Польща вважається еталоном мононаціональної країни: з-поміж 38,5 млн її мешканців, за останнім переписом населення у 2011 році, менше півмільйона заявили про приналежність до національної меншини (тобто дещо більше 1 відсотка). Щоправда, цей же перепис виявив: усе більше мешканців Польщі шукають коріння в інших групах і вважають себе їхньою частиною. Отже, якими є ці групи і як до них ставиться польська державна влада?
Почну з юридичних термінів: згідно з Законом «Про національні та етнічні меншини та про регіональну мову» (пізніше поясню, чому саме таке звучання), представником національної меншини є не кожен представник іншої, ніж польська, групи, яка мешкає на території Польщі. Польське законодавство визначає національну меншину на основі шести критеріїв. Не буду їх усі перераховувати, але найцікавіший такий, що представником нацменшини може вважатися лише та людина, предки якої прожили на території Республіки Польща щонайменше 100 років (тобто якщо громадянин України отримав польський паспорт, він не стає представником нацменшини).
Чому така складна назва закону? Бо він розрізняє етнічну меншину та національну – перша не ідентифікує себе з групами, що організовані в рамках власної країни (тобто українці є національною меншиною, бо мають державу Україна, а лемки такої держави не мають, отже і вважаються лише етнічною групою). Що стосується терміну «регіональна мова» в назві закону, то його введено заради єдиної мови – кашубської. Кашуби є етнічною групою на півночі Польщі, і Варшава досить довго вважала їхню мову говіркою (за останнім переписом, кашубів є 233 тис.). Коли Польща, вступаючи до Євросоюзу, уніфікувала й це питання, мусила визнати кашубську регіональною мовою. Нині подібного статусу також вимагають силезці, що живуть на півдні країни, проте Варшава досі вважає їхню мову говіркою, а самих силезців – частиною польського народу (попри те що близько 850 тис. осіб в останньому переписі назвали себе саме силезцями).
Нині, згідно з законом, польські чиновники визнають 9 національних меншин у Польщі: це білоруси, вірмени, євреї, литовці, німці, росіяни, словаки, українці й чехи. Окрім них, закон визнає етнічними меншинами 4 групи: караїмів, лемків, ромів і татар.
Найбільшою з-поміж цих груп є польські німці. За переписом 2011 року, їх майже 150 тис. Вони компактно проживають на території Опольського та Силезького воєводств – це загалом давні землі Рейху. Досить велике число меншини і її компактне проживання дозволяють групі мати свого постійного представника в Сеймі (у цій каденції депутат від німців Ришард Ґалля є єдиним представником усіх польських нацменшин, хоча раніше українцям і білорусам вдавалося обирати свого депутата). У німців досить потужне, сучасне й цікаве культурне життя (чому сприяє фінансова підтримка, яку надає Берлін), аж у 22 ґмінах Польщі стоять двомовні таблиці з назвами міст і сіл – по-польськи та по-німецьки.
Після українців, яких у Польщі 50 тис., на третій сходинці з невеликим відривом опинилася білоруська нацменшина (майже 47 тис. осіб). Білоруси живуть у південній частині Підляського воєводства, і, що буде цікаво українцям, у Більському та Гайнівському повітах етнічна територія білорусів поступово переходить в українські землі. Настільки поступово, що в одній родині брат може бути білорусом, а сестра українкою, при цьому говоритимуть вони однією говіркою. Польська комуністична влада досить довго вважала всіх православних мешканців цієї території білорусами, проте в останнє десятиліття тут спостерігається українське відродження, внаслідок чого від білоруської меншини «відкололася» значна частина українців. Що цікаво: тут теж є двомовні таблиці з назвами сіл, проте вони написані місцевою говіркою, і важко сказати, напис виконано білоруською чи українською (на фото село, що українською має писатися «Олекши», а білоруською – «Алекшы»).
На черговій сходинці – польські роми з майже 17 тис. представників. Вони живуть на півдні та сході Польщі, мають або східне (молдавське), або південне (угорське) походження. Так, група «Келдераші» прийшла до Польщі у XIX ст., її представники є православними за віросповіданням (усі інші групи – католики). На відміну від Словаччини, Румунії чи Угорщини, роми в Польщі досить інтегровані з польським суспільством.
Росіян у Польщі нарахували 13 тис., вони проживають у столичному воєводстві та на Підляшші. Загалом це різні групи: старообрядці, які втікали сюди ще за царської влади, нащадки білої еміграції після більшовицького перевороту 1917 року в Росії, ті, хто приїхав на комуністичні будови у 1950-ті.
Однією з найцікавіших груп є лемки (10,5 тис.). По-перше, лемки можуть визнавати себе або частиною українців, або окремою групою, і на цій підставі в групі виникають серйозні суперечності. Згадані 10,5 тис. – це саме ті, хто вважає себе окремим народом (лемків-українців у переписі порахували зазвичай загалом з українцями). Вони проживають у Малопольському воєводстві та на заході Польщі.
Польські литовці компактно розмістилися у Сейненському повіті біля кордону з Литвою, досить добре володіють литовською мовою (у повіті їх понад 70 відсотків). Їх 7,5 тис., як і польських євреїв. Євреї дуже полонізовані: у сучасних польських євреїв переважно втрачений зв’язок поколінь (через роки Голокосту та політики антисемітизму), а отже – мова і звичаї.
Зовсім малими групами представлені польські чехи та словаки, що живуть у прикордонних ґмінах на півдні Польщі, та польські татари й караїми (Підляшшя), яких нині усього кілька сотень, проте пам’ять про них у країні є частиною пам’яті про часи першої Речі Посполитої, коли представників цих народів запрошували охороняти польських можновладців.
Ілля СТРИЙСЬКИЙ