Папа Римський, Патріарх Московський і українське питання - Наш вибір — інформаційний портал для українців у Польщі

Папа Римський, Патріарх Московський і українське питання

0
Ольга Попович

Ольга Попович– історик, дослідниця сучасної політичної сцени в Україні

Зустріч Папи Франциска з Патріархом Російської православної церкви (РПЦ) Кирилом на кілька днів стала однією з головних тем у різних світових виданнях. Сам факт такої зустрічі безперечно пробуджував зацікавлення та гостру увагу, оскільки вперше у своїй історії зустрілися для розмови глава Ватикану й Патріарх РПЦ. Україна стала однією з тем розмови.

Розпад СРСР спричинив відновлення незалежної православної церкви в Україні. На початку 90-х років утворилась Українська православна церква Київського патріархату (УПЦ КП) на чолі з Патріархом Філаретом та відновилась Українська автокефальна православна церква (УАПЦ), Патріархом якої в 1990 році обрано Мстислава. Повстання цих двох церков і перехід вірних з-під крила Української православної церкви Московського патріархату (УПЦ МП) до УПЦ КП та УАПЦ споводували засудження й невизнання їх з боку РПЦ. У 1989 році, після зустрічі Іоана Павла ІІ та Михайла Горбачова, з підпілля виходить Українська греко-католицька церква (УГКЦ). До її складу з-під юрисдикції УПЦ також переходять цілі парафії, і це теж провокує спротив і різке засудження Патріарха РПЦ. Саме Україна стає «важкою» темою у дискусії між офіційним Ватиканом та РПЦ після розпаду Союзу.

Ще за життя Іоана Павла ІІ піднімалося питання про перспективу його зустрічі з Патріархом Московським і всієї Русі. Однак після поїздки Папи Римського в 2001 році в Україну така можливість фактично дорівнювала «нулю». РПЦ заявила, що Ватикан не шанує її «канонічного права», і сприймає такий візит Папи як спробу підважити вплив та право російської церкви в Україні. Нашу державу РПЦ завжди розглядала як свою канонічну територію.

Знову про зустріч заговорили в 2013 році, тоді вже Папою Римським був Франциск, а Патріархом Московським і всієї Русі – Кирил. На початку 2015 року Папа висловив готовність зустрітися з Патріархом у будь-який момент. Але РПЦ воліла відтермінувати зустріч, мовляв, «цьому перешкоджають дії УГКЦ, яка підтримує одну зі сторін конфлікту в Україні». І знову питання України стало одним із ключових у переговорах про організацію зустрічі Папи та Патріарха.

Події на Майдані у 2013–2014 роках Папа Франциск та Патріарх Кирил сприймали по-різному, але важко назвати їхні позиції кардинально протилежними. Папа закликав до миру та різко засуджував насильницькі дії української влади проти демонстрантів. Патріарх виступав за «примирення сторін конфлікту», а українську революцію назвав «громадянською війною». З початком окупації Криму та війни на Сході офіційний Ватикан також був доволі обережний у своїх оцінках та деклараціях щодо України. Його позиція більше переказувалася Предстоятелем УГКЦ Святославом, який запевняв, що «Папа Франциск – з українським народом». Що малося на увазі, кожен міг розуміти по-своєму. Ставлення ж РПЦ мало чим відрізнялося від офіційної політики Кремля: окупацію Криму сприйнято з радістю, його названо місцем паломництва для росіян, про події на Донбасі Патріарх Кирил говорив не інакше, як про громадянську війну. Доволі чітко розмежовувалися вірні Московського патріархату та інших православних церков в Україні.

Вирішальним міг бути факт ізоляції Росії західними лідерами, що вплинуло на рішення Патріарха зустрітися з Папою Франциском саме зараз. Цією зустріччю  Володимир Путін у певному сенсі підвищив свій авторитет, щонайменше – в очах співгромадян.

Місце вочевидь було обрано невипадково: емоційно близька для російської сторони Куба є набагато кращою від країн ЄС, які останнім часом у російській пресі подаються як ідеологічно ворожі.

У спільній декларації Папи й Патріарха, яка складається з 30 пунктів, Україна згадується у трьох. У пункті 25 мова йде про греко-католиків. З одного боку, засуджується сама ідея унії, а з іншого – висловлюється заклик до примирення між «греко-католиками та православними». Питання залишається відкритим, наскільки цей пункт буде мати реальний вимір, враховуючи відверто агресивну позицію РПЦ щодо УГКЦ та ідеологічні розбіжності стосовно історичного минулого церкви в Україні.

У пункті 26 говориться про «протистояння в Україні» та «сторони конфлікту». Вживання такого формулювання можна розцінити як ігнорування факту російської військової агресії проти України. Щоправда, не знайшлося місця і для російської версії «громадянської війни». Чи могло в декларації бути визначення «російська агресія»? Ні, інакше б і не дійшло до зустрічі. Патріарх Кирил, будучи колишнім працівником КДБ, вочевидь підходив до підписання документа не як духовний лідер, а як вірний путініст. Репрезентант політики Кремля не зміг би підписати декларації, в якій говорилося про агресію Росії.

Про подолання роз’єднання між православними вірними в Україні йде мова в пункті 27. Ватикан сподівається на «канонічне вирішення» цього питання РПЦ та УПЦ МП і не сприймає історичного факту порушення цих канонів саме Московським патріархатом. Раніше глава УГКЦ Святослав заявляв, що єдиною православною канонічною церквою в Україні є УПЦ МП. Таким чином, Ватикан і надалі продовжує «не бачити» неканонічних православних церков в Україні: УПЦ КП та УАПЦ.

Наслідок зустрічі Папи Франциска з Патріархом Кирилом не варто називати несподіваним для України. Виглядає так, що Папа справді хоче духовного діалогу, і нейтральність у декларації щодо українського питання можна сприймати як його початок. Але одним із результатів для України може бути те, що тепер дипломатії УГКЦ буде все важче переконувати Ватикан у розкольницькій та агресивній політиці Московського патріархату в нашій державі, а він і надалі залишатиметься в Україні п’ятою колоною Кремля.

Ольга Попович

Share.