спогади та бажання повернутися в Україну та ще й друзів із собою привезти…

Вибори–2012. Розвели як кошенят (за власним бажанням)

«Оцените красоту игры. Мы их развели, как котят». Ці слова депутата від Партії регіонів Михайла Чечетова після прийняття Верховною Радою так званого «мовного закону» дуже влучно демонструють реалії політичного життя в Україні–2012. Принаймні хтось сказав або бовкнув правду, не прикриваючись високими словами про «подолання руїни» і намаганнями «почути кожного». На українській політичній сцені, – хоча і не лише на українській, – дійсно один одного «розводить».

Навесні 2012 року опозиційні партії кинулися домовлятися про об’єднаний список на парламентські вибори. Хоча всі добре розуміли, що опозиція – чи то об’єднана, чи то роз’єднана, – програла вибори ще минулого року, добровільно голосуючи за змішану систему виборів народних депутатів. Саме ця система і в 1998 році, і у 2002 році дала величезну перевагу правлячій партії, адже дозволяла компенсувати невисокий «партійний рейтинг» провладними депутатами в одномандатних округах. Чим завершилися вибори–2012? Тим, що вперше від соціалістичних часів більшість в українському парламенті сформує одна політична партія. Решта депутатів та фракцій у новій Верховній Раді – це «кошенята», яких будуть намагатися креативно «розводити» чи то разом, чи то поодинці – аж до виборів президента у 2015 році.

Зовнішня політика–2012. Не туди?

=Україна розпочала 2012 рік із завершеними переговорами щодо Угоди про асоціацію з Європейським Союзом. У березні тихо та непомітно цей документ було парафовано, а в липні ще непомітніше парафували економічну частину Угоди про асоціацію, яка передбачає створення між ЄС та Україною зони вільної торгівлі. Чому тихо? Бо мало хто в Європі нині хоче бачитися, розмовляти та фотографуватися з українськими очільниками: через згортання демократії, через невиконання обіцянок, через політичних в’язнів. Київські очільники у відповідь говорять про «паузу у відносинах з Європою» та «будуванням Європи в Україні без інтеграції з ЄС».

Наслідком паузи у відносинах з ЄС стало те, що у 2012 році найбільш західною європейською державою, яку відвідав президент України, була Греція (до того ж візит Януковича на гору Афон був приватним). А от до Росії український гарант від березня по жовтень встиг злітати чотири рази. На жаль, безрезультатно. А може і «на щастя». Дешевшого газу Владімір Путін Україні не подарував, проте і до Митного союзу затягнути Києва не вдалося (поки що). Кремль відверто роздратований українським керманичем, але через відсутність альтернативи мусить співпрацювати саме з ним. Брюссель – не мусить, у нього свої проблеми… Тому в 2012-му, уперше за кільканадцять років, не відбувся традиційний саміт Україна – ЄС. Частина країн Західної Європи, втомившись чекати, коли ж Янукович випустить Ю. Тимошенко чи зробить українське законодавство більш європейським, дає чітко зрозуміти: без виконання у конкретному терміні конкретних вимог парафування та підписання Угоди про асоціацію України з ЄС не відбудеться. До того ж все більше європейських політиків вживає словосполучення «санкції проти України». Виняток – хіба що Польща, котра як адвокат Києва послідовно намагається «перевиховати» підопічного за будь-яку ціну. Тримати його може не в Європі, але близько Європи і принаймні якнайдалі від Росії.

Рік–2012. Уперше…

Але годі нарікати. Були у 2012 році й приємні моменти. Рік, що минає, можна дійсно вважати початком маршу України в напрямку енергетичної незалежності. Київ не лише зменшив закупівлю занадто дорогого «братнього» російського газу на третину, а й заповнив українські трубопроводи першими партіями того ж російського газу, але купленому не в «Ґазпрому», а за нижчою ціною в німецького концерну RWE. Тобто ВПЕРШЕ блакитне паливо почало надходити до України не тільки зі Сходу, а й з Заходу. Українська влада обіцяє імпорт «німецько-російського газу» збільшувати, та ще й газ, скраплений в Азербайджані, Катарі та США купувати. А якщо до цього додати ще й початок реалізації проекту будівництва терміналу для прийому скрапленого газу під Одесою, то 2012 рік можна сміливо зарахувати до вдалого.

До українського парламенту ВПЕРШЕ потрапили партія «УДАР» та радикальна права партія «Свобода». Ці політичні сили напевно внесуть нову енергію в стіни Верховної Ради.

На кордоні України та Росії у 2012 році з’явився ПЕРШИЙ прикордонний стовп, тобто розпочався практичний процес демаркації кордону після кільканадцяти років переговорів.

Цього ж року в України прийняли закон про введення біометричних паспортів. Частина громадян із занепокоєнням сприймає це нововведення, не знаючи, чого від нього очікувати. Проте саме наявність в громадян України біометричних паспортів стане одним з ПЕРШИХ аргументів з боку ЄС до лібералізації та скасування візового режиму з Україною.

Від політиків та чиновників ми, чесно кажучи, нічого приємного й не чекали. А от від спортсменів чекаємо завжди. Безцінними є перемоги й переможні танці українських боксерів на Олімпійських іграх у Лондоні. А четверте загальнокомандне місце паралімпійської збірної України? Нагадаємо, що збірна України ВПЕРШЕ виступила у фінальній частині Чемпіонату Європи з футболу. А яку невимірну радість принесли нам голи Андрія Шевченка у ворота Швеції? А як українці дякували команді Олега Блохіна за «гідний виступ» на «Євро–2012», довівши всьому світові, що козаки вміють також і достойно програвати. Варто теж загадати, що наприкінці року українка Ганна Ушеніна ВПЕРШЕ стала чемпіонкою світу з шахів, чотирнадцятою за всю історію чемпіонатів серед жінок. 
Поп-діва Мадонна ВПЕРШЕ завітала до України. А один український вокально-танцювальний гурт ВПЕРШЕ знявся у відеокліпі цієї співачки, рекламуючи Україну у світі.

А ще у 2012 році, завдяки таланту десятирічної співачки Анастасії Петрик, Україна ВПЕРШЕ святкувала перемогу на дитячому пісенному конкурсі Євробачення.

І останнє: у жовтні 2012 року в Україні ВПЕРШЕ за останні два десятиліття зросла кількість населення. І хоча говорити про стійкі тенденції приросту ще дуже рано, проте слід радіти, що українців у світі стало хоча й трішечки, але більше…

 

Андрій ШЕРЕМЕТ

Share.