Портрет заробітчан - Наш вибір — інформаційний портал для українців у Польщі

Портрет заробітчан

0

Журналістка Ева Вінніцька написала книгу про польських мігрантів у Великій Британії. У ній немає порад щодо того, чи варто переїжджати, як облаштувати своє життя – натомість є багатогранний людський досвід.

angole_ewa_winnickaЄ старий анекдот про чоловіка, який помер і бачить святого Петра. Святий говорить: «Ти – унікальний випадок, яких мало. Твоїх гріхів та добрих справ – порівну. Тому відправити тебе до пекла несправедливо, але й до раю теж нечесно. Отже, можеш тиждень провести і там, і там, а потім сам обрати, де хочеш залишитися». Не довго думаючи, чоловік вирішив спочатку податися до раю. Там все чистеньке, тиша, спокій, янголи псалми співають, усі усміхнені – і чоловік нудився страшенно. Тоді пішов до пекла. А там чорт: «Чувак, я знаю, ти був доброю людиною, але тобі якось не щастило в житті. Зараз все тобі компенсую!». Під’їжджає мазератті, чоловік з чортом тиждень їздять по казино, проводять час у товаристві гарних жінок, віскі рікою. Коли святий Петро запитує людину: «Де хочеш залишитись?» – наш герой без сумніві відповідає: «У пеклі». Умить він опиняється в чані з киплячою смолою, чорти його запихують вилами, а він кричить: «Хлопці, ви чого, я ж тиждень тут з вами розважався, за що ви тепер так?». На що чорт у відповідь: «Не порівнюй туристичну поїздку та переїзд на постійне проживання!».

Усе не так, як мало бути – це відчуття знайоме багатьом, хто довший час жив або живе поза кордонами своєї батьківщини. Міграція, навіть у межах свого цивілізаційного простору, є для людини стресом. Когось випробування роблять сильнішим і він досягає успіху;  хтось опиняється у ситуації «проміняв шило на мило», а ще хтось змагається з бідністю та депресією, проте не хоче повертатись додому з відчуттям поразки. Історії мігрантів – строкаті, як р саме життя.

Роздуми поляків, які живуть у Великій Британії, зібрала журналістка Ева Вінніцька, котра спеціалізується на суспільній тематиці. З цього матеріалу постала книга «Angole». «Анґолі» – цим словом у Польщі кепкувато-зневажливо називають англійців. У тексті, звісно, немало деталей про корінних мешканців Великобританії, проте на першому плані – представники двох мільйонів польок та поляків, які останніми роками виїхали до Сполученого Королівства.

«Захід – це не казка, тому треба лавірувати між менталітетом поляка та англійця. Говорити і відчувати – це дві різні речі. Поляк не може висловити відчуття, описати роздуми англійською. „Анґоль” завжди буде знати, що я – це я, а він – це він», – так свій досвід з англійцями описує бізнесмен Войцєх, який встиг стати власником агентства хатньої допомоги в Лондоні. Він любить Англію за її підприємницький дух, вірить, що сумлінна праця приносить задоволення та гроші. Грошей йому не бракує – квартири, дім у престижному графстві. Проте для сусідів-аристократів він так і не став «своїм».

Книга Вінніцької – це історії-монологи десятків поляків. Від авторки – короткі характеристики життєвої ситуації героя, жодних оцінок, жодних підсумків. Висновки має робити читач.

А матеріал для висновків багатий: Вінніцька бореться зі стереотипом поляка-сантехніка, який існує на Заході Європи. Її герої – це працівники фінансового серця Лондона, Сіті, зарплатням яких позаздрив би не один директор великої польської корпорації. Є випускники престижних британських шкіл – польські батьки останню копійку віддавали, щоб дати дітям кращий шанс у житті. Школа дала не тільки статус, знання та відповідне коло знайомих, вона також навчила принципів функціонування в британському суспільстві, де поряд з толерантністю існує жорстка класова система. Хтось зі школи вийшов, травмований системою, хтось – з відчуттям, що переміг її.

«Ніхто протягом чотирьох років не запросив мене до себе… Розмови про відчуття – це табу. Не пліткують та не розкривають душу… Дотик для них – проблема… Про те, як мій англійський бойфренд мене кохає, дізнаюся з листів та оповідань, які він мені пише», – не в одного героя книги темперамент англійців, відмінний від чуттєвого слов’янського характеру, викликає дискомфорт. Хоча є й польські мігранти, які визнають, що знайшли у Британії саме те відчуття приватності, якого їм бракувало вдома. Когось захоплює англійський підхід до праці, когось – до родинних зустрічей, чимало приїжджих з часом звикає до британського коктейлю прагматизму та легкості. Хоча й визнають – самі так поводитися досі не вміють.

Картина польської громади у Вінніцької складається не тільки з історій успіху. Є Марцін, який покинув добру роботу вдома в надії підзаробити, а потрапив до провінційного Дартфорда, де приїжджі приходять на спеціальний «ринок» і мусять буквально битися за право працювати на місцевій фабриці сортування сміття. Огидне трактування заробітчан, як зізнається Марцін, підірвало його віру в людство. Є Бася, котра обожнює працю з дітьми, але закордоном мусила працювати прибиральницею в одній з готельних мереж – майже без вихідних, без права піти до лікаря і під загрозою залишитися без зарплатні.

Дістається не тільки від англійських працедавців, але й від співгромадян. До Марека, який знімав дім разом з п’ятьома іншими хлопцями, мала приїхати дівчина з Польщі. Не знаючи, на два дні чи на місяць, колеги турботливо залишили вранці на столі записку: «Від сьогодні оплати за дім ділимо на сімох». «Через кілька років закордоном ти купуєш горілку, замикаєшся вдома і дивишся порно в Інтернеті. Ти падаєш, переживаєш стагнацію. Якщо до цього часу в тебе випадково народяться діти, то колись вони, може, і стануть тут на ноги. Ти – скоріше ні», – зі смутком констатує 35-річний чоловік.

Прибиральниці, працівниці будинків перестарілих, робітники, водії автобусів, спортивні тренери, журналісти, університетські викладачі, банкіри, страхові агенти – немає сфери життя у Великій Британії, де не можна знайти мігрантів з Польщі. Читаючи їхні історії, маєш враження, що щасливими цих людей роблять не стільки конкретні обставини, скільки їхні очікування та впевненість у правильності рішення переїхати. З книги Вінніцької не витворюється універсальний портрет польського іммігранта: є безліч образів, які складаються в кольорову мозаїку. Хотілося б, щоб подібної книги дочекалися українські мігранти в Польщі.

Олена БАБАКОВА

Share.