Два роки минуло з листопадових подій 2013 року, які започаткували зміни в Україні. Найважливіше, щоб вони були тільки на краще, а в своїй кінцевій фазі досягли тої мети, заради якої мільйони українців виходили на вулиці, а сотні віддали найдорожче – своє життя. Хоча воєнні дії в частині Луганської та Донецької областей в умовах офіційно оголошеного перемир’я тривають, а Росія і далі здійснює окупацію Криму, за два роки певні позитивні тенденції у цьому змінному процесі все ж помітні.
Україна є однією з найбільш корумпованих країн Європи. Корупція заважає проведенню реформ у різних галузях. Тож саме боротьба з нею стала чи не основною складовою діяльності громадських активістів і нових політиків постмайданної України.
Викорінити корупцію, яка так глибоко “сидить” у всіх сферах суспільного й політичного життя, доволі складно, але при бажанні влади та активності громадськості – можливо. Добра воля влади на разі мало помітна, однак активні дії громадськості й аргументована критика України західними партнерами дали перші результати. Створення Національного антикорупційного бюро України, Національного агентства з питань запобігання корупції та Спеціалізованої антикорупційної прокуратури – кроки, які доволі важко та відносно довго здійснювались і продовжують здійснюватися у постмайданній Україні й закладають старт для боротьби з корупцією. Безперечно, створення самих лише структур замало для того, щоб ефективно та успішно побороти корупцію, але без них може бути ще важче.
В історії незалежної української держави закони, які мали допомагати в боротьбі з корупцією, приймалися парламентом неодноразово, також створювались органи відповідного характеру, от тільки змін на краще так і не відбулося. Через це в суспільстві зараз доволі часто помітний скепсис щодо ефективності нових структур і законів. Тому для кращого розуміння змін варто аргументовано порівняти процеси, які відбувалися до 2014 року та протягом неповних останніх двох років.
Два важливих фактори, що відрізняють Україну постмайданного періоду, – активна участь і ефективна діяльність громадських організацій у державотворчому процесі та вплив міжнародних організацій і західних партнерів на дії української влади. Саме ці фактори дають шанс Україні побороти корупцію, правда, варто бути готовими, що така боротьба триватиме довго, а перші результати можуть бути помітні тільки через кілька років. Зрозумівши це, але не відійшовши вбік, а активно заангажовуючись у реформаторські зміни в країні, кожен із нас їм сприятиме.
Електронне урядування, яке запроваджується, є також одним із елементів боротьби з корупцією та має значно покращити надання державних послуг громадянам. Впровадження електронного уряду робить владу більш прозорою, а громадяни отримують можливість контролювати її дії. Цей процес розпочато значно раніше, але ключовим став 2015 рік, зокрема коли було запущено перші версії електронного урядування на місцях.
Децентралізація – надзвичайно важлива реформа в процесі ефективного господарювання та демократизації країни. На даному етапі зміни фактично не помітні, однак законодавчо процес запущено, а останні місцеві вибори, які відбулися за новим законодавством, свідчать, що локальні громади покладають чималі сподівання на успішність адміністративної реформи. Передача повноважень і бюджету від державних до місцевих органів самоврядування дозволить ефективніше розвиватись регіонам України та сприятиме розвитку громадянського суспільства в державі – це і є важливою запорукою побудови міцної демократії.
Війна з Росією та окупація Криму чітко показали, що нерозуміння суті тоталітаризму та того, на чому він базується, несе українському суспільству загрозу фізичного знищення. Радянський Союз був тоталітарною державою, де забракло місця поняттю незалежної та демократичної України. Активний процес декомунізації, започаткований Майданом, а потім упорядкований законодавчо, має зміцнити ґрунт незалежності нашої держави. Доволі часто пропагування радянського, увіковічування радянських “героїв” супроводжувалось абсолютним несприйняттям української незалежності. Зрештою саме носії прорадянської ідеї і стали основою проросійських угрупувань “ДНР” та “ЛНР”, а їхнє активне заперечення існування незалежної України несе пряму загрозу державі. Приклади країн Центральної та Східної Європи доводять – проведення політики декомунізації зміцнює державну безпеку. Тому кроки в цьому напрямі є надзвичайно важливими і стратегічно необхідними для нашої безпеки – як внутрішньої, так і зовнішньої.
Незважаючи на всі недоліки в законі про люстрацію, процес цей в Україні запущено. Хоча часто він “оминає” найвищі щаблі влади, статистика свідчить – завдяки закону звільнення з посад одіозних фігур відбуваються. Шанс, що люстрація принесе свої позитивні наслідки, існує.
Найбільш помітною для українців зміною є створення національної поліції. Не вдаючись у деталі та враховуючи недоліки, зокрема відсутність системних змін у правоохоронних органах, реформована поліція все ж дає суспільству надію, що якість роботи правоохоронців покращиться.
В короткому описі двох років від початку Майдану я навмисно сконцентрувалася тільки на позитивних моментах. Саме такі приклади заперечують тезу, що в Україні стало ще гірше, ніж до революції. Негативу в нас теж поки доволі багато, забезпечення повсякденних потреб для більшості українців стало матеріально важчим, а війна не дозволяє емоційно відчувати покращення. Та все ж малими кроками країна змінюється, що дає надію на краще майбутнє, яке в 2013 та на початку 2014 років у нас хотіли відібрати. І варто пам’ятати – зміни залежать також від кожного з нас. Якщо ми називаємо себе громадянами країни, то маємо спільно працювати для позитивних змін у цій державі.
Ольга ПОПОВИЧ