«Деяким сім’ям буде потрібна постійна допомога», – говорить Ксеня Каневська, волонтерка з Варшави, яка нещодавно отримала медаль «За жертовність і любов до України».
– Коли слово сказане – треба його дотримуватися. Всі знають моє критичне ставлення до того, що робить Росія в Україні, що зробила з Кримом. Мої дії – це моє ставлення до війни та агресії, тому не можу залишатися осторонь, – заявляє волонтерка, яка 22 березня отримала медаль «За жертовність і любов до України». Такою нагородою Українська православна церква КП відзначає бійців, волонтерів і громадських діячів в Україні.
– З одного боку, я горда й тішуся медаллю. Але я свідома, що це збірна нагорода всіх – сотень знайомих та анонімних осіб. Це вони мені допомагають упродовж двох років, жертвують гроші, які я вожу в Україну, – говорить К. Каневська. На її думку, завжди важлива підтримка конкретної людини.
– Спершу допомагаєш одній особі, потім займаєшся проблемами ширшого масштабу, щоб знову потрапити з допомогою до конкретного постраждалого. Таким є процес. Чи збереш кількасот спальників, тисячі ліків, чи везеш 20 або 5 тис. доларів і знову потрапляєш до конкретної людини, яка потребує твоєї підтримки, – заявляє нагороджена.
Дешевше в Польщі
Ксеня Каневська вже протягом двох років допомагає й організовує допомогу для потребуючих в Україні.
Усе почалося в 2014 році з проголошення на Фейсбуці збірки теплого одягу для військових під назвою «Холодно». В рамках акції проводилася також збірка грошей, які можна було перерахувати, зокрема, на банківський рахунок фонду «Наш Вибір».
– За ці кошти ми купували військові форми та медикаменти. Все пакували в приміщеннях Українського дому та ОУП. Я доставляла це в Київ. Звідти українські волонтери завозили речі для батальйонів у зону АТО, а також для лікарень, – розповідає Ксенія.
Як виявилося, дешевше доставляти одяг з Польщі, ніж купувати його в Україні.
– У магазині з військовими речами на київському Подолі я побачила на більшості одягу напис «Made іn Poland». Вони були дорожчі, ніж у Польщі. Тому навіть кільканадцять військових форм виявилося вигідніше перевезти своєю машиною через кордон. Щоб було дешевше, я завжди намагалася зв’язатися з виробником. Завдяки цьому комплект термоодягу, який коштував 160 зл., я купувала за 20 зл., – додає волонтерка.
Волонтер найшвидше реагує на потреби
Форм допомоги було більше. У співпраці з медичним магазином «Парамедик», в якому волонтерка купувала ліки, навесні 2015 року вдалося організувати у Варшаві вишкіл тактичної допомоги для поранених. Водночас збирали одяг для цивільного населення, постраждалого внаслідок війни. Також Ксені вдалося домовитися про співпрацю з «Новою поштою». Компанія запустила соціальну ініціативу, завдяки якій волонтерські організації та ініціативні групи могли відправляти й отримувати гуманітарні вантажі безкоштовно в будь-якому відділенні по всій Україні.
Таким чином, спакований у Варшаві одяг і засоби особистої гігієни для дітей та інвалідів вистачало перевезти через кордон, і завдяки «Новій пошті» через три дні все доходило до адресатів. У такий спосіб передано допомогу до Маріуполя, Слов’янська та Краматорська. Вже на місцях до лікарень, дитячих будинків її доставляли українські волонтери.
– Це свідчить, що волонтерська система, яку створив волонтерський рух в Україні, – це найефективніший спосіб допомоги, бо якнайскоріше можна реагувати на потреби, – вважає К. Каневська. Тільки за останній рік вона їздила більше тридцяти разів в Україну.
Молоді вдови
Останньої зими у співпраці з Фондом «Освіта для демократії» та «Фондом міжнародної солідарності» Ксеня Каневська фінансово допомагала cім’ям героїв Небесної Сотні, добровольців, медиків та журналістів, які загинули на фронті. На свято Миколая у 2015 році вдалося, зокрема, організувати збір подарунків для дітей.
– Деякі вдови ще самі є дітьми – їм по 19–20 років. Кожна з них інша. Дехто не вміє подолати травми, живе в якомусь закритому світі, часами про дуже жахливі речі й події розповідає без жодних емоцій, ніби перебуває у якомусь трансі, – розповідає волонтерка. – Бувають такі дівчата, які залишили своїх дітей під опікою бабусь, щоб стати волонтерами. Вони кажуть, що «вже на мають сенсу жити». Тому часто ризикують – їздять на передову, опиняються під обстрілом. Деякі матері в Україні лишаються самі з п’ятьма–шістьма дітьми, деякі мають дітей-калік – таким сім’ям допомога буде потрібна постійно, – вважає К. Каневська.
Зараз у рамках освітнього проекту «Фонду міжнародної солідарності» волонтерка в якості асистента проекту допомагає організовувати в Україні навчання для журналістів за участю експертів з Євросоюзу.
Павло ЛОЗА